Читати книгу - "Сивий Капітан"

операцією, постало питання: за інструкцією він мусив розпочати обстріл тоді, коли «Люцифер» опиниться в полі його зору. Але автомобіль Сивого Капітана був схований за густими деревами. Радіолокатори показували місце його перебування дуже чітко, і скорострільні гармати були вже наведені. Проте оком «Люцифера» не видно, а підкрадатися ближче не можна, бо тоді Сивий Капітан зможе помітити броньовики… Доводилося порушити інструкцію.

Головний інспектор вирішив діяти. Він подав сигнал.

Скорострільні гармати враз почали обстріл «Люцифера». Артилеристи, певна річ, не бачили противника, але це було не важливо, бо локатори так точно показували його на своїх екранах, що промахів бути не могло. їх і не було.

Загриміла перша серія пострілів, друга… Затріщали високі дерева. І все ж таки снаряди не влучили в «Люцифер», бо на їх смертоносному шляху стояли густі й товсті стовбури дерев. Снаряди трощили ті стовбури, вибухали в них, не долітаючи до "Люцифера".

— Вогонь! — нетерпляче викрикував головний інспектор, гарячково вдивляючись у розірвану виблисками вибухів темряву крізь оглядову щілину броньовика.

Знов прогриміла серія пострілів. Тепер уже треба було закінчувати справу будь-що. Інакше Сивий Капітан може сам перейти в наступ і, напевне, так і зробить. Коли б пощастило пошкодити його прокляту загадкову машину бодай одним пострілом, влучити хоч одним розривним снарядом!

— Вогонь! Вогонь! — вигукнув зблідлий головний інспектор. Він розумів, що зараз на карту поставлено все…

Але пострілів більше не було. Обстріл раптово припинився. Стало тихо, разюче тихо після попереднього гуркоту. Лише ледве чутно працював приглушений мотор броньовика, — це головний інспектор чув добре. Та ще напівголосно лаявся найближчий артилерист: він метушився біля затвора гармати, який враз заїло, він більше не відкривався, не рухався, наче заклепаний. Те ж саме відбувалося і з іншими гарматами. Всі вони немов зіпсувалися в одну мить.

— Назад! Повний хід назад! — загрозливим шепотом наказав головний інспектор водієві. В його голові промайнули жахливі розповіді про те, як безжалісно Сивий Капітан знищував артилерійські батареї. — Назад! Давай!

Водій переключив важелі, натиснув на педаль газу. Марна спроба! Важка машина лишалася нерухомою. Мотор, стриману механічну пісню якого було щойно виразно чути, тепер заглух, був мертвий. Повторювалося те ж саме, що відбулося колись на Авеню-дель-Прадо!

Головний інспектор конвульсійно перехрестився, хоч і не вірив ні в бога, ні в чорта. Що буде, що буде тепер? Може, Сивий Капітан не побачить броньовика серед цих високих кущів? Може, врятує темрява?.. Бо, якщо він помітить, тоді кінець. Чорне кільце… електрична міна… сліпучий вибух таємничої блискавки… так, саме так розповідали щасливі одинаки, яким удалось врятуватися з деяких артилерійських батарей, знищених Сивим Капітаном. І немає куди втекти… а може, вистрибнути з броньовика і сховатися в кущах?..

Але й на це вже не було часу.

Крізь оглядову щілину броньовика головний інспектор, руки якого тремтіли від переляку, помітив, як з лісу, з-за густих дерев висунулася велика чорна тінь. Округла і загрозлива, вона повільно пересувалася вздовж лісової дороги. «Лю-цифер»! У мертвій тиші було виразно чути, як шаруділо віття кущів, які чіпляв, сунучи повз них, величезний корпус "Люцифера".

"А може, ще не помітить, — беззвучно, самими губами шепотів головний інспектор, — ось-ось він пройде далі, ми залишимося позаду… хоч би не. помітив, хоч би…"

Раптом темряву прорізав промінь потужного прожектора, що спалахнув на даху страшної великої машини. Цей промінь, схожий на довгий блискучий палець, хитнувся в мороці, переметнувся ліворуч, залив світлом найближчі дерева, вирізьблюючи на них кожну гілку, кожен листок. Потім він перестрибнув праворуч, майнувши всього за два-три метри від броньовика, звідки на нього з ляком дивилися широко розкриті очі головного інспектора і водія. Тут промінь наче завагався, коливаючись на місці. Якщо він зараз посунеться хоч на метр…

Головний інспектор почув біля себе здавлений вигук водія:

— Намацає!.. Намацає!..

Не повертаючись, головний інспектор міцним коротким ударом кулака в обличчя примусив водія замовкнути. Не вистачало тільки, щоб на "Люцифері" почули цей вигук!

Тим часом промінь почав посуватися далі й далі, промацуючи темряву. І ось в його яскравій, аж сліпучій світловій плямі показалися округлі риси одного з застиглих військових броньовиків. Довгі стволи спарених скорострільних гармат нерухомо стирчали з його передньої частини, все ще скеровані туди, де раніше стояв «Люцифер». Промінь мов здригнувся і спинився…

І в ту ж, здавалося, мить на темному корпусі «Люцифера» спалахнуло голубувате сяйво, а ще через кілька секунд на місці світлової плями, що її утворював на броньовику промінь прожектора, виникла сліпуча вогняна куля, яка враз потому й розлетілася в усі боки гострими полум’яними язиками. І тоді вже з корпусу броньовика виповзли клуби жовтого вогню й чорного диму, що розривали той корпус на шматки. То вибухнули розривні снаряди. Струмені палаючого бензину звивалися вгору й розстелялися, запалюючи кущі. Головний інспектор здригнувся: отак хвилину тому могло бути і з тим броньовиком, у якому знаходився й він сам… смерть у вогняній залізній коробці… а може, вона, та смерть, ще чигає й на нього?.. Адже він неспроможний і на крок відсунутися, ухилитися від неї, якщо його броньовик буде помічено…

Промінь прожектора вже одірвався від клубів жовтого диму і довгих язиків полум’я, що вкривали місце, де хвилину тому стояв потужний військовий броньовик з його командою. Тепер промінь повільно, але впевнено посувався далі ліворуч, наче свідомо намацуючи те, що ховалося в темряві.

— Та що ж, невже вони бачать у цьому мороці? — знов так само беззвучно прошепотів головний інспектор. — Адже саме там стоїть дальший броньовик… і вони шукають його…

Так, безжалісне світло прожектора вихопило з густої темряви другий броньовик, такий самий безпорадний і нерухомий, як і перший. А через кілька секунд і тут звивалися вогняні змії палаючого бензину, розлітався на шматки важкий панцир і здригалося повітря від вибухів снарядів…

Безшумно, мов тінь, линув «Люцифер» далі. Ще мить — і він зник з вузького поля зору, яке відкривалося перед очима головного інспектора крізь оглядову щілину його броньовика. І навколо стало б зовсім темно, коли б там, де недавно ховалися в високих кущах броньовані військові автомобілі, не палав неспокійним, мінливим вогнем розлитий бензин. І було б зовсім тихо, коли б поруч з головним інспектором не чути важкого, уривчастого дихання водія, який уже опам’ятався після удару, що на час позбавив його свідомості. Та ще нестримно тремтіли руки в самого головного інспектора і дрібно-дрібно цокотіли зуби…

А за кілька хвилин пролунали нові вибухи, і нові спалахи запалили один за одним жовтими загравами темне небо над лісом, який, за задумом міністра внутрішніх