read-books.club » Наука, Освіта » Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості 📚 - Українською

Читати книгу - "Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості"

303
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості" автора Джулія Кемерон. Жанр книги: Наука, Освіта / Езотерика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 80 81 82 ... 90
Перейти на сторінку:
рекомендую студентам, — садівництво. Коли когось на півшляху у нове життя охоплює паніка, йому чи їй зазвичай допомагає пересадка рослин у більші і кращі горщики: це немов укорінює цю людину і допомагає відчути внутрішнє розширення.

Коли ми займаємося хобі, то це сприяє і духовному розвитку. Старанне повторення однієї і тієї ж дії виховує у нас покірність. Служачи своєму хобі, ми звільняємося від вимог власного самолюбства і можемо відчути злиття з більшим джерелом. Такий усвідомлений зв’язок часто дозволяє по-новому побачити і вирішити особисті і творчі головоломки, які вже давно не давали нам спокою.

Парадокс творчого відновлення у тому, що ми повинні надзвичайно серйозно підійти до того, щоб навчитися ставитися до себе несерйозно. Ми повинні працювати над тим, щоб навчитися гратися. Творчість потрібно звільнити від вузьких рамок Мистецтва з великої літери і надати їй ширшого значення.

Коли ми пишемо ранкові сторінки і ходимо на творчі побачення, ми можемо пригадати те, як колись намагалися творити:

• Я вже й забула про всі ті малюнки, які виводила у старших класах. Мені так подобалося вимальовувати взуття на уроках!

• Мені раптом пригадалося, що я грала Антігону — як можна про неї забути? Не пам’ятаю, чи в мене добре виходило, але я неабияк насолоджувалася самим процесом.

• Я зовсім забув про сценки, які писав у десять років. Про що б вони не були, я їх завжди ставив під супровід «Болеро» Равеля[25]. Мої брати й сестри так реготали — аж за животи бралися.

• Колись я вибивав чечітку. Знаю, що тепер у це важко повірити, але у мене нічогенько виходило!

Коли ми пишемо, долаючи заперечення, наші спогади, мрії і творчі плани виринають на поверхню. Ми заново відкриваємо себе як творчих людей. Повільно, але впевнено нас охоплює творчий порив — навіть без нашого відома, підтримки чи схвалення. Він наростає під поверхнею нашого життя, вириваючись яскравими спалахами в потоці життя, наче молода трава під снігом.

Нам судилося творити. Ми робимо ремонт на кухні, обставленій з несмаком, зав’язуємо бантики нашій кішці до свят, експериментуємо, щоб суп вдався ще смачнішим. Людина, яка колись у дитинстві варила парфуми з усілякої всячини, засобу для миття посуду і кориці, тепер купує у крамниці торбинку зі спеціями і кидає її в окріп, щоб наповнити дім запахами Різдва.

Якими би статечними, стриманими й розважливими людьми ми не прагнули стати, вогонь наших мрій неможливо загасити. Жаринки нікуди не зникнуть, вони шарудітимуть у наших захололих душах, наче листя взимку. Вони не покидають нас, а лише ховаються. Під час нудної наради ми виводимо смішні каракулі. Чіпляємо на дошку в офісі кумедну листівку. Вигадуємо для шефа потішне прізвисько. Садимо вдвічі більше квітів, ніж нам потрібно.

Ми норовливі, ми прагнемо більшого, ми чогось бажаємо, ми нервуємося. Ми співаємо в автівці, швиргаємо телефон, складаємо списки, перебираємо одяг у шафах, наводимо лад на полицях. Ми хочемо зробити щось, але нам здається, що це повинно бути щось правильне, а отже, щось важливе.

Проте найважливіше — це ми самі, а те, що ми можемо зробити — це влаштувати собі свято, нехай воно навіть буде зовсім маленьке: наприклад, викинути подалі засохлі вазони, відправити у небуття непарні шкарпетки. Нас жалить утрата і кусає надія. Завдяки ранковим сторінкам наше життя набуває нового — барвистого? — вигляду. Хто купив цю азалію? Відколи це мені подобається рожевий? А ця вирізка на стіні — це і є ви, якими хочете стати?

Ваше взуття здається вам зношеним. Ви викидаєте його геть. Наближається гаражний розпродаж, який ви і організовуєте. Купуєте оригінальне видання і новий комплект постелі. Друг не перестає перейматися, що це на вас найшло, а ви вперше за багато років їдете у відпустку.

Час минає, ви чуєте бій годинника. Ви заходите у крамничку при музеї, записуєтеся на уроки пірнання з аквалангом і обіцяєте собі щосуботи вранці занурюватися у найглибше місце озера.

Ви чи то сходите з глузду, чи то знаходите себе. Життя було задумане таким, щоб скидатися на творче побачення. Саме для цього нас і створили.

***

Для мене картина — немов розповідь, яка змушує працювати уяву і запрошує розум туди, де царюють очікування, радість, здивування і задоволення.

Дж. П. Ґюстон, художник

Гра — торжество можливого.

Мартін Бубер

Космічна швидкість

У моєї подруги Мішель є теорія, яку вона вивела після довгих і заплутаних романтичних стосунків. Простими словами вона звучить так: «Коли ти намагаєшся когось кинути, цей хтось уже про це знає».

Ту саму теорію можна застосувати і до творчого відновлення. Це трапляється тоді, коли ви набираєте, як Мішель її називає, космічну швидкість. Вона пояснює це так: «Настав час злітати, це як запуск космічного корабля НАСА, і ось-ось настає мить, щоб покинути орбіту, але раптом — бах! — тобі потрібно пройти Перевірку».

— Перевірку?

— Так. Перевірку. Це те саме, як тоді, коли ти збираєшся вийти заміж за хорошого хлопця, який добре до тебе ставиться, а тут раптом пан Отрута все пронюхує і телефонує тобі, щоб зустрітися.

— Ага.

— Хитрість у тому, щоб уникнути такої Перевірки. Ми всі притягуємо до себе відплату.

Юрист за професією і письменниця за покликанням і темпераментом, Мішель обожнює теорії змов, які вона описує у лиховісних деталях.

— Сама подумай. Ти зібралася їхати у важливе відрядження, а тут — ні сіло, ні впало — твій чоловік тобі каже, що ти йому для чогось потрібна, питання життя і смерті, без будь-якої на те причини… Чи ти готова покинути роботу, яка давно тобі обридла, і тут огидний шеф піднімає тобі зарплатню — вперше за п’ять років… Не ведися на таке,

1 ... 80 81 82 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості"