Читати книгу - "Ангели помсти"

– Ідіоти, – говорив Руді й тихо ставав за спиною в Тані, й вона це відчувала, а Руді видавалося, що її устами грає благенька прозора посмішка. Пізніше, коли він заставав її за комп’ютером, де вона подорожувала порносайтами, з тією ж усмішкою, холодною, наче у снігової королеви, він починав щось розуміти, але не бажав втручатися. Нарешті, коли підходили веселі зимові свята, з ясним світлом, що стоятиме ще тижнів зо два, він повернувся з міста і побачив двох чоловіків. Ці двоє нічим не насторожили. Прості лукаві робітники, з червоними пиками, вузлуватими руками і гугнявою потворною мовою. Вони називали себе робітниками холодильних установок і просили дванадцять тисяч за те, що пронесуть Боба у банк. Щоправда, у душі Руді посміювався над самою назвою «банк», не інакше там грошей було не більше, ніж у цій антикварній крамничці, але ці двоє вже потягли нечистого за ногу, тому доведеться відповідати. І Руді мовчки, покірно зависав своїм червоним від рому шнобелем над різноколірними облатками марок, відходячи у свої чудесні й небачені світи. Тепер старому видавалося, що вони співають в один голос, але іноді Руді ловив себе на тому, що він таки дійсно обманюється, навіть і гадки не має, що намислила Таня. А Таня, на диво самого Руді, не перетворювалася на тінь, як то буває з каталептиками, епілептиками чи параноїками. Навпаки: її очі завжди дивилися на дахи міста згори або знизу і завжди були повні темного синього вогню, готового розбудити, здавалося, навіть мертвого чоловіка. З відчаєм досвідченого чоловіка він вслухався у тихі голоси, у тихі звуки, у все навколишнє, намагаючись побачити чи почути щось таке, що виправдало б Таню. Він єдиний знав, що у неї в голові. Новий рік пройшов з ялинкою, зі звичними для Руді запахами помаранчів. Таня багато готувала, мало говорила, але весь час сиділа біля Боба. На ранок вони починали.

Другий день після свят. Холодно і вітер. Голим асфальтом, із залисинами снігу, вітер гонить різнокольорові кульки, серпантин плутається за парканом. Таня сиділа в жовтому «фольксвагені», прямо перед входом у банк, з незмінним рюкзаком на спині, одягнена в червоний замшевий костюм чоловічого крою, зелену в’язану шапочку. Ноги у Тані холодні. Хоча одягнені у першокласні німецькі черевики «унісекс» на товстих підборах. Вона повільно рахувала, майже байдуже, якби не блиск в очах, то напевне б видалося, що вона рахує птахів, які чорним лахміттям висіли над містом. Вона навіть бачила Боба, який повільно відходив десь на підлозі. Він майже півдоби сидів у морозильнику. Шоста ранку. Охорона або випила, або сонна. Боб виповз у коридор, ледь рухаючи змерзлими кінцівками, відчуваючи, що серце ледь-ледь теліпається у грудній клітці. Він зрозумів, що сили його покинули і принаймні півгодини треба відлежатися, щоб прийти до пам’яті. Цього ані він, ані Макнамара не врахували. І він втратив свідомість; зараз йому снилася Таня. Дівчина у цьому сні була привітною і майже подібною до нього, чого це так, Боб не міг сказати, та, напевне, й не хотів. Йому приємно було бачити таку Таню. У цьому сні вона була невагомою. Він сидів з Танею на крутому березі глибокої синьої чистої річки, із золотими косами піску, і відчував її дивні запахи: лимона і бергамоту. Потім усе змінилося, стало якимсь неприємним, і він уже бачив себе одного на кручі чорного кольору, а на іншій, дуже подібній, на тому березі сиділа Таня. Вона чомусь у великих окулярах, такі носила його мати. Таня ворушила губами. Пізніше, коли налетіли птахи, хвостаті, червоні, зелені, сині, заповнивши прірву між ними, він зрозумів, як тяжко і сумно йому без Тані. А коли прийшов до тями, то побачив під собою калюжу води, його била дрож, а на поверх хтось підіймався.

Макнамара і Руді сиділи у новенькій «копійці», купленій за три області звідси майже за копійки. Макнамара запихався попкорном, жлуктив пепсі-колу і не переставав смикати плечем. Авто стояло з того боку будівлі. Руді мовчав і нервово мацав руками, з батьківською турботою, термос з гарячим чаєм.

– Треба було починати до празників, – нудив Макнамара.

– Тебе ніхто не заставляв, – Руді вдивлявся у вентиляційне вікно, занадто вузьке, щоб пропустити навіть Боба. Руді грів руки об термоса.

Таня подивилася на годинник, рівно видихнула і поклала рюкзачок на коліна. Очі нерухомо і мертво дивилися на трасу. Зараз вона повертала собі місто і місце. Вона взяла сотовий і подзвонила. Говорила впевнено і спокійно. Потім дістала з рюкзака пістолет, облизнула губи і приготувалася виходити.

Охоронник побачив лише мокру калюжу. Він подивився на стелю, вилаявся і передав по рації, що то вода, протікає дах. Звідти гигикнуло.

– Це у тебе з-за Людки протікає дах, Базіль.

– Та пішов ти, – охоронник пішов і повернувся з ганчіркою. Очі у нього були осовіло-червоні, а руки дрібно тремтіли. Охоронець, витираючи ганчіркою підлогу, натрапив на слід. Вода тягнулась якось дивно до сусідньої кімнати. Він протер і там, трохи подивувавшись. Двері зачинені, а відчиняти йому не велено. Нічого особливого більше він не знайшов, а тому спустився вниз. Там вони засіли з приятелем за преферанс. Боб у той час мокрів під кнопками сигналізації. Він дочекався, коли піт пройняв усе тіло, і повільно ковзнув до велетенського сейфа. Розумів, що не вкладається у відведений час.

Таня сиділа й чекала, наче сама смерть прийшла до неї, звісивши ноги на капоті. Банк відкривався о десятій. Їй відповіли, що на свята він працюватиме з дванадцятої.

– Ідіоти, – вилаялася Таня.

Вона поправила шапочку, взяла пістолет у руку, зважила, примружила око і показала язик у дзеркало. Не ховаючи зброї, перетнула трасу, обметену снігом, голу і чорну. Таня натиснула на кнопку дзвоника, потім ще раз. Нарешті відповіли:

– Банк зачинено.

– Мене поранено. Викличте «швидку» і міліцію, – сказала вона.

В опухлу пику охоронника ткнувся кольт сорок п’ятого калібру. Він відкопилив губу.

– Заткни харю, мурло, – Таня садонула у пах охоронника. Удар по потилиці