Читати книгу - "Кантика для Лейбовіца, Уолтер М. Міллер-мол."

— Он там. Над табором Зеленої Зірки, далі по шосе.

— Ніякий це не знак. А просто здоровий апетит у стерв’ятників. Ах! Піду-но подихаю свіжим повітрям.

Надворі він зустрів пані Ґральс. Жінка несла кошик із помідорами, котрий одразу поставила на землю, як тільки абат наблизився.

— Ой, а я вам чогось та й принесла, отче Церкі, — промовила вона. — Вітер здув ваш знак, а за ворітьми вже стояла якась сердешна, то я й подумала, шо ви не проти побачитися зі старою бабою-помідорницею. Осьде, я вам троха помідорок принесла.

— Дякую, пані Ґральс. Оголошення ми зняли через біженців, але все гаразд. А от щодо помідорів, то це вам до брата Елтона. Він займається закупами для нашої кухні.

— Отче, я ж не про закупи. Хе-хе! Я вам їх задурно віддать хочу. Вам багато кого треба годувать. Усі ці сердешні навколо… Так шо вони вам задарма. Де їх поставить?

— Кухня для біженців… ні, залиште їх краще тут. Я гукну когось по них із гостьового будинку.

— Та я сама донесу. Сюди ж дотягнула. — Вона знову схопилася за кошик.

— Дякую, пані Ґральс. — Абат розвернувся і зібрався вже йти.

— Отче, заждіть! — гукнула вона. — На одну хвильку, вашмосць…

Настоятель притлумив у собі стогін.

— Пробачте, пані Ґральс, але я вже казав… — Він затнувся і поглянув на обличчя Рейчел. На якусь мить йому здалося… невже брат Джошуа мав рацію? Та хіба може… — Це все… це все питання вашої парафії та дієцезії, і я нічим вам…

— Ні, отче, я не про це! — промовила вона. — Я вас питацця про інше х’тіла: — (Ось же! Справді посміхнулася! Він був певен.) — Ви би не висповідали мене, отче? Звиняйте гріхи мої, шо турбую вас, але мені так шкода, шо я грішила, то було би незле, якби ви мені звиняли.

Церкі завагався.

— А чому не в отця Сіло?

— Сказати по правді, вашмосць, того, шо я грішу через нього. Я добре до нього ставлюся, але ті’ки-но побачу його лице, одразу втрачаю голову. Хай Бог його милує, а я не буду.

— Якщо отець вас образив, то все одно доведеться йому пробачити.

— Та я пробачаю, аякже. Але звіддаля. Кажу ж, я грішу через нього, і дратуюся, ті’ки-но його забачу.

Церкі хіхікнув.

— Гаразд, пані Ґральс. Я вас висповідаю, але мені спершу треба дещо зробити. Зустрінемося біля вівтаря Богоматері, того, що бічний, десь за півгодини. У першій сповідальниці. Вас це влаштує?

— Такечки! Хай благословить вас Господь, отче! — Вона низько розкланялася. Абат Церкі міг заприсягтися, що голова Рейчел ледь-ледь, але повторила всі кивки.

Він відмахнувся від цієї думки і рушив до гаража. Постулант уже викотив для нього машину. Настоятель заліз у салон, набрав пункт призначення, втомлено опустився на подушки сидіння, поки автопілот перемикав швидкості та розвертав легковика в напрямку воріт. Проминаючи їх, абат помітив на узбіччі жінку. З нею була дитина. Церкі тицьнув на кнопку «СКАСУВАТИ». Машина зупинилася.

— Очікую, — почулося з динаміків автопілота.

На жінці був гіпсовий корсет, який закутував стегна і ліве коліно. Вона спиралася на пару милиць і важко дихала. Якимось чином нещасна вибралася з гостьового будинку та пройшла через ворота, але рухатися далі, очевидно, не могла. Дитина трималася за одну з милиць і витріщалася на дорожній рух.

Церкі відчинив дверцята й повільно вибрався з машини. Жінка поглянула на нього, але хутко відвернулася.

— Дитино, чому ти не лежиш? — видихнув він запитання. — Тобі не можна підводиться. З твоїм-то стегном. Куди ти зібралася?

Вона перенесла вагу на іншу ногу, і її обличчя скривилося від болю.

— У місто, — відповіла вона. — Мушу йти. Термінова справа.

— Не настільки термінова, щоб її не міг зробити за тебе хтось інший. Я гукну брата…

— Ні, отче, ні! Ніхто за мене цього не зробить. Мушу йти в місто.

Вона брехала. Він був упевнений, що вона брехала.

— Ну, то добре, — промовив абат. — Я тебе підвезу. Все одно їду в тому напрямку.

— Ні! Я сама піду! Я… — Вона зробила крок і вхопила ротом повітря. Він її підхопив, уже коли жінка падала.

— Навіть якби сам святий Христофор[252] тримав твої милиці, дитино, ти не змогла би дошкандибати до міста. Ходімо, знову приляжеш.

— Я ж сказала, мені потрібно бути в місті! — сердито вереснула вона.

Налякана гнівом матері, дитина зайшлася в монотонному плачі. Жінка спробувала побороти свій страх, але потім здалася:

— Гаразд, отче. Ви мене підвезете?

— Тобі взагалі не варто було би їхати.

— Кажу ж, мені потрібно!

— Ну, то й добре. Давай допоможу… дитино… тепер ти.

Дитина істерично заверещала, коли священик підняв її в салон і посадив поруч із матір’ю. Мале міцно в неї вчепилося і почало монотонно схлипувати. Через довге бахмате вбрання та обсмалене волосся вгадати стать дитини з першого погляду було неможливо, проте абатові Церкі здавалося, що це дівчинка.

Він знову набрав пункт призначення на панелі управління. Автомобіль зачекав, поки в дорожньому русі не з’явилася пауза, виїхав на шосе і зайняв смугу для середньої швидкості. За дві хвилини вони вже наближалися до табору Зеленої Зірки; настоятель набрав команду перешикуватися у смугу з повільнішим рухом.

Навпроти місця, де розташувалися намети, врочистою ходою крокували пікетувальники в каптурах. Вони цугом ходили сюди-туди під знаком Табору милосердя, намагаючись з усіх сил не виходити за межі пішохідної зони. На свіжих намальованих плакатах пишався напис:

НАДІЇ ЗБАВТЕСЬ,

ЯК СЮДИ СТУПИЛИ[253]

Церкі збирався поговорити з ними, однак, маючи пасажирів, мусив задовільнитися лише побіжним поглядом, коли мітингарі пройшли повз машину. У рясах, опущених каптурах та зі своєю повільною, немов на поховальній церемонії, ходою новіції справляли потрібний ефект. Навряд чи це могло збентежити персонал Зеленої Зірки настільки, аби вони перемістили табір подалі від монастиря, особливо після того, як в абатстві дізналися, що невеличкий натовп сьогодні вже намагався криками, образами та камінням розігнати протестантів. У той час на узбіччі стояли дві поліцейські машини, а їх екіпажі нейтрально спостерігали за дійством. Оскільки нападники з’явивилися досить несподівано, а машини правоохоронців приїхали практично одразу ж за ними, — саме в ту мить, як один із хуліганів намагався вирвати плакат у пікетувальника, а представник Зеленої Зірки спішно відправився по судовий припис на заборону акції, — то абат підозрював, що цю виставу розіграли винятково для того, аби розжитися письмовою постановою. Її, певно, таки видадуть, але поки що Церкі документа не бачив і тому навіть не збирався відкликати новіціїв назад.

Він поглянув на статую, яку робітники