Читати книгу - "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"

Ніка

Інколи у скрутну хвилину нам допомагають зовсім не ті, від кого ти цього очікуєш.

Після рокової розмови з Власом я просиділа в себе в квартирі два дні, не виходивши взагалі нікуди. Я не відповідала на дзвінки. Не відповідала на повідомлення.

Єдине, що я робила – сиділа і думала, що мені далі робити зі своїм життям.

Занадто багато всього сталося в мене за останні місяці. Мене підставляли (і не раз), в мені сумнівалися (і не раз), мене кидали (і знову не раз). 

Коротше, дістало!

Не хочу більше тут знаходитися, але як бути – не знаю.

Поїхати кудись? А кому я в тому “кудись” потрібна?

Залишатися тут? Ага… І тоді через місяць мені точно можна буде купувати абонемент на койко-місце у будинку для душевно хворих.

На третій день у мене з’явився неочікуваний гість.

Я нікому не відкривала двері, навіть друзями, але тут просто подумала, що то кур'єр від глово привіз мені продукти, тож сталося, як сталося.

За дверима на мене злим поглядом дивився Сіворський власною персоною.

Я планувала просто закрити перед ним двері, але він не дозволив, а потім – відчитав мене, наче маленьку дівчинку.

Та зараз я вже з посмішкою згадую наш діалог.

– Ну, привіт, утікачко. Достатньо вже себе пошкодувала? Чи й далі будеш ховатися від усіх? – і казав таким тоном, наче батько сварить непутящу доньку.

– А вам яка справа до мене? – відповіла, роздратовуючись.

– В мене до тебе ділова пропозиція.

– Ще одна? – гмикнула. – Вам моєї відповіді вперше було недостатньо? То я можу повторити. Вона не змінилася. Ідіть в…

– Ніко! – гаркнув. – Досить вже удавати ображеного на все життя підлітка. Ті мої слова були елементарною перевіркою, яку ти блискуче пройшла. Тендер – це був такий своєрідний кастинг. Мій син скоро відкриває свою дизайн-студію і шукає талановитих людей до себе в команду. Ти – ідеально підходиш. Нам потрібні надійні талановиті люди, яких насамперед буде цікавити саме робота, а не зваблення "грошового мішка".

– Кастинг? Ми що, на модельному проєкті? – я тоді не повірила його словам. – Це повна нісенітниця.

– Можливо, але так потрібно було.

– Тобто ви тоді й чекали від мене відмови?

– Сподівався на неї.

– А якби я приїхала в той готель?

– Тебе нагодували б смачною вечерею і відправили додому, – зі сміхом відповів мені. – Ти, звісно, гарна дівчинка, але останні сорок років для мене існує лише одна жінка. Дружина.

– Тоді ви дуже гарний актор, – сказала, не до кінця вірячи його словам.

– Професія така, Вероніко. Успішні люди знають, коли вдати мразоту. 

– А якщо я захочу звабити вашого сина? Молодий, забезпечений...  – лукавила, але цікаво було почути відповідь.

– Я непогано розбираюся у людях, Ніко. І ти – точно не будеш лягати під когось просто так або за гроші. А якщо у вас з Лук'яном виникне кохання – я буду тільки радий такій невістці.

– Ні, дякую, чоловіка я зараз точно не шукаю, – відповіла, не приховуючи посмішки.

– Тут ключове слово "зараз".

Сіворський тоді не став затримуватися. Просто передав на руки мені контракт і пішов геть. І перед тим, як піти, ще пожартував, що давненько не був у таких “совкових” будинках і подякував за те, що я нагадала йому, як воно бути “простою”людиною. 

Дивний він.

Спочатку я навіть не збиралася дивитися на той контракт, але потім – не витримала. Якщо коротко, то мені пропонували посаду віцедиректора у новій фірмі, власником якої є Сіворський Лук’ян Ярославович. По умовах – все максимально прозоро. Оплата – захмарна. 

Все було надто ідеально. Мені потрібно було порадитися з кимось, запідозрити підступ, але…  Я вирішила ризикнути. Компанія відкривалася у Львові, тож це був саме той шанс, на який я чекала.

Поїхати в інше місто – це ідеальний новий початок для мене.

Вже на наступний день я пояснила все Риті і вона мене відпустила. Без відпрацювань і штрафів за порушення умов договору. 

– Ти впевнена? – спитала вона мене тоді. – Це важливий крок.

– Мені це потрібно, – відповіла їй. – Я хочу пожити для себе. Зрозуміти, як це бути самою. І я втомилася, Рито, просто втомилася. Дякую, що ти повірила в мене, але тепер – я маю рухатися далі, адже інакше – загублю саму себе. У всіх цих інтригах, незрозумілих стосунках і всьому іншому.

Вона зрозуміла. Не могла не зрозуміти, адже сама колись переїхала з Одеси до Києва з цієї ж причини.

Влас

Ми робимо купу помилок через зайві емоції та гарячу голову. Проблема в тому, щоб виправити їх інколи неможливо. Ми не можемо забрати назад свої слова або ж повернутися в минуле і вчинити зовсім по-іншому. Хоча зараз повернутися в минуле – моя найбільша мрія.