Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 3, Мурасакі Сікібу"

На світанку наступного дня Нака-но кімі розродилася хлопчиком. Принц, безмірно щасливий, почувався винагородженим за тривоги останніх днів. У Каору ж з’явилася ще одна, крім службового підвищення, причина для радості. Негайно вирушивши до принца, він, не сідаючи, висловив йому свою подяку за присутність на вчорашньому бенкеті і привітав з такою значною подією. Оскільки сам принц не залишав будинку на Другій лінії, не було нікого, хто не прийшов би туди його привітати. Відзначення третього дня після народження принц взяв на себе, а на п’ятий день ввечері Каору прислав п’ятдесят рисових колобків, призи для переможців в «ґо», великі чашки з рисом — словом, все, що треба у таких випадках. Крім того, особисто породіллі він передав тридцять подвійних таць з наїдками, п’ять сповивачів та пелюшок для немовляти — все скромне, але підібране з відмінним смаком. Принцові Каору прислав тацю з аквілярії на високому столику з п’ятикольоровими пампушками. Служницям також принесли вишукані страви на подвійних тацях з криптомерії в тридцяти кипарисових коробках. Все це Каору передав непомітно, без зайвих церемоній. Під час сьомої ночі у будинку на Другій лінії було особливо багатолюдно, бо з цієї нагоди з’їхалися придворні й високі вельможі, починаючи з дворецького Імператорської сім’ї. Почувши про все це, Імператор зауважив: «Як не радіти, якщо принц став нарешті батьком?» — і прислав немовляті меч-оберіг. На дев’ятий день надійшли поздоровлення і від Лівого міністра. Не відчуваючи особливої радості з приводу пологів Нака-но кімі, він, однак, не хотів ображати принца і натомість прислав своїх синів, тож того дня усе скінчилося щасливо, а Нака-но кімі, втішена загальною увагою після багатьох місяців тривоги, нарешті трохи заспокоїлася.

Каору, задоволений щасливим поворотом у житті Нака-но кімі, водночас відчував певний жаль, бо, на його думку, ставши дорослою жінкою, вона остаточно віддалиться від нього, а прихильність до неї принца тільки зросте. Але, з другого боку, він радів, що його первісний задум звести принца з Нака-но кімі і стати для неї в житті опорою здійснився.

Після двадцятого дня другого місяця відбулася церемонія Одягання мо на принцесу з покоїв Фудзіцубо{248}, і наступного дня її відвідав Каору. Цю подію відсвяткували вельми скромно у родинному колі. Весь світ знав, як пильно дбав Імператор про неї, а тому всі жалкували, що він віддав її за простого підданого. «Але чи варто було так поспішати, навіть якщо Імператор дав згоду?» — докоряв дехто. Однак, ухваливши рішення, Імператор за своїм звичаєм узявся його негайно здійснювати, хоча історія і не знала подібних прикладів. Простий підданий, який став зятем імператора, не такий уже рідкісний випадок, але хіба бувало таке, щоб Імператор у пору своєї могутності сам, як простий підданий, шукав для дочки чоловіка?

«Каору справді випала щаслива доля, — сказав якось Лівий міністр Юґірі своїй дружині Оціба{249}. — Колись міністр з Шостої лінії також одружився з Третьою принцесою, але її і ваш батько, імператор Судзаку, був у той час дуже старий і готувався прийняти постриг. А от я підібрав опалий лист, навіть не маючи на це згоди...» «На жаль, він сказав правду...» — зніяковіла принцеса, мовчки зітхнувши.

На третю ніч після одруження Імператор віддав відповідні розпорядження принцові Окуракьо, дядькові Другої принцеси по материній лінії та іншим її опікунам, а також служителям домашньої управи, щоб прибічники Каору — передовий ескорт, охоронці, виїзні та інші слуги — отримали скромну, але вельми пристойну винагороду. Звичайно, все це мало цілком приватний характер.

З того часу Каору почав відвідувати Другу принцесу, однак його думки безперестанку поверталися у минуле до покійної Ооїґімі. Вдень він гаяв час у будинку на Третій лінії, занурений в похмурі роздуми, а надвечір хоч-не-хоч спішив в Імператорський палац до принцеси. Такий незвичний спосіб життя був тягарем для нього, і він вирішив перевезти принцесу на Третю лінію. Його мати, монахиня, з цього пораділа і навіть була готова поступитися невістці головним будинком, в якому досі сама жила. Однак Каору обмежився тим, що перевів матір в західні покої, з’єднавши їх гале­реєю з молитовнею. Другу принцесу він мав намір помістити у східному флігелі, перебудованому і наново оздобленому після пожежі, особисто подбавши про те, щоб її покої були ретельно прибрані. Почувши про такий намір Каору, Імператор занепокоївся, побоюючись, що такий поспішний переїзд викличе небажані пересуди серед людей. Як видно, і серцям імператорів судилося переживати за долю своїх дітей. Він написав листа матері Каору про свої побоювання. Мовляв, колись імператор Судзаку доручив йому піклуватися про Третю принцесу, і він ніколи не залишав її поза своєю увагою. Навіть після того як вона постриглася в монахиню, він цікавився усіма її потребами, завдяки чому принцеса жила у повному достатку. Хоча найвищі особи виявляли глибоку увагу й турботу до нього, проте Каору чомусь зовсім цьому не радів, а, занурившись у роздуми, лише мріяв про якнай­швидшу побудову храму в Удзі.

Підрахувавши, коли маленькому синові принца Ніоу виповниться п’ятдесят днів, Каору заздалегідь приготував моці — святкові коржі, особисто підібрав відповідні кошички і кипарисові коробки, а щоб надати святкуванню незвичного характеру, покликав до себе найвправніших різьбярів по аквілярії і сандалу, найкращих карбувальників золотих і срібних виробів, які багато чого прекрасного створили, намагаючись перевершити один одного. Сам Каору за своїм звичаєм прийшов у будинок на Другій лінії, коли принца не було вдома. За останній час в його поставі з’явилося щось величаве. «Мабуть, тепер пан Каору забуде про своє колишнє настирливе домагання», — подумала Нака-но кімі й, заспокоєна такою думкою, погодилася на зустріч з ним, але він, як і раніше, зі сльозами на очах почав нарікати:

«Тепер, коли я погодився на одруження з нелюбою мені людиною, я ще глибше відчув, яким осоружним став мені цей світ!»

«Ой, що ви таке кажете? А що, як хтось вас почує?» — відповідала Нака-но кімі. І водночас вона була глибоко зворушена. «Оце так справжня вірність, — думала вона. — Навіть одруження з бездоганною дружиною не стерло з його серця пам’яті про минуле і не змусило забути про колишню любов. О, якби сестра була жива! А втім, тоді її становище було б схожим на моє, і ми тільки те й робили б, що скаржилися одна одній. На жаль, таким нікчемним особам, як ми, не знайти щастя в цьому світі». Лише тепер вона збагнула, наскільки завбачливою була Ооїґімі, коли не поступилася домаганням Каору.

Каору попросив показати йому немовля, і Нака-но кімі збентежилась, але не посміла відмовити йому. «Навіщо ставитися до нього як до сторонньої людини? Адже я не маю права суперечити йому, якщо він не переступає межі дозволеного», — подумала вона і, нічого не відповівши, веліла годувальниці винести немовля.

Як можна легко здогадатися, маля гарних батьків виявилося напрочуд миловидим. На жаль, така краса завжди викликає