Читати книгу - "Томек у країні кенгуру"

— Це мене вже вдруге викрадають в Австралії! — вигукнув Томек.

Сповнені веселого настрою, всі висіли з карети, а коли зайшли до будинку, то застали в салоні боцмана Новицького, який жваво розмовляв із матір’ю Бентлі.

Виявилося, що гостинний зоолог, відправляючи на корабель клітки з птахами, послав боцманові Новицькому запрошення, наперед запевнивши його, що керівник експедиції не заперечуватиме проти його короткої відсутності на «Алігаторі». Таким чином, усі поляки, учасники експедиції, опинилися в гостях у Бентлі.

Вечір і весь наступний день минули дуже швидко. Виявилося, що пані Бентлі вельми симпатична й гостинна жінка. Вона розпитувала співвітчизників про Варшаву, цікавилася пригодами Томека під час експедиції й навіть наполегливо вмовляла його залишитися в Австралії назавжди. Прощальний обід обернувся на справжній банкет. На обід запросили й Тоні, який дуже полюбив Малу Голову. Під час прощання з милими господарями Бентлі подарував Томекові на згадку справжній бумеранг, спис і щит.

— Бумеранг в Австралії дарують із певним значенням, — сказав Бентлі, вручаючи подарунок Томекові. — Це означає: «Повертайся до нас, як повертається бумеранг. Ти завжди будеш у нас бажаним гостем».

Зворушений Томек обійняв Бентлі та його матір, обіцяючи написати їм після прибуття до Європи. Сердечно попрощавшись, звіролови сіли в Мельбурні на потяг, який довіз їх до Порт-Філліпа.

Повернення на корабель так утішило Томека, що батько ледве вмовив його лягти спати. Звичайно, Динго поселився з ним у одній каюті, тому що Томек нізащо не хотів розлучатися зі своїм улюбленцем.

На світанку Томек зіскочив з ліжка. Разом із Динго вони обійшли всі закамарки на кораблі, не обминаючи, звичайно, приміщень із тваринами, де провели башто часу. Усі тварини почували себе непогано, за винятком качконосів, які попри старання команди, не доїхали живими до Європи.

Маленьке кенгурятко цілком освоїлося з присутністю людей. Його навіть випускали з клітки, де воно сиділо разом зі своєю матір’ю й радо брало їжу з рук обслуги. Томек старанно допомагав годувати тварин, і лише протяжний звук корабельного гудка примусив його вийти на палубу. Настала хвилина відчалювання. «Алігатор», піднявши якір, повільно відходив від береш. Запрацювали машини. Незабаром корабель вийшов із затоки у відкрите море. Береги Австралії розтанули вдалечині…

Томек пішов до каюти, тому що досі не встиг розпакувати свої речі. Передусім він повісив над ліжком поруч зі штуцером подарунки Бентлі: спис, бумеранг і щит. Потім розклав на підлозі шкуру вбитого тигра і задоволено роззирнувся по каюті. Йому навіть здалося, що якби Ірка випадково опинилася тут, то могла б із повним правом сказати, що в каюті «пахне» справжніми джунглями. Тепер можна було відімкнути валізку й розвісите в шафі одяг. На самому дні валізки Томек побачив забутий уже дивний дарунок старого О’Донелла. Важкий шматок глини був загорнений у картату, не зовсім чисту хустину. Взявши до рук дарунок, Томек мимоволі посміхнувся. Тепер уже можна було переконатися, які таємничі властивості має ця важка глина.

«Дивак цей О’Донелл, — подумав Томек. — Мабуть, він пожартував з мене. Однак, треба переконатися, у чому тут справа».

Томек поспішив до ванної кімнати по морську йоду, в яку О’Донелл просив занурити його подарунок Повертаючись до каюти, він зустрів у коридорі батька та Смугу.

— Ти вже розпакував речі? — запитав батько.

— Саме розпаковую. Зайдіть на хвилинку до мене, покажу вам щось цікаве, — відповів Томек.

Вони разом увійшли до каюти. Динго привітав їх помахуванням хвоста. Томек поставив миску з морською водою на столі й мовив:

— Пригадуєш, тату, як після повернення з полювання на гірських кенгуру ти наказав мені відвідати золотошукачів і дізнатися, чи не потрібна їм допомога з нашого боку. Так ось, під час прощання старий О’Донелл вручив мені дивний дарунок. Це був шматок глини, який він знайшов в ущелині. За словами О’Донелла, ця глина має здатність набувати виняткових властивостей після занурення її в морську воду. О’Донелл просив мене нікому не говорити про його подарунок і взяв із мене слово, що я огляну його тільки на кораблі. Правду кажучи, я зовсім забув про нього. І лише тепер, розпаковуючи валізку, я знайшов цей шматок глини на її дні. Гадаю, О’Донелл пожартував наді мною, кажучи, що цей дарунок буде для мене великим сюрпризом. Та все-таки я, як радив О’Донелл, приніс трохи морської води, й ми зараз перевіримо, що означали його слова.

Томек розв’язав хустинку, кинув безформний шматок глини в миску з морською водою й з цікавістю схилився над нею. Заінтриговані дивною розповіддю хлопця, Вільмовський і Смуга також із цікавістю дивилися на те, що відбувалось у мисці.

— Ех, ще тоді, в ущелині, я подумав, що О’Донелл наді мною пожартував, — сказав Томек. — Під впливом морської води глина нітрохи не змінилася. Краще виллю цю воду разом із цим смішним подарунком за борт.

— Зачекай хвилинку, — зупинив його Смута. — Можливо, я помиляюсь, але… — Він вийняв шматок глини з води. Зважуючи його на долоні, додав:

— Досить важка. Як на мене, це не звичайна глина…

Він знову занурив глину у воду й почав розминати. Тонкий червоний шар глини швидко зійшов. За хвилину, простягаючи Вільмовському темно-жовтий шматок глини, Смуга здивовано промовив:

— Ось, будь ласка, сюрприз, про який казав О’Донелл.

— До лиха, та це схоже на золотий самородок! — вигукнув Вільмовський, розглядаючи подарунок.

— Так, це справжнісінький самородок, — підтвердив Смуга. — Мені вже доводилося чути, що кільканадцять років тому в Австралії часто знаходили великі шматки золота. Ну, Томеку, треба сказати, що О’Донелли виявились гідними того, що ти зробив для них. Підла людина ніколи не спромоглася б зробити такий королівський дарунок.

— Невже це справді золото? — недовірливо спитав Томек, здивований відкриттям Смуги.

— Немає ніякого сумніву, Томеку. Це справжнє золото, — відповів не менш здивований батько.

— Що ж мені з ним робити? — заклопотано спитав Томек.

— Можеш продати золото, а виручені за нього гроші покласти до банку. Коли виростеш, банк виплатить