Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1, Ян Фей"

,

Це ж Світове Дерево, чи не так? — обернувся Метиша й спитав. Срібні очі Казкової Принцеси блиснули якоюсь раціональністю, але вона прямо не дійшла висновку: Господи?

Ні, замість того, щоб сказати, що це Брендел, похитав головою, дивлячись на дерево, яке можна вважати величезним.

Замість того, щоб називати дерево Світовим Деревом, доречніше було б назвати його містом під прикриттям величезного дерева. У певному сенсі це було схоже на Світове дерево у Вальгаллі. такий же величезний навіс, переплетені коріння, і виглядав як мініатюрна версія Світового дерева. Але це дерево простягалося на всі боки на вершині, і навіть біля підніжжя дерева було видно, що воно утворює величезну платформу.

Замість платформи, вона була більше схожа на площу в тіні дерева.

Коричневі стовбури утворювали височезну стіну, захищаючи площу над стіною. Були навіть кілька тонких гілок, які росли з краю площі, сплітаючись разом, утворюючи перила або поручні. Але зі стандартної військової точки зору це був парапет або парапет.

Словом, дерево виросло в маленьку природну фортецю.

, -

Це схоже на замок, так красуня Скарлет в заціпенінні дивилася на дерево, а точніше на маленький замок. Це було схоже на описаний у казках замок у лісі, де жила спляча принцеса. Він мав мрійливий зелений колір. Незважаючи на те, що рудоволоса дівчина вже давно зав'язала своє довге волосся за головою, як справжня дочка гірського народу, і взяла в руки спис, щоб кинутися в бій, вона все одно час від часу згадувала ті дні, коли тужила за казками минулого.

.

Адже в порівнянні з цим вона воліла б бути нормальною дівчиною з правом мріяти. Звичайно, якщо лорд захоче подарувати їй такий замок, Скарлет якусь мить не могла не витріщатися.

!

Римлянина вже почала кружляти навколо дерева, і було видно, що вона хоче піднятися нагору. Через деякий час мила дівчина знайшла скарб Тут є драбина, Брандо!

.

За древнім деревом справді була драбина, схожа на гвинтові сходи, щоб вітати гостей, а точніше, вітати господаря. Гвинтові сходи звисали з верхівки дерева. Він виріс природним шляхом з лози, прикріпленої до стовбура, але зовсім не виглядав густим. Натомість він виглядав так, наче був штучно сплетений, вишуканий і красивий.

.

Ширина між кожною сходинкою була в самий раз. У той момент, коли ви побачите цю драбину, ви зрозумієте, що не потрібно докладати багато зусиль, щоб піднятися на неї. Тим більше, що в ньому була якась інтимна атмосфера, і ніхто б не запідозрив, що це пастка.

?

Ми йдемо вгору? Купецька дівчина підвела очі, її гарний чубчик сповз убік, відкриваючи пласке чоло. Вона кліпнула очима і запитала Брандо.

.

Брандо подивився на інших.

.

У минулому у нього з'явилася звичка в грі, яка змушувала його за звичкою запитувати думку гравців однієї партії, хоча тут, ймовірно, не було іншого гравця, крім нього. Тиха Принцеса Срібних Ельфів, Сестра Диких Ельфів, яка не підкорялася його наказам, хоча була дуже дратівливою. Вона була секретарем, а точніше старшою покоївкою, яка завжди була поруч з ним, і це були ролі, які визнавали його підлеглі. Також був маленький римлянин і дівчинка-найманка, які виконували його накази. Цими дівчатами фактично керував він.

.

Брандо швидко зрозумів, що припустився звичної помилки. Він не міг стриматися, щоб не похитати головою з посмішкою. Адже звички в грі неможливо було змінити за такий короткий час.

.

Казкова Принцеса побачила збентеження Господа і ледь помітно посміхнулася Ми, ельфи, дуже чутливі до атмосфери природи. Це дерево дарує мені відчуття близькості. Але це не спонтанне відчуття близькості. Це більше схоже на відчуття дому, ніби запрошує нас до себе.

,

Так, насправді у мене таке ж відчуття. Брандо кивнув, але його слова були не зовсім правильними. Для нього відносини між деревом і ним були більше схожі на підлеглі відносини. Оскільки ядро міста, яке було посаджено, було прив'язане до нього, у нього було неясне відчуття, що він може контролювати все, що перед ним. Він навіть відчував, що може командувати спіральними сходами.

Це почуття було настільки сильним, що Брандо не міг не віддати наказ у своїй свідомості. Зменшуйтеся. — наказав він, і почувся тихий шурхіт. Сталося диво. Природно висяча сходи з лози фактично втягувалася. Лози наче раптом ожили. Вони втягувалися і перетворювалися назад на звичайні рослини, які чіплялися за стовбур дерева.

Ах. Римлянин був шокований і швидко сховався за спиною Брандо.

Ви можете командувати нею? — здивовано спитав Метіша.

.

Брандо кивнув. Він теж був дуже допитливий, але ця цікавість мала певну здогадку. Якби це припущення було правдою, то все це було б занадто неймовірним.

Піднімемося нагору і подивимося. Він одразу сказав.

,

У цей час цікавість оточуючих була більш-менш збуджена. Навіть невиразний Фелерн не міг не уважно спостерігати за виноградною драбиною, яка знову звисала вниз. Драбина насправді була дуже міцною. Як і очікувалося, група піднялася вгору по спіральних сходах без особливих зусиль. Здавалося, що древнє дерево тримає їх. Незабаром всі дійшли до верхівки стовбура.

Перед ними з'явився невеликий круглий квадрат. Під пишною тінню дерева площа була приблизно за сто кроків від одного кінця до іншого. Вона виявилася Сіель шою, ніж очікувалося. Дивно, але земля площі була покрита шаром каменю замість дерева. Посередині площі стояв невеликий фонтан, а дно фонтану рясніло сяючою галькою. З одного боку площі знаходився великий зал. Архітектурний стиль будівлі був схожий на будинок ельфів. Чиста дерев'яна споруда була побудована з арочними балками та високим дахом, який був сповнений фантазії.

.

Всі були приголомшені.

?

Це Ратуша. Метіша впізнав цю будівлю. Вперше в її очах з'явилося недовіру: чи може бути, що це дерево насправді є чарівним містом?

.

Боюся, ви правильно здогадалися, що Брандо відчув себе так, ніби його спіткав величезний сюрприз.

.

Через це він спочатку лише підозрював, але коли побачив цей зал, то був упевнений без сумніву. Вальгалла була деревом, живим містом. Місто могло рости природним шляхом і не потребувало розширення. Його гілки і листя могли вкрити всю територію від вітру і дощу, а місто було цілим, тому захищати його було набагато простіше.

!

Занадто круто!

!

Це точно була та територія, про яку мріяв Брандо. Хоча Вальгалла була ще дуже маленькою, а відстань від одного кінця до іншого становила всього тридцять метрів, але навіть