Читати книгу - "Зима у горах"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Але чому ж він усе-таки не сказав про це? Хіба йому зашкодило б, якби він мене до цього підготував?
Та тому, що Герет — це Герет. А Герет ніколи ні до чого не підготовлює.
Тим часом Герет щось говорив матері по-валлійському, і голос його тепер, коли він звертався до неї, утратив деренчливі нотки, зробився лагіднішим, глибшим, більш заспокійливим і мелодійним. Стара відповідала йому по-англійському, видно, для Роджера.
— Рада познайомитися з вами. Я кажу Герету привести вас один день вечеряти.
Роджер спробував опанувати себе. Вона дивилась просто в його напрямку, наче знала, що вій стоїть на порозі. Але в її застиглих очах не було ніякого виразу.
— А oes arnocli eisieu siarad Cymraeg, місіс Джонс,— сказав він,— rwyf yn еі deall tipyn bach (Можна говорити по-валлійському. Я трохи розумію (валл.)).
Проте стара не схотіла розмовляти з ним по-валлійському. Вона кілька разів гойднулась у кріслі й повторила:
— Рада познайомитися з вами.
— Я все їй про вас розповів,— кинув через плече Герет.
— Я кажу Герету привести вас один день вечеряти,— твердо повторила стара.
Роджер ступив у кімнату й зачинив двері, залишивши за ними ніч. В кімнаті було тепло й чисто. Ясна річ, сліпій людині треба бути охайною. В каміні лежала купка вугілля, приготовленого, щоб швидко затопити, помешкання було зігріте електричною пічкою. Герет пройшов на кухню. Роджер чув, як він зняв кришку з каструлі на плиті й сказав:
— Наче готово.
Мати відповіла йому по-валлійському, і поки вони перемовлялись крізь відчинені двері, Роджер знайшов собі стільця, сів і почав розглядати стару. Першим, що впало йому в око після того, як він отямився від здивування, викликаного сліпотою цієї жінки, був її зріст. Худа, висохла від старості, вона мала довгі руки й ноги, могутній кістяк; якби вона стала рівно, то зріст її виявився б, мабуть, не менше добрих шести футів. Цікаво, подумав Роджер, чи й Геретів батько був таким велетнем? Втім, навряд; значно легше було припустити, що нащадок, наділений величезного силою і приречений бути горбанем, народився від велетки й карлика. Геретів батько, вирішив Роджер, був кривобоким гномом, вів своє походження від оцих мокрих скель і, гостро позираючи поверх нерівно складених кам’яних мурів, пересувався на міцних коротких ногах по своїх дев’яти акрах.
Мати й сип не переставали розмовляти. Роджер завважив, що він досить добре розуміє їхню швидку, звичну вже валлійську мову.
«Шан сьогодні приходила?»
«Ні, вона прислала брата».
«Котрого? Артура?»
«Ні, Малдвіна».
Незадоволене бурчання.
«Та він же недоумок. Чи вони сподіваються й за нього одержати шилінг?»
«Він зробив усе як слід. Ні разу не дав мені спіткнутись і вів мене по отаві. Черевики майже не промокли. І свинину поставив тушкуватись».
Роджерові Герет пояснив:
— Мати багато порається по господарству. Аж дивно, скільки вона встигає. Тричі на тиждень ходить до крамниці у Лланкрвісі, пішки туди й назад. А за поводиря в неї один малий хлопчина. Приходить після школи. Веде її аж до крамниці, помагає скласти все в кошик, потім веде назад, вона сідає в своє крісло й каже йому, що треба зробити, і він ставить на вогонь, яку-небудь страву. Як ось, приміром, де.— Герет постукав пальцями по емальованій каструлі.— Гарний шмат свинини укипів добре.
Мати, яка слухала, уважно повернувши обличчя до Роджера, раптом перебила Герета:
— А от з картоплею я не можу дати собі ради. їмо хліб, якщо Герет не начистить.
Роджеру хотілося, щоб вона говорила по-валлійському, але, очевидно, обоє, вони міцно вбили собі в голову, що з гостем треба розмовляти по-англійському, а валлійська то тільки для них. Стара говорила по-англійському так, як і слід було чекати від людини, яка впродовж багатьох років до цієї мови не вдавалась. Мабуть, вона вчила її ще тоді, коли ходила до школи, десь в останньому десятилітті минулого сторіччя, і відтоді вкрай рідко користувалась цією мовою. Безперечно, стара розуміла англійську досить добре, але, коли говорила, намагалась уникнути її складностей. Дієслова, наприклад, їй явно подобалося вживати виключно в теперішньому часі. Роджеру було цікаво, чи його валлійська звучить для неї трохи краще. Проте було ясно. що сьогодні він не матиме можливості перевірити свої знання.
— Авжеж, мусиш обходитись без овочів, коли покладаєшся на Артура або Малдвіна,— сказав Герет,— Вони ставлять каструлю на плитку і йдуть собі. Плитку не вмикають. Це мати робить сама. Про час дізнається по радіо і знає, як повертати вимикач. Один поворот праворуч — малий жар. Два — середній. Три — великий.
— Я на великий не вмикаю,— втрутилась мати, що уважно дослухалася до кожного слова.
— Сидить з відчиненими дверима,—вів далі Герет,—і коли щось збіжить і починає пахнути горілим, зразу ж вимикає плитку.
— Розумію,— сказав Роджер.— А якщо електрична плитка вийде з ладу? Якщо, вона зіпсується й почнеться пожежа?
Герет незворушно посміхнувся.
— А гляньте, що лежить біля її крісла,— промовив він.
Там стояв маленький вогнегасник — так, щоб мати, простягнувши свою довгу руку, могла його дістати.
— Якщо плитка загориться,— сказав Герет,— а майте на увазі, що така штуковина може загорітися раз на мільйон років, мати зразу ж це відчує, та й почує, візьме вогнегасник і .все погасить.
— Я ще ніколи цього не робила,— поважно мовила стара,— але я завжди пильную.
— О, на матусю можна покластися як на кам’яну гору,— гордо проказав Герет. — Вона таке вміє — ви здивувалися б, якби побачили.
І мовби вирішивши, що годі вже марнувати час на висловлювання захватів і сантименти, він рвучко нахилився, сірником запалив у каміні:
— Ну от, коли розгориться,— мовив випростуючись,— буде затишно.
Роджер подумки погодився
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зима у горах», після закриття браузера.