Читати книгу - "Гаррі Поттер і Смертельні реліквії"

- Гаррі?

Герміона ніби боялася, що він вразить її закляттям з її ж палички. Вона присіла навпочіпки біля нього, тримаючи дві чашки чаю в тремтячих руках та щось незручне під пахвою.

- Дякую, - сказав він, беручи чашку.

- Можна з тобою поговорити?

- Так, - погодився він, не бажаючи її образити.

- Гаррі, ти хотів знати, хто той чоловік на фотографії. Ну... я маю ту книжку.

Вона боязко поклала йому на коліна новесенький примірник «Життя та сміття Албуса Дамблдора».

- Звідки... як?..

- Вона була в Батільдиній вітальні, лежала собі... а зверху була приліплена записка.

Герміона прочитала вголос кілька рядків, написаних ядучо-зеленим чорнилом.

- «Дорога Батті, дякую за допомогу. Це примірник моєї книжки, надіюся, вам сподобається. Це все ваші слова, навіть якщо ви їх не пригадуєте. Ріта». - Думаю, справжня Батільда отримала книжку ще за життя, проте вже, мабуть, не змогла її прочитати.

- Мабуть, що не змогла.

Гаррі глянув на Дамблдорове обличчя й відчув раптом напад дикого задоволення. Тепер він, незалежно від волі Дамблдора, знатиме все, про що той і не збирався йому розповідати.

- Ти й досі на мене сердишся? - запитала Герміона. Він побачив, як з її очей знову бризнули сльози, і зрозумів, що лють не зійшла з його обличчя.

- Ні, - сказав тихо. - Ні, Герміоно, я розумію, що то була випадковість. Ти все робила, щоб ми вирвалися звідти живі, і це було правильно. Якби не ти, я вже давно був би мертвий.

Він видушив з себе усмішку й повернувся до книжки. Видно було, що ніхто її не розкривав. Він погортав сторінки, розглядаючи фотографії. Майже зразу натрапив на ту, що шукав - юний Дамблдор та його вродливий товариш сміються з якогось давно забутого жарту. Гаррі прочитав підпис під фото.

«Албус Дамблдор невдовзі після смерті матері зі своїм другом Ґелертом Ґріндельвальдом».

Кілька довгих секунд Гаррі вражено дивився на останнє слово. Його друг Ґріндельвальд. Скоса зиркнув на Герміону, що придивлялася до цього прізвища, ніби не вірила своїм очам. Поволі вона підняла погляд на Гаррі.

- Ґріндельвальд?

Не звертаючи уваги на решту фотографій, Гаррі гортав сторінки, шукаючи нових згадок цього фатального імені. Незабаром наштовхнувся на такий уривок, почав його пожадливо читати, але розгубився. Щоб збагнути зміст написаного, треба було повернутися трохи назад - і врешті-решт він опинився на самому початку розділу під назвою «Для загального добра». Почав читати разом з Герміоною:

Напередодні свого вісімнадцятиліття Дамблдор закінчив Гоґвортс, купаючись у промінні слави - староста гуртожитку, староста школи, лауреат премії Барнабуса Фінклі за виняткові успіхи в насиланні чарів, представник британської молоді в Чарверсуді, володар золотої медалі міжнародної алхімічної конференції в Каїрі за неординарний внесок у цю науку. Свіжо-спечений випускник мав намір вирушити в навколосвітню подорож з Ельфаєсом Доджем-»Смердюхом», тупуватим, але вірним йому хлопчиком на побігеньках, який ходив за ним хвостом ще в школі.

Двоє юнаків зупинилися на ніч у лондонському «Дірявому казані», плануючи вранці вирушити в Грецію, коли це прибула сова з вісткою про смерть Дамблдорової матері. Додж-»Смердюх», який відмовився давати інтерв’ю для цієї книжки, запропонував громадськості власну сентиментальну версію тих подій. Він змальовує смерть Кендри як трагічний удар для Дамблдора, а його рішення скасувати подорож - як акт шляхетної самопожертви.

Зрозуміло, Дамблдор одразу повернувся в Ґодрикову Долину нібито для «опіки» над меншими братом і сестрою. Та чи справді він ними опікувався?

«Та він був намаханий, той Еберфорс, - розповідає Еніда Смік, чия родина мешкала тоді на околиці Ґодрикової Долини. - Буйний. Ніби й шкода його було, коли віддали Богу душу тато й мама, але ж він, гад, кидався в мене козячими бурбуляшками. Не думаю, що Албус дуже ним переймався, бо я їх ніколи не бачила вдвох».

То чим займався Албус, якщо не міг угамувати свого буйного меншого брата? Схоже на те, що забезпечував подальше ув’язнення сестри. Бо хоч і померла її перша й найпильніша наглядачка, жалюгідне життя Аріани Дамблдор не зазнало жодних змін. Сам факт її існування і далі був відомий усього кільком особам, які, як і Додж-»Смердюх», вірили у вигадку про її «слабке здоров’я».

Іншою такою легковірною приятелькою сім’ї була Батільда Беґшот, видатна історичка магії, котра багато років жила в Ґодриковій Долині. Кендра, звісно, різко відкинула Батільду, коли та спробувала привітати Дамблдорів з прибуттям у село. Проте через кілька років Батільда вислала Дамблдорові в Гоґвортс сову з листом, у якому написала, як приємно була вона вражена його статтею про трансформацію трансрізновидів, опублікованою в «Трансфігурації сьогодні». Цей перший контакт призвів до знайомства з усією родиною Дамблдорів. Поки Кендра ще була жива, Батільда єдина в Ґодриковій Долині підтримувала близькі стосунки з Дамблдоровою матір’ю.

На жаль, той блиск, що Батільда проявила замолоду, давно потьмянів. «Вогонь ще жевріє, а казан уже порожній», - сказав мені з цього приводу Айвор Ділонсбі, або, як дещо прозаїчніше висловилася Еніда Смік: - «Вона дурна, як білчині какулі». Та все ж, завдяки деяким випробуваним прийомам журналістської техніки, мені вдалося роздобути достатню кількість достовірних фактів, щоб побачити усю цю скандальну історію в істинному світлі.

Як і всі інші представники чаклунської громади, Батільда вважала, що причиною передчасної смерті Кендри було «відбите закляття», про що неодноразово розповідали в наступні роки Албус і Еберфорс. Батільда теж повторювала, наче папуга, родинні байки про Аріану, називаючи її «слабкою» та «хворобливою». А от Батільдині спогади на іншу тему були варті зусиль, яких я доклала, щоб добути сироватку правди, адже виявилося, що тільки вона одна знає все про найбільшу таємницю Албуса Дамблдора. Тепер, коли цю таємницю вперше розкрито, виникають сумніви щодо всього, чим так захоплювалися прихильники Дамблдора: його показній ненависті до темних мистецтв, його боротьбі проти пригноблення маґлів, і навіть його любові до власної родини.

Того літа, коли Дамблдор повернувся додому в Ґодрикову Долину, ставши сиротою і єдиним годувальником родини, Батільда Беґшот погодилася, щоб у неї оселився її двоюрідний небіж Ґелерт Ґріндельвальд.

Прізвище Ґріндельвальд відоме, мабуть, усім. У переліку найнебезпечніших темних чаклунів усіх часів він не удостоївся першого місця тільки тому, що на покоління пізніше з’явився Відомо-Хто, відібравши в Ґріндельвальда його корону. Оскільки Ґріндельвальд не поширював свого терору на Британію, то подробиці його приходу до всемогутньої влади тут не так широко відомі.

Здобувши освіту в Дурмстрензі, школі, що вже в ті часи