Читати книгу - "Лазарус, Світлана Володимирівна Тараторіна"

— Пророцтво Офаніти… Решту ключів. Голубєв носиться з божевільною ідеєю — відімкнути Змія, щоб потім його убити. Не сумніваюся, що ніж Ольга давно у нього.

Топчій закашлявся. В цю мить нагадував полинялого від старості пса. З вовчих вух облізло хутро, але ще не повернулася людська форма; ікла торкалися зарослого підборіддя, а зі щік на очах відвалювалися жмутки шерсті.

— І він не розуміє, що коїть, — провадив Тюрин. — Я бачив жахи, які принесе Змій.

— Уві сні? Ви казали про жахливий сон?

— Усе, що зі мною відбувається останні сім місяців, один жахливий сон, — криво посміхнувся Тюрин. — Голубєв вірить, що саме я маю пробудити Обадію. Тому, поки я йому потрібен, Василина у безпеці.

— Ви думаєте, панну Айвс викрали двоголовці, щоб змусити вас відімкнути Змія? Але як? Як ви можете це зробити? Ви ж самі казали, що для цього потрібне серце Змія?

Олександр Петрович поглянув на Топчія. Околодочний аж припинив їсти.

— Я говорив з Гальванеску.

Тюрин переповів суть розмови. Йому була потрібна допомога, а вовкулака залишався єдиним у місті, кому відживлений міг довіряти.

— Мені здалося, Гальванеску щиро вірить у те, про що говорив. Торочив про змієве провидіння. Запевняв, що до останнього не уявляв, хто я. Тільки подумати: мій батько і знаменитий Лазарус — одна особа, — Тюрин іронічно хмикнув. — А якщо це так, якщо батько таки спробував порятувати мене від долі й попросив Гальванеску провести безглузду операцію? Тоді хто написав у маєток про батькову смерть?

— Дідька лисого він говорить правду, — обурився вовкулака. — З самого початку вас дурив. Фанатикам не можна довіряти. Сам вірить і кому завгодно голову заморочить.

— Може, ви і праві, Парфентію Кіндратовичу, — замислився Тюрин.

— То… Що ви робитимете?

Олександр Петрович підняв штоф з хмелівкою. На дні здригнулися жаб’ячі очі. Нібито вони і надавали фірмовій оковитій «У кривого чорта» болотяно-солодкого смаку. Тюрин побовтав рідину, ніби шукаючи відповідь на дні, та знову опустив посудину на стіл.

— Рятувати Василину і, за можливості, не занапастити цей світ.

Обличчя вовкулаки просвітліло.

— Бог не без милості, нечисть не без щастя.

— Ходімо до Перетца. Маю дізнатися, що зашифрував Лазарус, тобто батько.

IV

«Пусти Змія — отримаєш дівку», — укотре прочитав Тюрин дике послання.

— Вчора ввечері принесли, — зітхнув Перетц і простягнув конверт. На титулі, замість підписів, стояв знак двоголовців, а всередині лежала брошка з чорними агатами у формі кадуцея.

— Стежать за нами, сучі діти, — крізь зуби проказав Топчій. — Мабуть, бачили, як я до професора приходив, тому сюди і принесли.

Уже кілька днів Перетц жив у музеї старожитностей. Інших працівників евакуювали, і професор сам себе зобов’язав охороняти експонати, перетворивши кабінет у сховищі, присвяченому Апі, на спальню і штаб з порятунку музею.

Менш ніж за тиждень з напудреного франта Фердинанд Іванович став схожий на старця з Латинського кварталу, на божевільного професора, якого за сумнівні досліди вигнали з Університету, а тепер йому подають лише колишні студенти. Костюм розгубив ґудзики, колись білий комір різав жовтизною, у чуприні плуталося павутиння, а під нігтями зібрався бруд.

— Сердешна Василиночка, як же так?.. — брудною щокою Перетца потекла сльоза.

— Ви переклали сторінки з книжки? Що там? — грубо запитав Тюрин.

Вони не мали часу на істерики. Хоч Олександр Петрович і запевняв Топчія у безпеці панни Айвс, сам не був настільки впевнений. Голубєв — божевільний, на його совісті вже два убивства.

— Так-так, дорогенький, — заметушився професор, витер обличчя, поправив замацані окуляри і витягнув стос паперів, списаних дрібним почерком. Потім прокашлявся, як на професорській трибуні, й обережно, як велику цінність, підсунув примірник Лазаруса з квартири Житоцької. — Досі не віриться, що ви його знайшли. На останніх сторінках у книзі — повний текст пророцтва Офаніти. Звісно, можна сперечатися про його оригінальність… Ви знали, що ваш батько володів давньою мовою десмодусів? Наразі вона майже втрачена! — Перетца трусило від хвилювання. Він знову зашарудів паперами. — Зараз-зараз. Мої знання далекі від ідеальних, а переклад не передає всієї краси і поетичності рідної мови упирів, але все-таки…

— Та читайте вже, бога ради! — не витримав Топчій.

Перетц незадоволено зиркнув, але нарешті знайшов потрібний аркуш:

— «Серце Змія має ожити у тілі обраного. Разом із серцем обраний-вмістилище має знайти і принести до місця великої перемоги і великої поразки Змія усі п’ять ключів. Три подарунки від видів. Дві згадки про Апі».

— З подарунками все зрозуміло. Про них є ціла легенда у Лазаруса, — нетерпляче мовив Тюрин. Перетц уже не вперше зачитував пророцтво. Тішився ним, як дитя. Аби не Василина, мабуть, і навала кощів не завадила би професору оголосити про визначне наукове відкриття. — Від короля джерел і водяних видів — священна риба, від богодрева і видів лісів, полів і луків — зерно. Від духів повітря, дрібних видів, демонів, чортів і упирів — народ букв. На панно у Кирилівській було шість значків. Це з серцем. Є ще пісня про пророцтво, яка закінчується… Парфентію Кіндратовичу, дорогенький, як закінчується та пісня?

Вовкулака відкашлявся і проспівав чистим приємним тенором:

Візьму чарівні дари я від богів забутих,

Сльози матері златої, зрадників закутих,

І тоді здригнуться гори, нечисть усміхнеться,

Знак від матері побачить і відкриє серце.

— Дари богів я вже назвав. Є ще сльози матері, хай що воно таке. І «знак від матері». Знак Апі? Як його в біса притягти до Змія?

— Ковінька святої П’ятниці, — раптом прокинувся Топчій, — але це ж усе з наших справ.

— Так усе правильно, дорогенький. На це є пряма вказівка в Офінати. «Разом із серцем обраний-вмістилище має знайти і принести до місця великої перемоги і великої поразки Змія усі п’ять ключів». Має знайти і принести, — Перетца дратувала нетямущість вовкулаки.

— То ви гадаєте, що всі справи, які мені довелося розкрити, пов’язані? — запитав Тюрин.

Перетц зняв окуляри і потер запалені очі.

— Ви знаєте, дорогенький Олександре Петровичу, вчителю Змія — знаменитому Стагириту — належить вислів про те, що ціле завжди більше за суму його частин. Наприклад, війна залежить не просто від наявності супротивника і їхніх взаємовиключних бажань, а від значно більшої кількості факторів, від їхньої взаємодії. Але вивчення окремих причин аж ніяк не пояснить, чому ж та війна почалася. Стагирит учив звертати увагу на малопомітні зв’язки.

— Ха-ха, ви хочете сказати, що війна почнеться незалежно від того, розбуджу я Змія чи ні?

Професор змішався.

— Я не… Цього