Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"

– Ще б пак, Олежику, – передражнила Одинцова, – Досить базікати, вирішимо раз і назавжди, хто кого сьогодні зробить.

 – Бач, яка нетерпляча!..

Чернишевський, очевидно, був налаштований поговорити ще, проте дівчина, прагнувши якнайшвидше дізнатися результат перегонів, смикнула коняку за вуздечки та, стукнувши п'ятами, змусила Ніжність, ледь не ставши на диби, стрімголов зірватися з місця. Розганяючись до галопу, Маргарита проскакала метрів сто, коли почула обурені оклики Олега, що змахлювала, зірвавшись без попередження. Потім пролунав гучний тупіт копит коня чоловіка, що наближався.

– Вирішила в прямому сенсі обскакати мене? – покликав Чернишевський.

– Чому ні?

Прискорюючись, Одинцова згорнула до стежки, що вела крізь ліс до озера. Вона була занадто вузькою і їхати було можливо тільки колоною, один за одним. Обігнати крізь густу гущавину практично нереально. Головне, першою сюди виїхати й гарантовано обійде Олега. У всякому разі, в одному напрямку.

Їдучи на неймовірній швидкості, Маргарита не відчувала ні вітру, що хлистав по обличчю, ні свистів у вухах, ні дискомфорту від незвичного шляху і нової кобили. Чернишевський мав рацію – ця дівчинка досить кмітлива і, відчуваючи найменше побажання вершниці, спритно виконувала вимоги. У поведінці дійсно Ніжність, повітряна і легка. Але не покірна і некваплива, а сильна і рветься до перемоги.

Рита майже розсміялася від задоволення, діставшись до озера і зрозумівши, що прийшла перша. Здалося, що потрапила в безтурботне дитинство, якого у неї толком не було. Такої легкості на душі давно не відчувала. З'явилася потреба стрибати та дзвінко реготати, коли Олег нагнав з таким виразом обличчя, ніби вкрала улюблену іграшку і не збирається ділитися. Кумедний, схожий на маленького розгубленого хлопчиська.

– Ще трохи й ти залишишся під конем! – вигукнула Маргарита розвертаючись, – Готуйся відповідати за свої слова, Чернишевський!

– Це ми ще подивимось, – з відвертим глузуванням огризнувся чоловік, – Програти частину битви, ще не означає програти бій!

Останні слова долинули дівчині в спину, коли неслась на всіх парах до дому. Вона практично повірила в удачу, уже передчувала, який облом чекає Олега, коли зрозуміє в чому полягає її бажання. Тепер точно не відкрутитися, доведеться розповісти якщо не все, то багато що. Маргарита втомилася мучитися від нескінченних роздумів, підійшов час розставити крапки над «і» та отримати чіткі відповіді.

Будинок уже виднівся крізь густу гущавину дерев. До фінішу залишалися лічені хвилини. Кілька останніх ривків і... Одинцова краєм очей помітила, що Олег її наздоганяє. Обходити не поспішає, але наступає на п'яти. Натягнувши поводи, дівчина намагалася змусити Ніжність нестися швидше, але Чернишевський, наплювавши на непроторенний шлях, згорнув в густу гущавину. Мить, і чоловік порівнявся з Ритою. На здивований погляд присвиснув, крикнувши щось на кшталт: «Я ж казав, рано радіти на половині шляху!». Вирвався вперед, піднявши пил і закружлявши сухе листя над землею. Все сталося немислимо швидко і несподівано. Впевненість у перемозі лопнула, наче повітряна куля зі швидкістю Олега, що промчав повз.

Чорт би забрав цього Чернишевського! Він відірвався настільки далеко, що ймовірності наздогнати й тим більше випередити, ніякої. З кожною миттю чоловічий силует все віддалявся, наближаючи до головної мети та переконуючи Маргариту – сьогодні саме їй належить платити за рахунками.

Зменшивши темп, Одинцова досягла двору через кілька хвилин. Як і передбачала, там нетерпляче м'явся Олег. Сонце наближалося до горизонту і в помаранчевих променях чоловік здавався якимось особливо привабливим. Рита навіть мимоволі замилувалася гордовитим силуетом. Чернишевський стояв, впираючись руками в боки та розставивши ноги на ширині плечей. Білосніжна сорочка була трохи розстебнута на грудях та добре відтіняла рівномірну засмагу, однозначно, отриману тут, а не на заморських курортах. З посмішкою, самовпевнений, зухвалий. Один багатообіцяльний погляд переконував – очікувати від цього чоловіка сьогодні можна чого завгодно.

– З прибуттям! – урочисто привітав, піднімаючи капелюх, коли Маргарита зупинилася навпроти.

– Вітаю, – рипнувши зубами, неохоче фиркнула дівчина.

Відвертаючись, збиралася зістрибнути з сідла, але кобилка несподівано здригнулась, мало не скинувши Одинцову на землю. Хоча, чому мало не скинувши? Рита, заплющивши очі, приготувалася до падіння і швидше за все впала б, якби сильні руки вчасно не схопили на льоту за талію.

Дівчина охнула, опинившись міцно притиснутою спиною до потужних чоловічих грудей. Здригнувшись, нервово проковтнула, коли Олег акуратно повернув до себе. Заглядаючи в перелякані очі, немов перевіряючи стійкість і небайдужість, хрипко прошепотів:

– Ніжність не любить поспіху.

– Я зрозуміла, – нерішуче закивала, не зводячи погляду з Чернишевського.

– А ще ти програла змагання і зобов'язана виконати моє маленьке бажання, – чоловік не втримався від спокуси та, ледь торкаючись, погладив спину Маргарити, примушуючи злегка вигнутися.

– Я в курсі, – черговий заворожений кивок.

Здається, вона поводитися не зовсім належно зі старим приятелем. Флірт і кокетство з Олегом їй ні до чого. Необхідно брати себе в руки.