Читати книгу - "Homo Deus"

А проте, люди продовжують сперечатися про вільну волю, бо навіть учені надто часто продовжують використовувати застарілі теологічні концепти. Протягом століть християнські, мусульманські й іудейські теологи обговорювали зв’язок між душею й волею. Вони припускали, що кожна людина має внутрішню сутність, яку називають душею і яка є моїм справжнім «Я». Вони також стверджують, що це «Я» має різні бажання саме тому, що в нього є одяг, транспортні засоби й будинки. Вважається, що я обираю свої бажання так само, як обираю одяг, і моя доля визначається цим вибором. Якщо я обираю хороші бажання, то потраплю до раю, якщо погані — згорю в пеклі. Тоді виникало питання, як саме я маю обирати свої бажання? Чому, наприклад, Єва захотіла з’їсти заборонений плід, який їй підсунув змій? Чи було це бажання їй нав’язане? Чи прийшло воно їй до голови випадково? А може, вона обрала його «вільно»? Якщо вона вільно обрала його, то навіщо її карати за це?

Однак якщо ми приймемо, що душі не існує і що люди не мають внутрішньої сутності — свого «Я», то немає сенсу запитувати: «Як “Я” обирає свої бажання?». Це те саме, що запитувати холостяка, як його дружина обирає собі одяг. У реальності існує лише потік свідомості, а бажання виникають і щезають в цьому потоці, однак не існує постійного «Я», що є ініціатором бажань, а отже, немає сенсу запитувати, чи я обираю свої бажання цілеспрямовано, випадково чи довільно.

Це може виглядати надто складним, однак несподівано легко можна перевірити цю ідею. Наступного разу, коли думка зрине у вашому мозку, зупиніться і спитайте себе: «Чому в мене з’явилася саме ця думка? Може, я вирішив хвилину тому подумати про це, а лише потім почав думати? А може, вона виникла без жодної вказівки чи дозволу з мого боку? Якщо я справді господар своїх думок і рішень, чи можу я вирішувати не думати про щось взагалі протягом наступних шістдесяти секунд?». Спробуйте, і побачите, що трапиться.

* * *

Сумніви в існуванні вільної волі — це не філософська вправа. Вони мають практичне значення. Якщо організмам дійсно бракує вільної волі, то це означає, що можна маніпулювати і навіть керувати бажаннями людини за допомогою наркотиків, генної інженерії чи безпосереднього стимулювання мозку.

Якщо хочете побачити філософію в дії, відвідайте лабораторію робо-пацюків. Робо-пацюк — це пацюк, що біжить у колесі за певних умов: дослідники імплантували електроди в зону відчуття й задоволення його мозку. Це дає дослідникам змогу керувати пацюком дистанційно. Після короткого тренування дослідники змогли не лише змушувати пацюка повертати ліворуч або праворуч, а й лізти по драбині, винюхувати сміттєві баки й робити те, що зазвичай не подобається пацюкам, наприклад стрибати з великої висоти. Армії й корпорації проявляють великий інтерес до робо-пацюків, сподіваючись, що вони будуть корисні в багатьох випадках і ситуаціях. Наприклад, робо-пацюки можуть допомогти відшукувати живих людей під завадами зруйнованих будинків, виявляти бомби і міни’-пастки й складати схеми підземних тунелів і пустот.

Активісти із захисту тварин висловили свої побоювання щодо страждань, які викликають у пацюків такі експерименти. Професор Санджив Талвар з Університету штату Нью-Йорк, один із провідних дослідників робо-пацюків, заперечив ці побоювання, стверджуючи, що пацюкам насправді подобаються ці експерименти. Зрештою, пояснює Талвар, пацюки «працюють заради задоволення», і коли електроди стимулюють центри задоволення в їхньому мозку, «пацюк впадає в нірвану».

Як ми розуміємо, пацюк не відчуває, що ще хтось керує ним, і не відчуває, що його змушують щось робити проти його волі. Коли професор Талвар вмикає дистанційне управління, пацюк хоче рухатися ліворуч, тому й рухається саме туди. Коли професор натискає іншу кнопку, пацюк хоче лізти по драбині, а тому й лізе. Зрештою, бажання пацюка — це ніщо інше, як мережа збудження нейронів. Значення має те, чи нейрони збуджуються, бо їх стимулюють інші нейрони, а чи це роблять трансплантовані електроди, з’єднані з дистанційним пультом керування професора Талвара. Якщо ви запитаєте про це пацюка, він цілком може відповісти: «Звичайно, я маю вільну волю! Дивися: я хочу повернути ліворуч — і повертаю, хочу вилізти на драбину — і лізу. Чи не доводить це, що в мене є вільна воля?».

Експерименти, проведені на Homo sapiens, показують, що, подібно до пацюків, людьми теж можна маніпулювати, можна викликати чи придушувати навіть складні почуття, такі як любов, гнів, страх, депресія, стимулюючи відповідні зони людського мозку. Армія США останнім часом ініціювала експерименти з імплантації комп’ютерних чіпів у людський мозок, сподіваючись використовувати цей метод для лікування солдатів, що страждають на посттравматичні стресові розлади. У лікарні «Гадассах» у Єрусалимі лікарі вперше застосували нове лікування пацієнтів, що страждають на гостру депресію. Вони імплантують електроди в мозок пацієнта й підключають їх до крихітного комп’ютера, вживленого в його груди. Отримуючи сигнали від комп’ютера, ці електроди передають слабкий електричний струм, що паралізує зону мозку, відповідальну за депресію. Це лікування не завжди має позитивний ефект, однак в окремих випадках пацієнти повідомляли, що відчуття чорної порожнечі, яке мучило їх усе життя, чарівним чином зникало.

Один пацієнт скаржився, що через кілька місяців після такої операції стався рецидив і на нього нахлинула сильна депресія. Коли лікарі перевірили, то виявили джерело проблеми: батарея комп’ютера повністю розрядилася. Коли батарею замінили, депресія швидко зникла.

Через очевидні моральні обмеження дослідники імплантують електроди в людський мозок лише у виняткових випадках. Тож більшість відповідних експериментів на людях проводиться з використанням зовнішніх пристроїв, що мають форму шолома (відомих фахівцям як «мікрополяризація»). Цей шолом містить електроди, які ззовні дотикаються до шкіри голови. Він створює слабкі електромагнітні поля й скеровує їх на конкретні ділянки мозку, тим самим стимулюючи або придушуючи окремі дії мозку.

Американська армія експериментує з такими шоломами, сподіваючись посилити зосередженість і підвищити показники солдатів і під час тренування, і на полі бою. Основні експерименти проводяться Директоратом ефективності людської діяльності, розташованим на військово-повітряній базі в Огайо. Хоча результати ще далекі від остаточних і хоча метушня навколо мікрополяризації нині суттєво випереджає фактичні досягнення, деякі дослідження показали, що цей метод дійсно може посилити когнітивну здатність операторів дронів, диспетчерів повітряного транспорту, снайперів та інших, чиї обов’язки вимагають від них підтримувати високу уваїу протягом тривалого періоду.

Саллі Аді, кореспондентка журналу New Scientist, відвідала тренувальний центр снайперів й