Читати книгу - "Час смертохристів. Міражі 2077"

Тому не дивно, що до 12.00 години полудня за нового гетьмана було віддано 99,99% голосів; траплялися й казуси, коли на регіональних серверах кількість голосів «за» становила 110-120%. Мудрі голови виборчкомів у таких випадках ділилися надлишком голосів з колегами, де з якихось технічних причин відбувалися збої в підрахунку голосів, і Клинкевич отримав лише по 92-94% голосів «за». Особливу увагу молодий гетьман небезпідставно надавав голосуванню в посольствах України, оскільки їхні результати свідчили про надійність дипкорпусу: у тих країнах, де за гетьмана проголосувало менше 95% виборців, посли негайно звільнялися зі своїх посад. Так, у державі Науру, де голосували посол, його дружина (вона ж бухгалтер посольства) та їхній син (консул України), син випадково натиснув у своєму геджеті не ту кнопку, що дало результат 66,6 % «за». Через півгодини після голосування посол і консул були звільнені зі своїх посад. На щастя, син посла був одружений з донькою вождя місцевого племені, а від Науру залишився лише маленький клаптик території, ще не поглинутий океаном. Ні літаки, ні кораблі не відвідували острів, тому посол України з великим задоволенням залишився доживати свої дні в державі Науру до її повного зникнення під водою.

Оскільки не могло бути ніяких сумнівів в перемозі Клинкевича, інавгурацію вирішили не відкладати і проводити того ж самого дня, що і вибори — у середу 28 липня 2077 року о 18.00 за київським часом.

Для цього відповідним чином був підготовлений величезний концертно-спортивний зал «Космічний», зведений на тому місці, де колись поряд з київським стадіоном ім. М.С. Хрущова стояв старенький, схожий на колгоспний кормоцех, палац Спорту.

Гайдук вирішив стати свідком історичної події — зміни влади в Україні, хоч Палій і Невінчаний відмовляли його від цієї небезпечної затії. Отримавши запрошення на ім'я стахановця заводу «Більшовик» (ніхто, правда, не знав, що означає слово «стахановець» і всі називали це звання «стаКановцем») Василя Семеновича Петренка, Гайдук вибрав найкращу маску з «полілату» — подобизну статечного технічного інтелігента, сивіючого темного шатена з добре виліпленим крупним носом і світлими очима, куди опальний генерал вклав спеціальні лінзи, щоб пройти око-контроль; на пучки пальців обох рук він наклеїв тонесенькі плівки з папілярними лініями, що належали справжньому B.C. Петренку, якій перебував у відпустці в Фінляндії, рятуючись від київської спеки.

Гайдук попросив Невінчаного підібрати йому сірий мішкуватий костюм, який робив би його схожим на одного з агентів ДерВару, яких, він був переконаний, сотнями делегують на інавгурацію як найнадійніших громадян країни.

На інавгурацію було запрошено десять тисяч осіб, які довжелезними чергами вишикувались перед п'ятьма КПП, де уважні агенти ДерВару пильно стежили, щоб на свято не потрапив ніхто зі зловмисників: відбитки пальців, очний контроль, сканування тіла, перевірка запрошень з мікрочіпами для підслуховування, тести на наявність вибухівки в одязі та взутті — все було чітко організовано і дуже сподобалось Гайдуку.

Для закордонних гостей і дипломатів працював окремий КПП, куди майже одночасно прибули Надзвичайний і Повноважний посол Конфедерації Держав Північної Америки Джон О'Салліван — слоноподібний рудий зизуватий чолов'яга вагою під 300 фунтів, що прокачав через свій дипломатичний організм не одну цистерну віскі і пива, і Спеціальний Посланник вождя Чорної Орди Кара-хана, везір Вадим Хлищенко-Хлищов — худющий, засмаглий на степових вітрах каторжник з вічним тавром на чолі. Обидва були вдягнені в чорні смокінги з білими «метеликами». Представники протиборствуючих сторін люб'язно розкланялись і були проведені у приміщення для VIP-гостей, де їх зустрічав сяючий від щастя міністр закордонних справ Руслан Фощенко в темно-бордовому смокінгу й жовтому «метелику» — згідно з останніми трендами євразійської моди.

Для представників народу VIP-зали не були передбачені, й натовп простолюдинів, яких члени Ареопагу і архонти погордливо називали смердами (бо косметичні засоби і дезодоранти продавалися в обмежених кількостях по талонах і коштували дуже дорого), юрмився на першому поверсі навколо буфетів, де кожен міг отримати безкоштовно одну пляшку штучного китайського пива «Янцзи» або дві пляшки «чайна-коли». Щоб не привертати зайвої уваги, Гайдук, як і всі, енергійно штовхався біля буфетної стійки, вислуховуючи матюки, якими представники трудящих щедро нагороджували один одного. Попереду в черзі він запримітив метушливу літню людину, яка прокладала собі шлях до пива гострими ліктями й весело гукала:

— Хлопці, що ж ці бляді роблять з трудовим народом? Навіть пиво пожаліли виставити «Київське»! Якісь кінські сцяки дають, падли. Самі в золоті розкошують. Знаєте, який банкет приготували нап'ятому поверсі? Ікра чорна бочками, лосось, коньяки французькі, а нам що? Що це за влада така? Скільки можна терпіти? Старого мудака вбили, тепер молодого ідіота на нашу голову посадили. Де ж правда?

Веселун озирався навсібіч — чи немає де підтримки його сміливим промовам? Але народ похмуро мовчав, удаючи, що не чує слів незнайомця. Аби тільки пиво холодне отримати — і всістися на трибунах, відчуваючи, як тупий хміль повільно вповзає в голову, і нікого не знати, не чути, ні з ким не розмовляти. Більшість, що стояли в цій черзі, або не брали участі в голосуванні, або натиснули червону кнопку «проти». Однак на шляху від сервера до Центвиборчкому відбулися чудесні перетворення електронних сигналів, передбачені системою МОРД — модифікованої ритуальної демократії.

Гайдук десь бачив це обличчя веселого чвертьінтелігента з сивою шкіперською борідкою, але не міг пригадати — де?

Тільки коли незнайомець, схопивши пляшку пива, ступив у тінь від колони й пожадливо присмоктався до горла — пиво пінисто полилося по його борідці та старенькій краватці невизначено-горохового кольору — Гайдук побачив, як жовто, по-собачому засвітилися очі незнайомого, і згадав: професор Бураго з камери смертників.

Подумав, що зараз найкращий момент, щоб убити цього «гнойка» — кращого за це польське слово Гайдук нічого не пригадав: підійти у тисняві й одним ударом у шию ліквідувати професора Бураго й непомітно розчинитися у натовпі. Але вирішив не псувати молодому гетьману свято демократії. Краще піднести Вітольду Ярополковичу інший, більш суспільно вагомий подарунок.

Зайшов до величезної, яскраво освітленої і прохолодної зали й зайняв своє місце на ближній до сцени верхній трибуні, з якої добре було видно партер і сцену. Екрани розміром 4x5 м були здатні донести до кожного глядача, хоч як би далеко він сидів, усі деталі майбутньої урочистості.

Внизу, на місці хокейного майданчика, розмістився партер: чорними, темно-синіми, темно-зеленими і темно-коричневими рядами дисципліновано сиділи представники силових структур; окремий сегмент був