Читати книгу - "Аку-аку"

Я розповів йому, що дістав дуже сильну мана від свого могутнього названого батька Терііероо, останнього великого вождя Таїті, який, помираючи, дав мені королівське ім'я Тераї Матеата, що означає «Блакитне небо». Крім того, мені віддав всю свою мана останній вождь Фату-Хіви Теї Тетуа. А коли я прибув на плоту до Рароїа, то одержав ще могутнішу мана: все населення острова влаштувало свято в пам'ять першого свого вождя Тікароа, і мене прийняли в їхню громаду, давши ім'я Вароа Тікароа, тобто «Дух Тікароа».

Цього було досить. Мій противник все більше поступався і нарешті здався. Він повільно підвівся, ми теж устали. Потім, звертаючись до свого суворого приятеля, Хуан сказав:

— Туму, будь свідком!

Слово «туму» я зустрічав раніше в книжках. Це був титул, а не ім'я. Попередні дослідники заявляли, що це таємниче слово збереглося з часів первісного суспільного ладу на острові Пасхи і що сучасні остров'яни не розуміють його і не можуть пояснили. А тепер передо мною стояв справжній живий туму! Виходить, він не зник у минулому, а залишився й досі і навіть активно діє. Атан згодом розповів мені, що Хуан Нагое — туму родини Хаоа, тобто суддя і посередник між братами в родинних справах.

Бородатий фанатик випростався передо мною, а Туму став поруч.

— Вручаю тобі ключ від одної з двох моїх печер, — промовив він таким замогильним голосом, ніби читав смертний вирок.

Інші стояли тихо, як миші. Не чути було ні звуку, навіть полум'я свічки не ворушилося.

Я не знав, що робити: схрестити руки і сказати «ні» чи почекати? Він пропонував мені «ключ», але не показував його. Якусь мить я вагався, потім, не рухаючись з місця і не міняючи виразу обличчя, сухо відповів: «Дякую». Хуан теж довго стояв нерухомо, втупивши в мене свої чорні, як крук, колючі очі. Потім різко обернувся і попрямував до дверей, гордовито закинувши голову.

Всі інші відчули себе трохи вільніше. Маленький Атан витер піт, який заливав йому очі, хоч єдиним джерелом тепла в нічній прохолоді був недогарок свічки, яка замиготіла вслід тому, хто вийшов. Полегшено зітхнувши і жваво жестикулюючи, ці троє являли собою різкий контраст з надутим суб'єктом, який щойно покинув кімнату.

Минуло кілька хвилин, і похмурий хазяїн повернувся, несучи під пахвою плоский легенький згорточок, а в», руці — важкий кошик. І згорток, і кошик були зроблений з очерету. Хуан віддав згорток братові, щоб той поклав його на стіл, а сам з кошиком знову непорушно став передо мною, напружено втупившись у мене поглядом і зовсім не поспішаючи віддати кошик мені. Я теж стояв непорушно, нічим не зраджуючи, що все це мене цікавить. Раптом Хуан обернувся до старшого брата і віддав йому кошик. Андрес, у свою чергу, передав кошик мені;. Беручи, я подякував Хуану, що він спочатку віддав «ключ» братові, а не мені. Однак мої слова на Хуана не вплинули. Він ще мить вагався, потім показав на згорток на столі і знову почав мене випробовувати.

— Що лежить у цьому згортку? — повільно спитав він. — Покажи силу свого аку-аку!

І знову четверо остров'ян чекало відповіді, нетерпляче дивлячись на мене. Від напруження у мене аж голова тріщала. Це був страшний іспит. Я відчував себе ніби в примарному сні, невдача могла мати жахливі наслідки. Згорток був завбільшки з папку і надто плоский, щоб умістити щось кам'яне чи дерев'яне. Гарно обплетений пакунок здавався мені легким і зігнувся, як великий конверт, коли Андрес клав його на стіл. Я знав, що тримаю в руках «ключ» від печери, і вирішив, що згорток на столі теж звідти. Вони були обидва однаково обплетені очеретом.

Раптом я згадав красиві речі з пір'я, які нам часто приносили остров'яни. То були копії старовинних головних уборів і довгі стрічки — прикраси для танців. Попередні мандрівники бачили, що знатні люди острова Пасхи ходили в плащах і коронах із пір'я, таких самих, як у індійських вождів більшості районів Мексіки і Південної Америки. Чи не могла в печері Андреса зберегтись така річ, тільки з пізніших часів? Витвір із пір'я — непогана думка. Але що саме? Головний убір чи щось інше? Присутні нетерпляче чекали. Я вирішив спробувати.

— Мій аку-аку каже: Кон плюма, — «з пером», — обережно мовив я, не вдаючись до подробиць.

— Ні! — зашипів фанатик і підскочив, як тигр. — Ні! — повторив він несамовито. — Запитай свого аку-аку ще раз!

Він стояв, зігнувшись, як готовий до стрибка кіт. і зловтішно посміхався, не в силі приховати радості. Маленький Атан знову витирав піт і зовсім зажурився. Він благально дивився на мене, ніби хотів сказати, що тепер я повинен будь-що напоумити свого аку-аку. Туму й Андрес з загрозливим виглядом повільно наближались до мене. Мені стало моторошно. Ці люди були фанатиками, а я ненароком вліз у найзаповітніший куток їхньої святині. Коли зі мною щось трапиться, жодна душа не знатиме, де я. Жоден звук не долине до селища з цієї відлюдної хатини. Мої друзі подумають, що я упав з кручі або застряв у потаємній печері. Ніде в світі не знайти іншого такого місця, де для людини було б стільки можливостей безслідно зникнути.

А я не міг навіть уявити собі, що може бути в згорточку. Залишалось тільки вгадувати. Може, там лежить тапа, тобто матерія з кори?

— Щось таке з одягу? — спробував я.

— Ні! Спитай ще раз свого аку-аку і добре спитай!

Тепер вони всі разом почали загрозливо наближатись до мене, і я одною половиною мозку думав про можливість боротьби або втечі, а другою міркував далі, що ж, нарешті, може бути в згорточку.

— Матеріал, — спробував я востаннє.

У відповідь почулося якесь чудне бурмотіння, і мене попросили розгорнути пакунок. Остров'яни обступили мене з усіх боків, як грозові хмари. Я розв'язав мотузку з очеретяного волокна і вийняв книгу без обгортки, всі сторінки якої були списані добірними значками ронго-ронго. Вона нагадувала дорогоцінний зошит, який я вже бачив у «сільського капітана». Своєрідні ієрогліфи були написані збляклим від часу чорнилом. Раптом мене осяйнула думка, що по-іспанськи одне й те саме слово «плюма» означає і перо й пір'їну.

Я шпурнув книжку на стіл так, що замалим не загасив свічку, і обурено випростався:

— Мій аку-аку був правий! — вигукнув я. — Він сказав кон плюма, а книга ж написана кон плюма, тобто пером!

Обличчя присутніх вмить змінилися. Вони стояли і розгублено дивились один на одного. Виходить, що помилялись вони! Лютого суб'єкта з чорною бородою й