Читати книгу - "У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий"

не враховувати, що наш устиг покласти куди більше жертв на «живот» соціалізму. Подібні в них і наміри — в їх основі лежить загарбання світу, починаючи з найближчих сусідів, і своєї гегемонії над ними, як зразка передової суспільної системи для трудящих, із попередньо засланими агентами НКВС та гестапо в Комінтерн... Наш деспот — взірець для наслідування для німецького. Знищення опозиції, ворогів народу, буржуазних елементів, троцькістів, шкідників, зловмисників-змовників, куркулів, націоналістів (окрім росіян) тощо, як і насильницька безвідплатна позика диктатурі пролетаріату з убогих кишень справжніх пролетарів є не чим іншим, як продовженням ленінського воєнного комунізму «Леніним сьогодні», а потокове постачання сировини фюрерові та популяризація гітлерового наслідування соціалізму — продовженням ленінської світової революції, в основі тільки великоімперської, «Леніновим спадкоємцем», — перейшов на шепіт «дяха» Потап.

Говорив він іще чимало чого в тому ж ключі, тож Янчук ішов додому в заклопоті від почутого, затуманений і навіть настраханий, хоч і не міг сказати, чим конкретно. Шосте чуття йому підказувало лиш одне: найближчим часом імперію та її сусідів чекають якісь катаклізми, отже, щось може перешкодити його навчанню в університеті, що став кістяком і снастю всього його подальшого життя, зрісшись із його єством. Петро навіть докорив собі, що досі не розписав на дні тематичного плану, не проаналізував літературу й інші джерела до навчання, втративши аж три тижні. Тривожився Янчук також через те, що якийсь час мусить потратити на влаштування в курортоуправління, де робочий день буде на годину тривалішим, ніж у колонії, на входження в новий колектив і на свою нову роль у ньому. Непокоївся й Лесею, без якої не уявляв свого життя в прийдешньому.

Вдома Петро застав Лідуню, що, перебуваючи у відпустці, доглядала за бабусею, якій все тяжче ставало зводитися з ліжка та ходити по хаті. Лідуня поділилася з братом здогадкою, що після приїзду «аблаката» господиня навмисне майже нічого не їсть, ходить під себе і безперестанно повторює: «Прийми мене, Боже, немічну!»

— Поки тепло та сонячно, постіль сохне швидко, а взимку де я її сушитиму, як пратиму часто? Хто з бабусею буде, як піду на роботу? — Лідуня звертала увагу Петра на речі, про які він навіть не задумувався. — Вона має гроші, я бачила у завертці під подушкою, то може б ти найняв когось на годину-дві? А може мені порадиш розрахуватися на роботі, щоб бути біля бабусі? — з повагою питала брата. — Приходив сьогодні воєнком отой із Гольдою, поговорив із бабусею, а тобі лишив адресу — просив відвідати його ввечері по дев'ятій. А тітка Гольда мені стільки одягу надарувала!

— Одяг — тобі? — щиро здивувався Янчук, глянувши на годинника, що показував уже початок десятої.

— Мені — за те, що допомагаю бабусі!.. Сходи до них! Переказував обов'язково прийти вже сьогодні, по якійсь пильній справі.

— Про вовка промовка, а він у хату, — зустріла Янчука на порозі Гольда Абрамівна. — Фіма, Петро прийшов! — гукнула чоловіка з другої кімнати. — Проходь, сідай, ми були у вас, та тебе не застали, — господиня присіла навпроти.

— Добрий вечір! То добре, що ти прийшов, як ми просили, — подав господар Петрові руку і присів у крісло. — У нас до тебе велике прохання, звичайно, оплатне, і ти, будь ласка, не відмов нам, бо ми попали в неймовірну крайність, а ти може б зміг допомогти нам.

— Кажіть, Фімо Йосиповичу, в чому ж та прикрість? — розгублено дивувався Янчук.

— Ти ж нашу Штерну бачив якось у бабусі і у школі, вона хвалилася, вітався з нею?

— Не один раз, а що сталося?

— Вона не склала іспитів із креслення, хімії й німецької мови, їх перенесли на осінь. Із кресленням ми вже справу залагодили, а за хімію та німецьку вона й не бралася літом. То може б ти допоміг їй здати їх хоча б на задовільно, щоб вона могла одержати свідоцтво про середню освіту?

— Який із мене репетитор, Фімо Йосиповичу? Я їх сам ледве поздавав.

— Але ж поздавав, а вона — ні!

— А Штерна сама чого хоче?

— Згодна, щоб ти з нею позаймався.

— Я б хотів сам те від неї почути, — Петро був явно спантеличений.

— Штерночко! Петро хоче почути від тебе, що ти згодна з ним сісти і підготуватися! — гукнула Гольда Абрамівна крізь закриті двері до дочки.

— Зараз вийду, не репетуй! — роздратовано відповіла дівчина зі своєї кімнати.

Довгенько довелося чекати, поки врешті повернувся ключ у дверях і вийшла Штерна. Пишна і пухка, із рудим волоссям, у розкішному халаті з темного оксамиту, зневажливо чи й навмисно не захристаному, вона не сіла, а прилягла у крісло-гойдалку. Розмова тривала недовго.

— Мені, Петре, те свідоцтво не треба, треба їм обом, — показала вона очима, — але коли ти згодишся посидіти зі мною, як кавалер, пару днів над ненависними мені хімією й німецькою, то я не відмовлюся. Можеш почати хоч зараз.

— А підручники і конспекти в тебе є?

— Підручники маю, а конспектів я зроду в школі не писала! Моя стихія — математика й фізика, а ці — один сморід!

— У неї з математики дуже добре, а з фізики добре, — докинула мати.

У просторій горниці запанувала тиша, яку порушував лише хід масивного годинника на стіні. Янчук не знав, що мав робити, тож зважував, роздивляючись на шафи з книгами, дорогі меблі, високу стелю з люстрою, дитячі ляльки на дивані і хідники до трьох дверей у сусідні кімнати. Подумав, що це був чийсь маєток, а тепер тут господареві — лише чималий портрет Сталіна та куди менший Тимошенка. Петрові спало на думку, що німецьку мову Штерні доведеться здавати Шпаківському, а хемію — Борисовому дядькові Онищенку, дуже принциповим уже літнім педагогам, хоч до нього обидва були прихильні й доброзичливі.

— Я зовсім не маю часу й уміння, Фімо Йосиповичу й Гольдо Абрамівно, але відмовити Штерні не можу, тому спробую вже зараз і завтра-післязавтра вдень повторювати з нею, щоб хоч вияснити, в чому справа, — сказав Янчук у заклопоті, зводячись. — Підемо до тебе, Штерно?

— Па-па, предки! Із таким репетитором я не лише екзамени здам! — показала батькам язика Штерна і повела Петра у свою кімнату.

З Петром наодинці, як тільки закрила двері на ключ, дівчина повела себе не так задирливо й зухвало.