Читати книгу - "Щоденник Майдану та війни"

які виїхали на заробітки до Великої Британії та до інших країн. Міграція українців до Східної Європи тепер стала справою звичною і нескладною. Міграція поляків і чехів у більш західні країни ЄС стала справою ще більш простою, і ця міграція робить переїзд українців до Східної Європи ще більш бажаним. Багато українців вважають за краще отримати чеський або польський паспорти, ніж чекати, коли на українському паспорті з’явиться емблема Європейського Союзу. У цій «ближній» міграції є свій позитивний момент: багато українців і в Польщі, і в Чехії стають більш політично й суспільно активними, об’єднуються в різні співтовари­ства і, не пориваючи зв’язків із Україною, впливають на поширення в Україні реальної інформації про життя в цих країнах, а значить — про життя в Східній Європі.

Таким чином, більшість українців при згадці терміна «Східна Європа» думають насамперед про Польщу та Чехію, а згадуючви Європейський Союз, — про Брюссель, Францію та Німеччину. Цей поділ існує і в світовідчутті поляків, словаків, болгар, які теж, говорячи про Європейський Союз спочатку мають на увазі не свою країну, а країни Західної Європи. Вони немов відчувають особливий статус Східної Європи в Європейському Союзі. Цей статус можна порівняти зі статусом учня або студента університету. Східній Європі нібито «треба вчитись». Але географічно та і геополітично становище і розташування Східної Європи можна вважати стабільним і зафіксованим. Тому особливий статус східноєвропейського блоку країн Європейського Союзу теж є зафіксованим і стабільним. І тут дуже важливо відзначити, що країни Східної Єв­ропи продовжують залишатися в основному одержувачами «європейських грошей» і саме ці гроші дозволяють утримувати економічну стабільність у країні, компенсувати фермерам збитки, пов’язані з виконанням спільних правил Євросоюзу.

В Україні люблять згадати про те, що литовські фермери отримують від ЄС гроші за те, що не засівають свої поля, та за те, що не збільшують поголів’я великої рогатої худоби.

І Литва, і Польща приєдналися до Європейського Союзу 2004 року, тобто 12 років тому. Українці, які спостерігали за тим, що відбувалося в цих країнах, відзначили, що 2004-го року миттєвого дива не сталося. Ні Литва, ні Польща не рвонули вперед економічно. Але їх розвиток продовжився і процеси, не видимі з України, допомогли цим країнам розвиватись і впевнено дивитися в майбутнє. Одначе входження Литви і Польщі в ЄС не могло не вплинути на їх стосунки з Російською Федерацією. У Литви проблеми з Росією виникали і до 2004 року. Головний експорт Литви — молочна продукція — блокувався Росією з дивовижною регулярністю. Після того, як Польща приєдналася до європейських санкцій проти РФ, Росія наклала ембарго на імпорт польських яблук та інших товарів. Україна, яка перебуває де­факто в стані війни з Росією, теж відрізана від можливості про­давати свою продукцію на російському ринку. Європейський Союз запропонував Україні квоти з продажу своєї продукції в Європі. Тобто сама ситуація зрівняла раптом у правах і в проблемах Польщу, Литву й Україну. Через це українцям почало здаватися, що у цих трьох країн набагато більше спільного, ніж насправді.

Українці люблять нагадувати світові, що вони європейці. Вони заздрять європейській економічній стабільності, соціальному захисту, зарплатам і пенсіям. Вони теж хочуть жити в країні, де перед законом усі рівні й закони діють. Одначе двадцять років життя в корумпованій державі не могли не вплинути на звички і на ставлення до своїх громадянських обов’язків. На словах більшість українців знає, як треба жити і поводитися в цивілізованій державі. Але в реальності традиції не порушувати закон в Україні немає, як немає і традиції чесно платити податки. Це все прийде, але тільки коли жителі України зрозуміють, що «так роблять усі». І вони перш за все очікують отримати приклад такої поведінки від політиків.

Європейські прагнення українців пов’язані не тільки з надією поліпшити свій матеріальний стан і просто жити зручніше, але і з відчуттям недостатньої безпеки. Агресивна політика Росії постійно нагадує українцям, що їм не вистачає гарантій безпеки. А якщо точніше, то таких гарантій немає взагалі. Був Будапештський меморандум, підписаний 5 грудня 1994 року Великою Британією, США, Росією і Україною. Цей документ гарантував територіальну цілісність України в обмін на відмову від ядерної зброї. Події 2014 року, анексія Криму та війна в Донбасі, показали, що ці гарантії не діють. Ні США, ні Великою Британія не стали в військовому сенсі на сторону України, щоб забезпечити ці гарантії. Ці події змусили багатьох українців переглянути своє «рожеве» і захоплене ставлення до Західного світу. Однак відсоток населення, що бажає жити в європейській Україні, продовжував збільшуватися. Люди просто зрозуміли, що виходу немає. Подалі від Росії означає — в Європу, в Європу, означає в Європейський Союз, але в східноєвропей­ську його частину.

Можливо, у багатьох виникає нині питання: куди все-таки Україна прагне? До Європейського Союзу? Чи їй буде достатньо, щоб її визнали в якомусь меморандумі просто частиною Східної Європи, що має з Європейським Союзом особливі відносини? Словосполучення «Східна Європа» звучить в Україні іноді набагато частіше, ніж словосполучення «Європейський Союз». І тому, що Східна Європа ближче, і тому, що дотягнутися, стати членом ЄС Україні, за словами самих українських політиків, у найближчі 15—20 років не загрожує. Половина населення скаже вам, що Україна і так перебуває в Східній Європі. Однак це в географічному сенсі. І тут головним словом виступає «східна». Якщо ж говорити про політичний сенс цього визначення, то в ньому головним словом є «Європа», а це значить: поки що Україна не є частиною політичної Східної Європи. Вона тільки прагне туди.

Але прагнучи в політичну Східну Європу, Україна все одно націлюється далі, ближче до Брюсселя, ближче до Західної Європи. І на цьому шляху в разі успіху економічних і політичних реформ у країні та за найблагополучнішого сценарію розвитку Європейського Союзу Україна рано чи пізно почне конкурувати з Польщею за особливі відносини. При всій своїй «східноєвропейськості» українці розуміють, що не існує східноєвропейських цінностей, є тільки європейські цінності, які й визначають правила європейського «гуртожитку» окремих держав — членів ЄС.

На сьогоднішній день головним гальмом у справі подальшого зближення України з політичною Східною Європою є українські та польські націоналісти. Як найконсервативніша й одночасно найагресивніша політична сила, вони наполегливо намагаються побудувати стіну між Польщею та Україною. Іноді здається, що польські націоналісти бояться зближення України з Європейським Союзом. Хоча самі вони теж, як і багато українських націоналістів, виступають регулярно і з критикою ЄС, і з пропозиціями послабити зв’язки з Брюсселем.

У цій ситуації Україні було б