Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 3, Мурасакі Сікібу"

Обдумавши докладний план перебудови, Каору викликав людей зі свого найближчого маєтку і звелів їм виконувати всі вказівки Адзарі. За клопотами він і незчувся, як раптом смеркло, і вирішив залишитися в Удзі на ніч.

Увечері він довго ходив по будинку з таким відчуттям, немов бачить його востаннє. Статуї будд було вже перевезено у храм, і в покоях залишилося тільки найпростіше начиння, потрібне монахині для молитов. «І як вона житиме у такій самотній оселі?» — з глибоким співчуттям подумав Каору.

«З певних причин головний будинок треба перебудувати, — сказав він. — А поки триватимуть будівельні роботи, вам доведеться пожити на галереї. Якщо ви захочете передати якісь речі Нака-но кімі до столиці, покличте кого-небудь з моїх людей, щоб вони зробили все, як накажете».

Давши монахині практичні поради, Каору попросив її цієї ночі прилягти коло себе, чого ніколи не робив раніше, і довго розмовляв з нею про минуле. Оскільки поряд не було нікого, хто міг би підслухати їхню розмову, то монахиня Бен спокійно й докладно розповіла йому деякі подробиці про покійного Емон-но камі{241}.

«Щоразу, коли згадую, як пан на смертній постелі хотів побачити вас, щойно народженого, — почала вона, — то радію і водночас сумую, що наприкінці занадто довгого й нелегкого життя побачила вас як винагороду за те, що я до останньої години була коло вашого батька. Нака-но кімі не раз просила мене приїжджати до неї у столицю й нарікала на те, що я нібито зовсім забула її, але ж як монахиня я не можу принести їй нічого хорошого, і ніхто, крім самого будди Аміди, не був би радий мене бачити».

Потім вона так само докладно старечим тремтливим голосом розповіла Каору про покійну Ооїґімі, пригадала всі пов’язані з нею події, слова, сказані з того чи іншого приводу, й пісні, складені на честь весняного цвіту й багряного листя, і він, згадуючи, якою по-дитячому мовчазною, але привабливою вона була, зацікавлено слухав. «А от Нака-но кімі, дружина принца Ніоу, набагато яскравіша й жвавіша, проте вміє бути холодною і неприступною з тими, хто їй не до душі, і, хоч до мене ставиться люб’язно, але більшого собі не дозволяє», — думав Каору, порівнюючи сестер.

І от при цій нагоді, згадавши про дівчину, яка начебто була живою подобою Ооїґімі, Каору розпитав про неї монахиню Бен. «Я не знаю, чи вона живе тепер у столиці чи ні, — відповіла стара служниця. — Я ніколи її не бачила, тільки чула від людей про неї. Це трапилося ще до того, як Восьмий принц оселився в Удзі. Незабаром після смерті дружини він зав’язав таємні й короткочасні стосунки з придворною дамою Цюдзьо зі своєї прислуги, яка вирізнялася доброю вдачею. Ніхто б не здогадався про її зв’язок з принцом, якби вона не народила дочки. Звичайно, принц знав, що це його дитина, але, видно, не захотів брати на себе новий тягар і перестав з нею зустрічатися. Навчений гірким досвідом, він став відтоді справжнім відлюдником, а жінка, позбавлена його підтримки, перестала у нього служити і, вийшовши заміж за намісника провінції Міціноку, переїхала жити до чоловіка. Через кілька років вона повернулася до столиці і повідомила принцові, що дочка жива й здорова, однак принц залишився до неї повністю байдужим, і жінці довелося тільки нарікати на марність своєї спроби подбати про майбутнє дочки. Невдовзі пані Цюдзьо поїхала у провінцію Хітаці, куди призначили намісником її чоловіка, і довго не давала про себе знати. Однак нинішньою весною вона, кажуть, знову з’явилася у столиці і відвідала Нака-но кімі. Її дочка начебто має тепер близько двадцяти років. Нещодавно пані Цюдзьо надіслала мені листа, в якому написала, що дівчина виросла справжньою красунею, і що вона дуже стурбована її долею».

Наслухавшись таких подробиць, Каору подумав: «Отже, це правда. От би зустрітися з нею!»

«Я готовий їхати на край світу у пошуках жінки, хоч трохи схожої на покійну Ооїґімі, — сказав він старій Бен. — А тим паче коли ця особа кревно з нею споріднена, хоча сам принц і не визнав її своєю дочкою. Якщо вона раптом заїде сюди, передайте їй мої слова, прошу вас».

«Пані Цюдзьо доводиться племінницею дружині покійного принца, з якою і я також кревно пов’язана, але, на жаль, протягом цих років ми перебували у різних місцях і майже не спілкувалися, — відповіла стара монахиня. — Днями я отримала листа від Тайфу, служниці Нака-но кімі, яка написала, що дочка пані Цюдзьо хоче провідати батькову могилу, але поки що вона не з’являлася. Якщо вона приїде, я при цій нагоді передам їй ваші слова».

Зібравшись вирушати у зворотну дорогу на світанку, Каору передав Адзарі надіслані йому вчора зі столиці шовкові й ватяні вироби. Не обійшов він увагою також монахиню Бен, її служниць та монахів. Постійно відвідуючи самотню стару монахиню, Каору допомагав їй відповідно до її становища безпечно жити й спокійно служити Будді.

Шалений осінній вітер геть-чисто позривав з дерев листя, вистеливши землю багряним килимом, по якому ще не ступала людська нога, і, заворожений цією картиною, Каору ніяк не зважувався поїхати. Неподалік росло старе дерево з химерною кроною, на якому примостився плющ, що все ще зберігав свої яскраві барви. «Принаймні хоча б його...» — подумав Каору і зірвав один з пагонів, збираючись передати його Нака-но кімі.

«Якби не пам’ятав я,

Що колись це старе дерево

Мені притулок дарувало,

То ще сумнішою була б

Сьогодні ніч для мене...» —

промовив він сам до себе, але монахиня почула й відповіла:

«Мене зворушило до сліз,

Що ви з минулого нічого

Не забули

І під цим деревом старим

Сьогодні переночували...»

Ця витончена, але й старомодна пісня трохи заспокоїла Каору.

Саме тоді, коли Нака-но кімі передали багряну гілку плюща, в її покоях перебував принц Ніоу. «Це від пана з Третьої лінії{242}», — спокійно сказала служниця, передаючи листа Нака-но кімі, яка вкрай розгубилася, але сховати його вже не могла.

«Який прекрасний плющ!» — багатозначно сказав принц і попросив показати листа. У ньому було написано: «Як Ви зараз почуваєтеся? Поки я був у гірській глушині оселі, «про світ сумний думки невтішні линули...»{243} Але подробиці я розповім при зустрічі. Я домовився з Адзарі про перебудову головного будинку, і, як тільки Ви дасте згоду, його перенесуть на інше місце. Якщо матимете ще якісь розпорядження, передайте їх монахині Бен».

«О, який холодний лист! — зауважив принц. — Напевне, знає, що я тут». Може, він і не помилився, але Нака-но кімі, втішена невинним змістом листа, обурилася натяком чоловіка. Її обличчя зашарілося і стало таким чарівним, що принц готовий був пробачити їй будь-яку провину.

«Напишіть йому відповідь. Я не дивитимуся», — сказав він і відвернувся. Якби вона відмовилася відповідати, він, напевне, щось запідозрив би, а тому Нака-но кімі написала: «Ваша поїздка у гори мимоволі викликала у мене заздрість. Я погоджуюся, що було б добре перетворити головний будинок на храм. Бо