Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"

- Що всю ніч ваш халат пробув у душовій.

- Але ж… моє щастя... але ж наш душ - не прохідний двір?

- Ви мене питаєте? Це ваші апартаменти й ви мали це перевірити. 

- Ходімо зараз, і ви самі впевнитеся, чи можна проникнути в душ не через двері. Бо двері гарно зачаровані від проникнення. І вікна, моя Тян.

- Елементарно, Ректоре. Можна й не ходити.  Через трубу водогону й можна. Якщо ти кобра. Можна пролізти, набрати у магічно сферу рідину з флакона, налити замість нього води з крана і втекти. А потім розіграти на магкамери той спектакль в лабораторії.

- І поки ми будемо відстежувати бородавки й ригачки…  - мій змій навіть трохи зблід.

Ми подивилися одне на одного і зрозуміли, що наробили.

Я вперше в житті по-справжньому злякалася. Змій це миттю відчув і схопив мене в обійми.

- Не переживайте так, моя принцесо. Тепер ми в курсі, хто зловмисник. А вони не в курсі, яка рідина в якому флаконі. Бо за всіма показниками, крім одного, вони ідентичні. Чмоня їх знайде раніше, ніж вони зможуть передати замовникам товар. Бо не знають. кому який еліксир віддавати. Фон їх миттю наздожене й викраде еліксири, підмінить рідину на бородавочну й шлункову. І ми вийдемо на замовників. Все буде добре, не хвилюйтеся. Ви аж зблідли, не можна так. Я ж тут, з вами. І все буде добре. 

Я почала потроху заспокоюватись. Все ж підвищена емоційність Змія діяла і на мене. А коли мій спокій подіяв на пана ректора то він моментально замислився над дірками у нашій версії.

- Але як це могло статися, моя Тян? На пажа воно подіяло! Вони що, викрали тільки еліксир непарності?

- Елементарно. Дурні б вони були, пане ректоре. То просто паж - тонка поетична натура. Хильнув водички, поговорив про творчість і романтику, розморозив підсвідомість, отримав стресвід намагання заткнути рота його музі. І фсьо. Уявив себе закоханим. Гм. Проблема. Навіть не знаю, як сказати про це Інгвару.

- Чого ви так переживаєте за того Інгвара,  моє серце.  Може він тільки зрадіє. - мстиво сказав Змій. І нетолерантно засміявся.

- Може. І взагалі не на часі. Як ви правильно зазначили, зараз не це в пріоритеті. Чмоня, шукай кобр. Ви, ректоре, шукайте Фона, щоб  був готовий до вилучення й підміни еліксирів. Я мушу йти  на балкон - слухати осоружні канцони.

- У вас найтяжче завдання, моя бідна Тян. - пожалів мене пан ректор, закутав у свою теплу мантію, стиснув в обіймах, наче бачив останній раз, і перемістився кудись. Гадаю - до свого друга. От нехай тепер вмовляє цього перевертня-клептомана, раз не міг надійно сховати флакони…

О світло з небес, 

що сяє і вдень, і вночі,

без тебе мені 

ніколи не бачити щастя…

- рознеслося на всю площу під Академією.

О, почалося. Я взяла вушні затички й вклала їх у вуха, бо магію пологу тиші пліткарки б моментально помітили. І про те, що я нехтую концертами по заявках свого лицаря,  моментально б написали у віснику й не тільки. А дехто, на ім'я Фіолента взагалі б відправив поштового голуба або й магтелеграму Інгварові. І не вона одна. Я добре знаю людей, хоча дуже хочеться думати, що помиляюся, як той казав.

І от, як воно буває тепер кожного вечора, світло у вікнах при ненависних мені звуках дисканту пажа моментально згасло. На галереї вийшли дами й служниці, тримаючи напоготові батистові хустинки.

Дві! Дві години замість однієї! Дихаю і тримаю себе в руках. Якщо я це переживу і не скину на стрижену під горщик голову юного ката горщик гортензій (чи це герані? ), то ніякий монарший гнів за  витік через душ державної таємниці мене не схвилює.

- Хоч би той малий плагіатор ступив на ще досить слизьке місце на бруківці, посковзнувся й прикусив собі язика. - вознесла я молитву. 

Та де там. 

Поганець прекрасно знає, де розлилося закляття слизоти. Та й прокльони - зовсім не моя сильна сторона. 

Тепер доведеться слухати до кінця і терти носа хусточкою. А потім кинути її під ноги поганцеві. 

Цікаво, він їх що, збирає й потім віддає Інгвару під розпис?

Скоріш здає в магазинчик навпроти, де вони годину тому були куплені - як раз для вечірнього концерту. Там йому, мабуть, повертають відсоток. Принаймні сама я б саме так і вчинила, а паж противний, але ж не дурень. Мабуть, теж на щось збирає гроші. Ну не на придане ж? Він же хлопчик, хоч і симпатичний, як дівчинка. Мабуть, так менестрелям треба для роботи - щоб вії довгі, голос мелодійний і очі, як в оленяти.

Мені навіть жаль його тепер, коли не чую ненависного голосу і сентиментальних віршів, який сидять у мене в печінках ще зі спільної мандрівки  до Замку. Чому жаль, ми ж з ним ніби тепер в одному човні?

А тому, що мені парність дісталася натуральним шляхом. І Змій, як не крути, ідеальна пара, якби мені було можна мати пару і кохати.

А от пажеві не фартануло по-крупному. Якийсь провінційний лицар, що за золотий вдавиться й диких баронів вдавить. Навіть читати не вміє й експлуатує дитячу працю. Он навіть годину додав до робочого дня. І чистого кохання не зацінить. Він хоче завоювати якесь провінційне королівство, сам мені сказав на бенкеті на честь перемоги в турнірі. 

Збиває статки, щоб посвататись до якоїсь принцеси, яку від чогось там врятував. А їй не можна виходити за простого лицаря без копійки за душею. От він і старається, крутиться, як може. Так що пажеві не світить взаємність.

Хоч би скоріше повернули еліксири, і можна було врятувати цього недоменестреля від згубної пристрасті.

Я б хоч зараз зварила ще порцію антипарності. От тільки ганяти караван через увесь світ до родичів у Чайну за однією краплею чорного бальзаму - то уже занадто. І довго. Скоріше знайдеться вкрадене.

Потерпить паж. Любов зла. Нехай на все життя запам’ятає, як мене виводити сентиментальною поезією, коли й без неї нудить і плакати хочеться. А я зроду не плакала.