Читати книгу - "Бог Світла"

— Ого замахнувся, Саме…

— Перші дві умови стосуються того, що вже й так існує, вони лише гарантують їм право вільно існувати й далі. А третє все одно станеться, байдуже до вподоби тобі це чи ні, отож даю тобі нагоду зіграти роль благодійника.

— Я подумаю…

— Даю тобі хвилину. Я зачекаю. Якщо ти все-таки скажеш «Ні», ми полишимо місто й дамо Ренфрю його захопити, сплюндрувати Храм. Після того, як він захопить ще кілька міст, тобі однаково не минути з ним сутички. Нас, одначе, вже не буде поряд. Ми зачекаємо, чим усе це скінчиться. Якщо після того, як вам намнуть боки, ти ще й лишатимешся при ділі, не ти вже вирішуватимеш, бути чи не бути тим умовам, про які я говорив. Втратиш ти владу чи ні, ми все одно зможемо подужати Чорного й зупинити рештки його зомбі. В будь-якому разі ми досягнемо своєї мети. Але шлях, що його я тобі пропоную, куди вигідніший для тебе.

— Гаразд! Я негайно збираю свої сили. Ми разом кинемося в цю останню битву, Калкіне. Нірріті згине під Кайпуром! Хай хто-небудь лишиться тут, аби ми могли тримати постійний зв’язок.

— Я розташую тут свою штаб-квартиру.

— А тепер розв’яжи жерця та приведи його сюди. Він сподобиться одержати кілька божественних повелінь, а незабаром уздріє і богоявлення.

— Добре, Брахмо.

— Зажди, Саме! Після битви, як лишимося живі, я хотіла б побалакати з тобою — про взаємне поклоніння.

— Ти хочеш стати буддистом?

— Ні, знову жінкою…

— На все свій час і своє місце, а зараз у нас ні того ні того.

— Як настане час і знайдеться місце — я там буду.

— Зараз пришлю тобі твого жерця. Не вимикай зв’язку.

Тепер, після падіння Лананди, Нірріті правив службу серед її руїн, молився, благаючи перемоги над рештою міст. Його сержанти перейшли на повільний одноманітний барабанний ритм, і зомбі всі як один попадали навколішки. Нірріті молився, аж доки піт заросив йому обличчя, ніби вкрив лискучою скляною маскою, і почав затікати за лати — броньовані протези, що дарували йому силу багатьох. По тому звернув він обличчя своє до неба, глянув на Міст Богів і проказав:

— Амінь.

А далі повернувсь і подався у бік Кайпура, все його військо рушило за ним.

Коли підійшов Нірріті до Кайпура, там його піджидали боги. Військо з Кілбара дожидало його пліч-о-пліч з захисниками Кайпура.

Дожидали його напівбоги, герої, вельможники.

І дожидали браміни високого рангу, дожидало безліч послідовників Магасаматмана. Останні прибули на герць в ім’я Божественної Естетики.

Скинув поглядом Нірріті через заміноване поле, що ним пролягав шлях до міста, і побачив чотирьох вершників, що дожидали коло міської брами, чотирьох Локапалів, за спинами яких майоріли знамена Небес.

— Опустив він забрало й обернувся до Ольвегга.

— Твоя правда. Цікаво, чи там Ганеша?

— Незабаром дізнаємось.

І Нірріті навально рушив уперед.

Того дня лишилося ратне поле за Богом Світла. Безсловесний нелюд Нірріті так і не вступив до Кайпура. Ганеша поліг од меча Ольвегга, коли намірявся завдати підступного удару в спину Брахмі, який зітнувся у двобої з Нірріті на схилі пагорку. Впав підкошений тоді й Ольвегг, затиснувши руками рану на животі, й почав поволі відповзати до валуна.

Брахма та Чорний уклякли, стоячи один проти одного, коли голова Ганеші прокотилася повз них схилом униз до глибокого яру.

— А цей казав мені, що битва станеться під Кілбаром, — промовив Нірріті.

— Цей хотів, щоб вона сталася під Кілбаром, — сказав Брахма, — і схиляв до цього мене. Ясно тепер, чому.

І вони зійшлись у двобої, і бився обладунок Нірріті за нього з силою багатьох.

Яма приострожив свого коня, кинувшись угору схилом, коли це зненацька на нього налетів вихор з куряви та піску. Він затулив очі полою плаща, і довкола нього залунав регіт.

— Де ж тепер твій смертоносний погляд, га, Ямо-Дхармо?

— Ракшас! — рикнув Яма.

— Атож. Це я, Тарака!

І раптом на Яму ринули потоки води, кінь його послизнувся і впав на спину.

Ту ж мить Яма скочив на ноги, стискаючи у руці клинок, а вогняний смерч вималювався перед ним у людиноподібну форму.

— Боже Смерті, я відмив тебе від тої гидоти, що-відштовхує-геть. Тепер ти ляжеш прахом від моєї руки!

Яма кинувся вперед, здійнявши вгору клинок.

Він рубонув свого сизого супротивника від плеча до стегна, однак не виступило ні краплі крові, так наче його клинок не зачепив ракшаса.

— Ти не можеш убити мене, як убив би людину, о Смерте! А глянь, що можу вчинити з тобою я!

І Тарака скочив на нього, міцно притиснув йому руки до тіла і пригнув до землі. Водограєм сипонули догори іскри.

Оддалік Брахма наступив коліном на хребет Нірріті і щосили відтягував йому голову назад, намагаючись подолати силу чорного обладунку. Тоді-то й зіскочив Цар Індра зі спини свого ящера й заніс над Брахмою свій меч, Громоваджру[48]. І почув, як хряснула шия в Нірріті.

— Тебе рятує тільки твій плащ! — крикнув, зчепившися з Ямою, Тарака, і в цю мить ненароком глянув в очі Смерті…

Видно було, як згасають сили Тараки, і Яма відкинув його геть, тільки-но зміг.

Схопившись на ноги, прожогом кинувся він до Брахми, не забарившися навіть на те, щоб підібрати свого клинка. Вгорі, на пагорку Брахма раз у раз відбивав удари Громоваджри, і кров била струменем з обрубка його лівої руки, гарячими цівками стікала з ран на голові і на грудях. Нірріті залізною хваткою вчепився йому в щиколотку.

Заволав Яма, вихоплюючи на ходу свій кинджал.

Індра відскочив назад, туди, де його не міг дістати клинок Брахми, і озирнувся на нього.

— Кинджал проти Громоваджри, он як, Червоний? — спитав він.

— Ось тобі! — вигукнув Яма і завдав удару правицею, перекинувши кинджал у ліву руку для разючішого удару.

Лезо проштрикнуло Індрі передпліччя.

Індра випустив Громоваджру і вдарив Яму в щелепу. Яма впав, але, падаючи, підсік ноги Індрі й потяг його за собою.

І тоді Образ Бога Смерті заволодів ним остаточно, і під поглядом його пожух і зів’янув Громовержець. Коли Тарака навалився на спину Ями, Індра був уже мертвий. Яма намагався вивільнитись, але ніби гора впала йому на плечі і прихилила додолу.

Брахма, лежачи поряд Нірріті, відірвав шмат від своєї збруї, просякнутої антидемонським засобом, і правою рукою жбурнув його, намагаючись докинути якомога ближче до Ями.

Відсахнувся Тарака, а Яма, обернувшись, встромив у нього свій погляд. Тої ж миті підскочив у повітря Меч-Громовиця Індри і блискавкою шугонув Ямі в