read-books.club » Інше » Війна лайків 📚 - Українською

Читати книгу - "Війна лайків"

225
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Війна лайків" автора Емерсон Т. Брукінґ. Жанр книги: Інше / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 80 81 82 ... 85
Перейти на сторінку:
class="p1">Для урядів перший та найважливіший крок – сприйняти це нове поле битви серйозно. Сьогодні соцмережі формують підґрунтя комерційного, політичного та суспільного життя. Це також місце конфліктів, що впливають на національну й індивідуальну безпеку громадян. Упродовж минулих двох десятиліть люди усвідомили загрозу кібервійни, а по тому організувалися та підготувалися до неї. Те саме треба зробити й зараз.

Ця порада найнагальніша для демократичних урядів. Як показує ця книжка, авторитарні лідери вже давно налаштувалися на те, що соцмережі потенційно загрожують їхньому правлінню та розвивають новий вектор атаки ворогів. Хоча багато демократій докладають національних зусиль для протидії можливим небезпекам, Сполучені Штати – колиска Інтернету – залишаються вкрай погано оснащеними. Фактично внаслідок подій, про які ви прочитали в цій книжці, інші держави сьогодні дивляться на США як на приклад усього того, чого їм бажано уникати. Наразі Америка постає одним із очевидних «лузерів» у війні нового типу.

Модель реагування походить з низки країн, що перейшли від розглянутої раніше військової реорганізації до «загальнонаціональних» зусиль, покликаних вакцинувати суспільства проти інформаційних загроз. Невипадково серед перших держав, які це зробили, були Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва та Швеція, кожна з яких зіткнулася з постійним вогнем російських інформаційних атак, підтримуваних близькістю російських солдатів і танків. Їхні зусилля протидії передбачають освітні програми для громадян, публічне відстеження та висвітлення кампаній іноземної дезінформації, захист виборів і примус до прозорості політичної активності, а також юридичні дії з обмеження впливу шкідливих суперпоширювальників.

У багатьох аспектах такий усеохопний підхід до інформаційних загроз має американське походження. Одним з найкорисніших рішень зі зриву радянських операцій під час холодної війни був комплексний підхід уряду США під назвою «Міжвідомча робоча група з активних заходів». Вона звела разом співробітників різних урядових агентств – від шпигунів і дипломатів до мовників та освітян – задля співпраці з виявлення й протидії насаджуваних КДБ брехливих історій, покликаних розколювати суспільства та підривати підтримку демократії. Сьогодні еквівалента їй немає. Немає й агентств, подібних до центрів з контролю та профілактики захворювань – організацій, що збирають і поширюють інформацію для зв’язків уряду з бізнесом та дослідниками в рамках спільної протидії небезпечним вірусним атакам.

Легко сказати, що такі зусилля потрібно просто відтворити й адаптувати до епохи Інтернету – і це буде чудовий розвиток. Однак ми повинні визнати глобальнішу проблему. Сьогодні велика частина американської політичної культури заперечує нові загрози злагодженому існуванню суспільства. У деяких ситуаціях ця частина культури діє у змові проти суспільства.

Надто часто зусиллям з протидії онлайн-загрозам усередині країни та за кордоном заважають у самому уряді США. На той час, як ми пишемо це у 2018-му, Білий дім Трампа ще не провів жодного засідання на урядовому рівні, щоб протидіяти згаданим у книзі викликам, а Держдепартамент відмовився зосереджувати зусилля проти віртуальної терористичної пропаганди та російської дезінформації навіть після того, як Конгрес виділив на це близько 80 млн доларів.

Відтак американська виборча система залишається на диво вразливою, і не лише для зламу результатів, але й для сторонньої маніпуляції політичним діалогом та переконаннями виборців. За іронією долі, незважаючи на те, що Сполучені Штати вкладають мільйони доларів у допомогу державам на кшталт України, щоб захистити їхніх громадян від цих загроз, політичний параліч не дає уряду США робити вагомих кроків для щеплення власного населення. Поки це питання не почнуть сприймати об’єктивно – як щось базове, на кшталт санпросвіти, – Сполучені Штати сильно ризикуватимуть.

Відповідно інформаційна грамотність – уже не просто питання просвіти, а потреба національної безпеки. Фактично, враховуючи ранній розвиток способу мислення в дітей та початок використання ними онлайнових платформ, займатися цим необхідно якомога раніше. Так само як і в базовій санпросвіті, і родина, і школа повинні навчати дітей того, як захистити себе онлайн. У більш юному віці допомагають програми, спрямовані на розвиток критичного мислення, ознайомлення дітей із фальшивими заголовками та заохочення гратися з програмами підтасовки зображень (а отже, й учитися на них). Коли діти дорослішають, навчання не слід припиняти. За даними 2017 року, курси з розвитку критичного мислення щодо медіа пропонують як мінімум дюжина університетів, зокрема Вашингтонський. Курс називається прозоро: «Називаємо дурню дурнею: аналіз даних у цифровому світі». Ця невеличка кількість пілотних програм указує шлях правильного розуміння ситуації.

Як і в царині громадського здоров’я, такі зусилля треба підтримувати за межами класних кімнат, охоплюючи ширші верстви населення. Так само як у разі вірусних захворювань, потрібно вживати всіх заходів: від просвітницьких кампаній для роз’яснення ризиків дезінформації до масових сповіщень у ЗМІ про виявлення спалаху.

Ураховуючи небезпеки, гнів та брехню, що наповнюють соцмережі, є спокуса закликати людей відмовитися від цих платформ узагалі. Шон Паркер створив одну з перших файлообмінних соцмереж Napster, а потім обіймав посаду першого президента Facebook. Однак відтоді він «свідомо відмовився» від соцмереж, залишивши світ, який допомагав створити. Паркер скаржиться не лише на те, що соціальні мережі вже зробили з нами, але й на те, що вони провіщають наступному поколінню. «Лише Бог знає, що вони зроблять з мізками наших дітей», – сказав Паркер у 2017-му.

Проблема в тому, що не всі з нас хочуть (або навіть можуть) зробити цей вибір. Подобається нам це чи ні, соцмережі нині відіграють дуже важливу роль у громадському та приватному житті; їх не можна повернути в минуле чи просто відсторонитися. Та й сама технологія не є негативною. Як ми неодноразово бачили в цій книжці, нові можливості соцмереж використовують як із добрими, так і зі злими намірами, надихаючи як чудових, так і жахливих людей, причому часто це відбувається одночасно. Соцмережі викликають сильне звикання. Будь-яка програма, що радить людям «просто сказати ні» соцмережам, безславно неефективна, як і кампанія проти наркотиків у 1980-х.

Натомість частиною розв’язання проблеми можуть стати нові соцмережі іншого типу. Хоча технологію використовували для розпалення багатьох проблем по всьому світу, низка лідерів та держав водночас вітала її широкі можливості визначати й утілювати спільні політичні рішення. Така «технократія» вбачає в новітньому залученні спільнот механізм покращення нашого повсякденного життя. Наприклад, дедалі більша кількість виборних урядів використовує соцмережі, не лише щоб лякати чи злити своїх прихильників, але й щоб розширювати поінформованість громадян та доступ до програм, відстежувати бажання й потреби і навіть збирати пропозиції щодо держвидатків. Деякі країни намагаються безпосередньо залучити громадян до політичного процесу. Швейцарія, наприклад, – найстаріша безперервна демократія світу, але країна швидко почала використовувати соцмережі для забезпечення діджиталізації петицій громадян та залучення онлайнових ініціатив до обговорення політичних рішень. В Австралії та

1 ... 80 81 82 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна лайків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна лайків"