read-books.club » Шкільні підручники » Далекий простір 📚 - Українською

Читати книгу - "Далекий простір"

399
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Далекий простір" автора Ярослав Мельник. Жанр книги: Шкільні підручники / Бойовики / Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 82 83
Перейти на сторінку:

– І ви завжди знали про це? – не міг повірити Габр.

– Про що?

– Про те, що зрячі правлять світом.

– Я здогадувалася.

– Чому ж ви не пішли до них?

– А чому ти не пішов? Ще раз?

Габр промовчав.

– Ну, годі базікати, дурненький, на, попий, – вона простягнула йому пляшку. – Спочатку ти, потім я.

Він закинув голову, але не встиг навіть ковтнути, як вона, сміючись, повалила його в траву… Вода з пляшки повільно виливалася, зволожуючи землю.

– Ніє … – прошепотів Габр. – Я…

– Не говори нічого. Мовчи.

Вона майже лежала на ньому, і її обтягнуті кофтою тугі груди впиралися йому в бік, де серце. Він чув, як часто б’ється її пульс.

– Ми будемо щасливі з тобою. Як ніхто.

– Як ніхто, – прошепотів Габр.

Потім вони лежали поряд і Габр говорив:

– Ти не знаєш. Я тобі не розповідав. Я йшов по парку, не пам’ятаю вже, на якому рівні, дуже високо, тому що був туман. І там були майданчики для загорянь. Ну, ти знаєш. Як у Зонах Оздоровлень. І в різних місцях лежали сліпі, по двоє. Один на одному. І потім іще не раз бачив на вулицях у затишних місцях. Адже вони сліпі і почувають себе в безпеці. Не підозрюють ні про що. А я все бачив. Все. Вони думають, що вони весь час заховані, в темряві. Вони не знають про світло. Нічого не знають про світло.

– Я теж була сліпою, – сказала Нія. – Перестань. Ти якийсь закомплексований. Тобі потрібно відійти від усього, забути про все. Про все. Що тобі сліпі? Чому ти так часто говориш про них? Вони там, далеко, їхнє життя тепер – чуже. Чуже тобі. Ти вже зрячий, ти можеш це зрозуміти? Ось перейдемо наступну гряду – і все. Вони зникнуть назавжди. Нібито їх не було. Їх усіх. Ніколи.

– Я не хочу їх забути, – сказав Габр. – Я…

– Ну що?

– Я живу ними.

– Ти всіма живеш, – сказала невдоволено Нія. – А так не можна.

– Чому?

– Щоби відчувати далекий простір, жити ним, треба забути. Все забути, жити тільки ним. Він вимагає тебе всього. Усієї людини.

– Забути себе? – запитав Габр.

– Чому себе? Ти що, вважаєш, що Міністр – це був ти?

– Можливо…

– Ну і комплексун. – Вона знову вдарила його по голові, засміялася. – Такого ще не бачила. Ти мужчина чи ні? Ти знаєш толком, чого ти хочеш?

Замість відповіді Габр заворушився всім тілом, сів. Сонце вже сховалося за тією, другою грядою, й далека стіна мегаполіса на горизонті почорніла, стала менш помітною в деталях. Крихітні будиночки Тихого Куточка у підніжжя стіни взагалі зникли в імлі, що спадала.

– Ходімо. – Нія підвелася. – Треба встигнути до гаю.

– Якого гаю?

– Там, із того боку, – гай. Не будемо ж ми ночувати просто неба.

Вони зібрали рюкзаки, Габр допоміг їй і одягнув свій. Можна було йти.

Раптом далекий гуркіт примусив їх разом обернутися. І тієї ж миті якийсь яскравий спалах освітив в одному місці, майже під хмарами, мегаполіс. І знову долинув грім, і ще спалах.

– Що там? – Габр здивовано подивився на Нію.

– Не знаю, – відповіла та задумливо. – Мені здалося…

– Що?

І ще кілька різких розкотистих звуків.

– Можливо, це Окс… – Її голос став на диво глухим.

– Що Окс?

– Можливо, вони… Ходімо, Габре. Ходімо швидше. Вже ніч.

– Але що там? – він показав рукою в бік стіни, ніби і без того не було зрозуміло, про що йдеться.

– Ходімо, Габре. Спалахів більше немає. Ти ж бачиш.

І, не озираючись, вона мало не побігла вниз, по схилу, що занурювався в темряву.

На мить Габр іще затримався на вершині. Йому потрібна була ця мить, мить наодинці з собою. Лише з самим собою. Напружуючи зір, вдивлявся вдалину. Там залишалося його минуле. Мати – незрозуміла сіра істота в лахмітті, що плазувала біля ніг, десь там, загублена в незліченних лабіринтах стіни. Ліоз. І Наталі – он, у тому місці біля підніжжя, біля самого моря, в будиночку, що сховався в імлі. Що робить зараз кожна з них? Якщо б їх було не троє, а одна, можливо, він би кинувся бігти – так несподівано натяглися, так занили нитки рідності. Але

1 ... 82 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Далекий простір», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Далекий простір"