Читати книгу - "Переможець завжди самотнiй"

Хамід подумки робить швидкі підрахунки: сьогоднішній показ обійдеться недешево, але бельгійський уряд так само переконаний, як і шейх: мода для жінок, спорт для чоловіків, знаменитості для тих і для тих — ось те, що цікавить усіх смертних і що може високо підняти престиж країни на міжнародній сцені. Звісно, в галузі моди гостро стоїть питання перемовин з Федерацією, які можуть тягнутися роками. Але один із її керівників уже сидить поруч із бельгійськими політиками; судячи з усього, бельгійці не налаштовані гаяти час.

Прибувають інші важливі персони, щоразу в супроводі симпатичної білявої дівчини. Вони здаються трохи розгубленими, ніби не розуміють, чого їм тут, власне, треба. Проте всі вони добре вдягнені, й очевидно саме цей показ мод є тією головною подією, задля якої вони прибули до Франції, прилетівши сюди прямо з Брюсселя. Безперечно, вони не належать до тієї фауни, яка нині заповнила Канн, з огляду на кінофестиваль.

П’ять хвилин запізнення. На відміну від Тижня Високої Моди в Парижі, де, по суті, жоден показ не починається в точно призначений час, тут такого робити було б не слід, адже в місті відбувається надто багато різних подій, і представники преси не зможуть затриматися тут надовго. Але Хамід відразу бачить, що помилився; більша частина присутніх тут журналістів посунули до міністрів, щоб узяти в них інтерв’ю; майже всі вони іноземці й майже всі з однієї країни. Політика та мода сполучаються за такої ситуації, як ця.

Симпатична білява дівчина підходить туди, де вони з’юрмилися, й просить усіх повернутися на свої місця: вистава починається. Хамід і Єва досі не обмінялися жодним словом. Вона навіть не виглядає задоволеною або невдоволеною — і це найгірше. Якби вона протестувала, якби всміхалася, якби сказала бодай що-небудь! Але вона мовчить, ні на що не реагує, й неможливо збагнути, щó діється у неї всередині.

Ліпше цілком зосередити свою увагу на тому закутні у глибині сцени, звідки незабаром почнуть виходити моделі. Принаймні йому відомо, щó там відбувається.

Кілька хвилин тому всі дівчата роздяглися до голого тіла — щоб ніщо не просвічувало крізь той одяг, який вони показуватимуть. Вони вже повдягали на себе перші зразки й чекають, коли в залі погасне світло, заграє музика і хтось — зазвичай це жінка — підштовхне їх у спину, подавши сигнал, щоб вони виходили під світло софітів, до публіки.

Моделі класів А, В і С хвилюються по-різному — чим менше досвіду, тим більше нервують дівчата. Одні моляться, інші намагаються визирнути крізь завісу, чи хтось зі знайомих присутній у залі, чи батька або матір посадили на зручне місце. Їх тут десять чи дванадцять, фотографія кожної з них висить там, де вони за якісь секунди перевдягають сукні, виходячи на подіум цілком розслабленими, так ніби вже давно ходили в цьому одязі. Усі вже востаннє підмалювалися, поправили зачіски.

Вони повторюють, звертаючись кожна до самої себе: «Я не послизнуся. Я не спіткнуся. Модельєр обрала мене особисто з-поміж шістдесяти моделей. Я в Канні. У партері, певно, сидять дуже впливові люди. Я знаю, що сам Хамід Хусейн тут присутній, і він може обрати мене для своєї колекції. Кажуть, тут багато фотографів та журналістів.

Мені не можна усміхатися, бо так вимагають правила. Мої ноги повинні ступати по невидимій лінії. Я повинна йти, ніби злегка підстрибуючи. Байдуже, що така хода здаватиметься мені штучною, що мені буде незручно, — я не можу забути бодай одне з цих правил!

Я повинна дійти до позначки, обернутися, постояти дві секунди й рушати назад із тією самою швидкістю, знаючи, що, як тільки я зійду зі сцени, хтось уже там чекає мене, щоб допомогти мені скинути сукню, одягти іншу, а я не встигну навіть подивитись у дзеркало! Мені доведеться повірити, що з моєю зовнішністю все гаразд. Я повинна буду показати не лише своє тіло, не лише свій одяг, а й силу мого погляду!»

Хамід дивиться на стелю: там — позначка, пляма світла, яскравіша за інші. Якщо модель пройде трохи далі або зупиниться раніше, її не вдасться добре сфотографувати. У такому разі редактори журналів — а точніше кажучи, видавці бельгійських журналів — оберуть іншу манекенницю. Щодо французької преси, то вона в цю мить перебуває перед готелями, на червоному килимі, на вечірніх коктейлях або жує сандвічі й готується до гала-вечері, яка відбудеться в цю ніч. Світло в залі гасне. Спалахують софіти, освітлюючи подіум.

Настає велика хвилина.

Потужна звукосистема заповнює середовище попурі з музики шістдесятих і сімдесятих років. Музика переносить Хаміда в інший світ, з яким він ніколи не був знайомий, але про який чув багато розповідей. Його опановує дивне почуття ностальгії, якого він ніколи раніше не переживав, і певне обурення — чому йому не пощастило пізнати велику мрію молодих, які мандрували в той час по світу?

Й ось на подіум виходить перша модель, і видіння — яскрава, сповнена життя й енергії сукня — в поєднанні зі звуком розповідає історію, яка відбулася давно, але яку світ, схоже, хоче слухати знову й знову. Навколо неї клацають десятки й сотні фотоапаратів, знімають відеокамери. Перша модель здійснює досконалий вихід — вона заходить у світляний круг, обертається праворуч, стоїть дві секунди й рушає назад. Їй знадобиться близько п’ятнадцяти секунд, щоб дійти до лаштунків — там вона забуде про свою церемоніальну ходу й побіжить до вішака, де висить її наступна сукня, хутко роздягнеться, ще хутчіше вдягнеться, стане на своє місце в черзі дівчат і буде готова до наступного виходу. Жінка-модельєр стежить за всім по внутрішньому монітору, кусаючи губи й сподіваючись, що ніхто не послизнеться, що публіка зрозуміє, що вона хоче сказати, що вона почує бурхливі оплески в кінці показу, що представник Федерації буде приємно вражений.

Показ триває. Звідти, де сидить Хамід, і звідки знімають камери телебачення, видно, як твердо й елегантно ступають ноги моделей. Але в людей,