Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

— Я гадки не маю, про що ти, — категорично заперечила Ярина, що намагалась не стискати долоні в кулаки й не видавати напруженості ні словом, ні жестом. — Звідки мені знати? Краще поясни, як вийшло, що ви всі давно вже вдома, а тіло у ванній виявила саме я?

— А може, він був живий, поки ти його не виявила? — чоловік усвідомлював безглуздість звинувачення, але сподівався, що дівчина спробує спростувати підозри у вбивстві та нарешті припинить замовчувати важливу інформацію. — Що ти приховуєш?

— Я знаю, що приховує Ярина, — Костянтин відправив повідомлення про зміну часу та місця зустрічі з помічником та сховав телефон у кишеню. — Вона бачила цього чоловіка у мене вдома. Один із підлеглих, яких виносили після вибуху.

— Це правда? — Андрій, який вже викликав знайому групу поліціянтів, негучно кашлянув. — Чому ти одразу не сказала про це?

— Тебе не було хвилин п'ять, — Сергій ігнорував репліки брата й збирав нові факти в єдиний пазл. Він задумливо насупився і з'єднав пальці будиночком. — Занадто багато часу для того, щоб знайти тіло та усвідомити, що сталося. Ти не просто побачила знайоме обличчя. Зброя, гадаю, теж була?

— В рушнику в кріслі, — відсторонено зізналась Ярина, відвернулась та опустила очі. Костянтин скосив на неї сповнений сумнівів погляд.

Кивком Сергій натякнув Андрію, щоб той перевірив зазначене дівчиною місце. Незабаром той повернувся з пістолетом, загорнутим у рушник.

Костянтин видав нервовий смішок та втомлено потер лоба долонею, коли побачив зброю:

— Це мій пістолет.