Читати книгу - "Майстер"

У Генуї, чекаючи на сестру Констанс Клару Бенедикт, він написав листа до Кей Бронсон із проханням зарезервувати для нього кімнати у Каса Біондетті, в яких минулого літа жила Констанс. Генрі пропонував ті самі умови та висловлював прохання, щоб шеф-кухар готував йому ті самі страви, що й для міс Вулсон, пам’ятаючи, якою задоволеною харчуванням була товаришка. Отримавши відповідь, у якій ішлося, що кімнати є вільними, він не здивувався. Дух Констанс, який і по двох місяцях після її смерті, був поруч із ним, якимось чином, запевнив Генрі, що так і буде.

АМЕРИКАНСЬКИЙ КОНСУЛ ПРИБУВ, аби відчинити двері до її помешкання, запечатані місцевою владою одразу ж по смерті Констанс. Унизу чекав Тіто — її гондольєр. Доки відмикали двері до вмістилища смерті, місіс Бенедикт і її дочка стояли мовчки. Генрі здалося, що вони завагалися перш, ніж увійти всередину. Він стояв позаду, намагаючись упевнити себе, що там уже нікого немає, залишилися тільки її книги, папери та інші речі, до колекціонування яких вона була такою охочою. Нині він іще гостріше відчував, що Констанс усе спланувала та передбачила. Зі своєю пристрастю до дрібниць, вона легко була здатною прорахувати приїзд консула, котрий зламає печатку, човен, що чекатиме внизу, і їх трьох, що стоятимуть на порозі,— сестра Клара Бенедикт, племінниця Клер і її друг Генрі Джеймс.

Він подумав, що це все і є її останньою книгою. Вони всі грають призначені кожному ролі. Генрі спостерігав за американкою, котра ніяково стоїть посеред спальні, боячись підійти до дверей на невеличкий балкон, з якого вистрибнула її сестра. Констанс була здатною дуже точно уявити собі їхні вражені лиця і те, що Генрі Джеймс уважно дивитиметься на жінок, спостерігаючи за ними з холодною симпатією. Вона, напевно, сама до себе всміхнулася, згадавши цю його здатність відсторонюватися від власного сприйняття і ніяк цього не виказувати. Тож, уся ця сцена, усе, що відбувається зараз у цій кімнаті, кожен їхній вдих і видих, кожен рух обличчя, кожне сказане та несказане слово — абсолютно все належить Констанс. Це все було створено її викривленою уявою ще до того, як вона померла, подумав Генрі. Вони всі є її героями; Констанс написала для них сценарій, і напевно знала, що Генрі це зрозуміє, що зможе гідно поцінувати її майстерність. Вона завжди прагнула його схвалення, воно було частиною її наміру. Хай на що б він дивився, про що б міркував, Генрі бачив сліди її жорстокого плану, йому вчувався зловтішний сміх, мовляв, так легко маніпулювати почуттями сестри та племінниці, так солодко спрямовувати вчинки свого друга-прозаїка, котрий, здається, вирішив звільнитися від неї.

Бенедикти не знали, що робити; вони найняли Тіто, аби він переправив їх до іншої частини міста. Дуже швидко вони почали ним захоплюватися. Жінки шукали розради у друзів Констанс, але, коли почули, що вона лежала на бруківці і стогнала помираючи, зробилися невтішними. Щоразу, заходячи до її колишнього помешкання, вони плакали, аж доки Генрі не подумав, що, якби вона це могла бачити чи саме це й передбачала, зараз, напевно, пошкодувала б про свій учинок, бо ніколи не була настільки жорстокою.

Її сестра та племінниця були геть безпомічними у практичних питаннях. Спершу вони не хотіли чіпати паперів Констанс і були раді залишити все там, де вони лежали. Було схоже, що вони й досі не вірять у її смерть і вважають неприпустимим торкатися речей, залишених жінкою, котра просто забула повернутися до власного помешкання.

По кількох днях, упродовж яких ніяковість і невтішність родичок дещо стишилися за допомогою друзів Констанс, які влаштовували нескінченні ланчі, обіди та зібрання, щоб утішити та розрадити сестру і племінницю, Генрі, котрому було вручено ключ від помешкання, домовився там із ними зустрітися. Констанс залишила чимало паперів: недописані й неопубліковані твори, листи, уривки, нотатки. Він ні до чого не торкався під час попередніх візитів, але зробив собі приблизну мапу того, що де лежить. Генрі розумів, що, коли почне суперечку з Бенедиктами з приводу того, що варто залишити, а що — знищити, неминучо програє. Тому, чекаючи на їхній прихід, він постановив собі уникати найменших суперечностей.

Почувши звук, із яким у замковій шпарині прокручується ключ, Генрі здригнувся. Їхні голоси видалися зайвим втручанням. Сьогодні вперше він чув, як вони говорять про буденні речі, а не про самогубство Констанс і не про власне тяжке горе. Та увійшовши до спальні, де він стояв біля вікна, вони одразу ж зробилися мовчазними та серйозними.

— Хотіла запитати, чи вам зручно в цій квартирі,— сказала місіс Бенедикт.

— Помешкання дуже приємне,— відповів Генрі,— і в тутешній атмосфері відчувається присутність духу міс Вулсон.

— Не думаю, що я змогла б тут спати,— сказала Клер.— Тільки не в цій кімнаті.

— У квартирі дуже холодно,— зауважила місіс Бенедикт.— А ця кімната — найхолодніша.

Вона гірко зітхнула, і Генрі відчув, що будь-якої миті вона може знову заплакати. Однак під їхніми з Клер уважними поглядами сестра Констанс опанувала себе. Тепер він бачив, що в її натурі була та сама сила, що й у характері її покійної сестри. У мить, коли ця жінка змушувала себе заговорити, вона була викапана Констанс.

— Мусимо дещо впорядкувати,— сказала вона.— Нам не вдалося знайти заповіт. Напевно, він лежить десь у її паперах. І треба залагодити деякі практичні питання.

— Констанс була видатною письменницею,— сказав Генрі,— визначною фігурою американської літератури. Тому її папери слід розбирати вкрай обережно. Там можуть бути неопубліковані рукописи, незакінчене або не відіслане редакторові оповідання чи роман. Я вважаю, що їх необхідно зберегти з усією можливою ретельністю.

— Ми були б раді,— сказала місіс Бенедикт,— якби ви могли подивитися її папери замість нас. Ні я, ні моя дочка, гадаю, не зможемо цього витримати. Та й необхідної зосередженості ми не матимемо. Я, здається, ніколи в житті не бувала в більш сумному місці, ніж ця кімната.

СЛУЗІ БУЛО НАКАЗАНО щоранку розпалювати вогонь у кабінеті та спальні Констанс і підтримувати його аж до раннього надвечір’я. Бенедикти припливали й відпливали на гондолі Тіто, зайняті справами американської громади, і щоразу Генрі показував їм щось цікаве: неопубліковане оповідання, кілька віршів або якийсь лист. Вони погодилися, що навіть уривки мають бути збережені, можливо, їх