Читати книгу - "Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм"

У вересні та жовтні 1939 р. в радянській російській пресі з’явилося незвичайно багато статей із возвеличенням всього російського і нагадуванням росіянам про польськоросійські війни XVI і XVII століть. У численних статтях, поемах і оповіданнях читачі підштовхувалися до висновку, що росіяни, українці та білоруси належать до одного народу. 10 жовтня в «Литературной газете» В. Перцов писав про «славне воєнне минуле російського народу». У тому самому тижневику від 26 вересня було опубліковано поему Пятра Глабки із східної Білорусії, яка належала до СРСР. У поемі говориться, що Білорусію та Росію розділили злочинні «польські пани»: «Нас країна одна породила / Та неоднакове щастя дала / Ми росли всьому світові на диво / Вас скрізь неволя підстерігала» 48.

Стаття Михайла Живова «Судові свідчення польської літератури» [ «Свидетельские показания польской литературы»], опублікована в «Литературной газете» 10 жовтня 1939 р., малює жахливі картини життя людей праці в «панській Польщі». З цієї статті можна зробити висновок, що невелика банда «польських панів» пригноблювала маси непольського міського та сільського пролетаріату. Усупереч цьому твердженню, в радянському щомісячному юридичному журналі «Советская юстиция» в 1940 p. було визнано, що для судів, розміщених у містах і селищах Західної Білорусії, потрібно було шукати перекладачів, оскільки місцеве населення розмовляло виключно польською мовою» 49.

Максим Рильський опублікував два антипольські вірші в газетах «Правда» (24 березня 1940 р.) та «Известия» (17 вересня 1940 р.). У другому з них він згадує про першу річницю встановлення радянського панування в Західній Україні, називаючи його «великим». «Сліди [польської] шляхетності зникають»; вже немає «панів», які «правили», заявляє Рильський. Однак коли вітер історії змінив свій напрямок, Рильський також змінив свій тон, публікуючи 13 серпня 1941 р. в «Известиях» пропольську статтю. Сталін, наляканий нападом Гітлера, дозволив полякам, ув’язненим у Гулагу, записуватись до польської армії. Рильський, відповідно, почав оспівувати «націю Міцкевича, Словацького, Шопена та Коперника», закликаючи поляків героїчною боротьбою «стерти сором» нацистської окупації. Цей випадок демонструє діапазон маніпулятивних можливостей, які мала у своєму розпорядженні імперія щодо примусово німих підкорених народів.

Однак до вторгнення Гітлера в Радянський Союз на поляків був відкритий сезон полювання. В окупованих містах і селах східної Польщі та західної Білорусії організовувалися збори «інтелігенції». Зрозуміло, що ці збори одноголосно підтримували радянську владу. Так було, зокрема, у Мінську та Білостоці (газета «Правда», 1 жовтня 1939 p.), Вільнюсі («Правда», 2 жовтня 1939 р.) та Слонімі («Правда», 26 вересня 1939 р.). У «Правде» від 9 жовтня повідомлялося, що 6500 представників інтелігенції, які в «панській Польщі» були безробітними, тепер одержали роботу в «білоруському» місті Вільнюсі. У цій статті стверджується, що «панська Польща придушувала білоруську культуру».

Такі самі почуття висловлюються й у вірші Михайла Ісаковського «На сході сонця», опублікованій у газеті «Правда» від 27 вересня 1939 р. Ісаковський, подібно до Маргарити Алігер і Валентина Катаева, у той час з особливою завзятістю таврував усе польське. Інші антипольські вірші Ісаковського були надруковані у «Правде» від 6 жовтня і 5 листопада 1939 р. 15 жовтня «Литературная газета» надрукувала рецензію на видану в дитячому видавництві «Детиздат» книжку під назвою «Брати» [ «Братья»], яка, схоже, була збіркою антипольських віршів для дітей. Швидкість, із якою цю книжку було опубліковано та рецензовано, свідчить про те, що принаймні частина матеріалу мусила бути підготовлена ще до радянського вторгнення, після якого на час виходу книжки минуло чотири тижні. За словами рецензента, книжка починається з опису розбирання солдатами Червоної Армії прикордонних знаків на польсько-радянському кордоні.

Крім того, Ісаковський постійно плутав російське з українським і білоруським. В опублікованому в «Правде» вірші «Цими днями» [ «В эти дни»] він пише про боротьбу з поляками на смерть і завважує, що жителі України та Білорусії були «простими російськими хлопцями» («простые русские ребята»), які любили свою російську батьківщину. Завдання Ісаковського полегшувалося неоднозначністю слова «русский» (що обговорювалося в першій главі цієї книжки). У цьому вірші білоруський селянин висловлює своє захоплення Червоною Армією і її дисциплінованим і строгим підходом до приватної власності в Західній Білорусії. Він звертається до Червоної Армії з такими словами: «Зі шляхтою ви на смерть воювали / а нам навіть не замутили води / Ні яблука ні разу не зірвали, / Не затоптали жодної грядки» 50. На жаль, ці слова виходять надто далеко за межі дозволеного поетичною фантазією. Повідомлення з містечок і сіл Західної Білорусії малюють зовсім іншу картину 51.

У вірші, опублікованому в «Правде» 10 жовтня 1939 p., Семен Кірсанов звинувачує, що в «панській Польщі… шляхтич, ксьондз і поліцейський змушували всіх працювати до повного виснаження». Подібні погляди Кірсанов опублікував також у «Правде» від 15 листопада 1939 р. Крім того, 23 липня 1940 р. у «Правде» було надруковано його вірша з описом того, як Латвія, Литва і Естонія добровільно приєдналися до Радянського Союзу — країни, яку поет порівняв з магнітом («страна-магнит»). А найсильнішим магнітом, каже Кірсанов, був сам Сталін — до нього нестримно тягне різні народи. «Старий світ стає трішечки меншим, тоді як ми приймаємо до себе радянські Естонію, Литву та Латвію», — запевнює Кірсанов. Ця фраза повторює слова В’ячеслава Молотова з уже згадуваної промови, в якій він хвалився, що старий світ має «трохи посунутися» («потесниться»), щоб уступити місця розширеному СРСР.

Олександр Твардовський, який у 1960-ті роки став однією з провідних фігур анти-сталінського табору, у роки дії пакту Сталіна — Гітлера писав зовсім інші речі. У «Правде» від 10 жовтня 1939 р. він опублікував вірша про напад Червоної Армії на Польщу: «Поляки тікають від солдатів Червоної Армії, від пісні вільних людей, від великої правди». 29 жовтня 1939 р. у «Правде» було надруковано ще одного вірша під назвою «Слово про землю» [ «Слово о земле»], в якій колективний оповідач висловлював свою ненависть до польських панів і називав польську владу «незаконною та проклятою» («неправая и проклятая власть»). Твардовський звинувачував, що «ми працювали на проклятих польських панів, / а тоді мусили просити в них про кусень хліба». Слово пан і похідні від нього вживаються в цьому короткому вірші сім разів, весь час як протиставлення «нам» або народові, який, неявно, складається з росіян, українців і білорусів. Використання у назві вірша слова «земля» (яке може означати ґрунт або територію) наштовхує на думку, що