Читати книгу - "Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер"

Ціла долина хвилювалася, кипіла, все йшло шкереберть. Мало хто залишався спокійний, всі були роздратовані, чутки, одна химерніша за одну, повзли від намету до намету. Сусіди, що досі були добрі приятелі, лихим оком поглядали один на одного, бо той мав займанку під горою, а той у долині.

Увечері шукачі зібрались у Доротеї, щоб ушанувати Жабу як короля Долини Гнівного потоку. Док умовляв їх не зчиняти колотнечі, Бренкер зі своїми помічниками сидів напоготові в кутку. Гая Джілберта й Маррі не було в залі, із корктаунців також прийшло лише кілька чоловік. Жаба кинув Доротеї на вагу дві пригорщі самородків, і тоді почалося. Чоловік коло музичної скриньки теж дістав жменю зернят і взявся за корби, поплювавши на мозолясті долоні. Ото було свято!

Боєр і Ронні також крутилися серед натовпу. Доротея веліла безперервно доливати горілки— вже й чарок не вистачало. Вона знала, що робить. Через дві години Жаба вже тільки белькотів і нікого не впізнавав, інші теж були не тверезіші. Рулетку замкнули, а скоро почали витягати надвір перших гостей.

Жаба обіймав кожного, хто попадався йому під руку, й торочив одне:

— Дев’ять кілограмів, хлопче, дев’ять кілограмів за один раз!

Зразу після півночі Док попросив кінчати бенкет, а за півгодини обидві зали були вже порожні. Бренкер полегшено відітхнув. Гості, хто співаючи, а хто мовчки, попленталися до своїх наметів. Бренкер прикинув, що цього вечора в Доротеї побувала десь із третина долинян. Не тільки шукачі, а її торговці та усі інші, хто тут зачепився. Бренкер пішов спати, більше не думаючи про те, що буде найближчими тижнями і чим скінчаться суперечки за скелі. Він був надто стомлений.

Другого ранку не один шукач з важкою головою взявся до роботи. На Жабиній ділянці панувала тиша, він не показався і в полудень.

— Мабуть, хропе собі,— казали його сусіди. — Нащо йому тепер працювати?

Коло вирви лежали ще його кайла й молотки, а також купа нерозтовченого каміння.

Опівдні двоє шукачів пішли до його намету поглянути, що він робить. У наметі було порожньо і якось чудно — наче його покинуто. Ані ковдри на ліжку, ані казанка. І кінь десь дівся.

Вони перезирнулися, нічого не розуміючи. А коли обідали в їдальні, то знову завели мову про Жабу. Якийсь шукач почув їх і вигукнув:

— Хіба ви його й досі не знаєте? Напевне, лежить у Доротеї, і так буде щонайменше тиждень! Ввечері знов його побачите!

Та ввечері приятелі марно чекали на Жабу, і тоді вони почали його шукати.

— Де Жаба? — чулося скрізь. — Він обіцяв, що три дні напуватиме нас, то хай поїть! Чи вже пошкодував?

Де тільки його не шукали, та все марне. Розчаровані шукачі порозходились додому.

Вранці Док прийшов до шерифа. Вони привіталися, перемовились кількома словами про се й про те. Нарешті Бренкер спитав:

— Ну, що вас так рано привело до мене, Доку?

Док глянув йому в очі й тихо спитав:

— Де Жаба, шерифе?

Хвилину в кімнаті панувала мовчанка, обличчя їхні посуворішали.

— Ви вважаєте, Доку…

Шериф не доказав, губи його лишилися розтулені. Він тихо затарабанив пальцями по столі.

— Треба його знайти, шерифе.

Бренкер підвівся, зняв з гачка капелюха і пристебнув револьвера.

— Десь лежить, клятий п’яниця, і… — Бренкер прикусив губу й замовк.

— Я теж цього боюся, шерифе, а саме: що він так лежить, як ви оце подумали, — півголосом озвався Док.

Вони вийшли з канцелярії.

Бренкер і його помічники шукали Жабу до самого обіду. Табір почав непокоїтись. Де Жаба і де його золото?

Пообідавши, Бренкер заглянув до контори Ронні. Він був тут уперше, відколи Джонсон покинув її. У конторі він застав самого клерка.

— Шеф десь поїхав із Боєром, — відповів клерк на його запитання. — Я чув, ніби на ту займанку, де Жаба висадив скелю.

Бренкер наморщив лоба. Що їм треба? Це щось нове.

Приїхавши з Ларрі на займанку, Бренкер побачив Боєра, Ронні і Берта Джілберта коло вирви. Вони всі троє були на конях. Бренкер привітався, торкнувшись пальцями капелюха. Вони повернули коней і поставали навпроти нього.

— Я, звичайно, не можу вас не пустити на цю займанку, але мені трохи дивно, — озвався Бренкер. — Ви теж шукаєте Жабу?

Вони зверхньо засміялися, всі троє, і не відповіли. Ронні відкашлявся й примружив очі. А ті двоє, видно, чекали, що він скаже.

— Мені треба дещо запитати вас, — звернувся Бренкер до Ронні. — Ви купили в Жаби те золото, що він добув у вирві?

— Золота, звісно, не купив, шерифе, тільки займанку, — відповів той.

— Що? — перепитав Бренкер і весь напружився.

— Займанку, хіба не чуєте? — Ронні говорив холодно й неприязно.

Бренкера мов жаром хто обсипав. Ті троє сиділи в сідлах, як статуї, обличчя в них були такі глузливі та байдужі, що аж кортіло затопити в них кулаком. Берт Джілберт, видно, вгадав його думки, бо похилив голову й сторожко поглядав на нього спідлоба.

— Можна подивитися на купчу? — хрипко спитав Бренкер.

Він ледь зблід, на лобі йому виступив рясний піт.

— Прошу, — мовив Ронні й простягнув йому папірця. — Врешті ви службова особа.

Бренкерові стало млосно, вся кров відлинула йому з лиця.

— Вам погано, шерифе? — співчутливо спитав Ронні.

Боєр зухвало усміхнувся. Він не приховував глуму.

— Краще злізьте з сідла, а то ще впадете, — люб’язно й зичливо порадив Ронні. — Боюся, що ви давно вже хворі, шерифе, га?