Читати книгу - "Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо"

Легко уявити собі, з якою охотою прийняли таку пропозицію люди, що майже втратили надію врятуватись. Вони впали до ніг капітана, заприсяглись додержуватись вірності йому до останньої краплі крові і заявили, що коли він виклопоче їм помилування, то вони довіку вважатимуть його, як батька, і підуть за ним хоч на край світу.

— Гаразд, — мовив капітан, — все це я перекажу губернаторові і з свого боку буду просити за вас.

Після цього він склав мені звіт про виконання мого доручення, висловивши глибоку певність, що на вірність цих людей можна цілком покластись.

Проте, для більшої надійності, я запропонував капітанові вернутись до матросів, вибрати з них п'ятеро й сказати їм, що, як вони вже бачили, у нас досить людей і що, вибираючи цих п'ятьох для допомоги, він робить їм ласку. Інших двох разом із тими трьома, що сидять у фортеці (в моїй печері), губернатор залишить у себе як заложників, і якщо хто зламає свою клятву, всі заложники будуть повішені на березі. Це був суворий захід, і він показав їм, що губернатор взявся до справи серйозно. їм не було з чого вибирати і довелось скоритись. Тепер заложники й капітан мали подбати, щоб ті п'ятеро виконали своє зобов'язання.

Для експедиції ми виділили такі сили: по-перше, капітан, його помічник і пасажир; по-друге, двоє полонених із першої ватаги, яким, за порукою капітана, я вернув волю й зброю; по-третє, ще два полонені, яких я попереду посадив зв'язаними в бесідку, а тепер звільнив, теж на прохання капітана; по-четверте, один той, кого взяли в шлюпці; по-п'яте, ті п'ятеро, яких звільнили останніми; всього тринадцять, крім п'ятьох, що залишились у печері заложниками.

Я спитав капітана, чи вважає він за можливе атакувати корабель з цими силами, бо мені й П'ятниці незручно буде відлучатись: у нас на руках залишились сім чоловік, яких треба тримати нарізно й харчувати, так що роботи у нас буде досить. П'ятьом заложникам, що сиділи в печері, я вирішив призначити піст. Але П'ятниця двічі на день приносив їм їжу й питво; двох інших полонених я примусив приносити харчі на певну віддаль, і звідти П'ятниця брав їх.

Цим двом заложникам я показався в супроводі капітана: той сказав їм, що я довірена особа губернатора і що він мені доручив стерегти полонених; тому без мого дозволу вони не мають права нікуди відлучатись, і при першому ж непослуху їх закують у кайдани й посадять у фортецю. Через те, що ми не дали їм побачити мене губернатором, я тепер легко міг удати з себе іншу особу. При кожній нагоді я говорив про губернатора, гарнізон, фортецю тощо.

Тепер капітан міг спокійно налаштувати шлюпки, залатати пробоїну в одній з них та підібрати для них команди. Він призначив командиром однієї шлюпки свого пасажира і дав йому чотирьох чоловік. А сам він, його помічник і з ним п'ятеро матросів сіли в другу шлюпку. Вони так добре повели справу, що підійшли до корабля опівночі. Коли з корабля вже можна було їх почути, капітан наказав Робінсонові гукнути до екіпажу й сказати, що вони привезли людей та шлюпку і що їм довелось довго шукати їх; і ще розповісти їм що-небудь, аби тільки втягти їх у розмову, а тим часом підійти до борта. Капітан з помічником перші збігли на палубу і, з допомогою своїх матросів, прикладами збили з ніг другого помічника капітана та корабельного тесляра. Захопивши в полон усіх, хто був на палубі та шканцях, вони почали замикати люки, щоб затримати решту внизу. Тим часом люди з другої шлюпки, причаливши до носу корабля, захопили бак та люк, що вів на камбуз, і забрали в полон трьох знайдених там матросів.

Очистивши від ворога палубу, капітан наказав своєму помічникові взяти трьох матросів і зламати двері каюти, де оселився новий капітан-бунтівник. Той зняв тривогу й з двома матросами та юнгою приготувався дати збройну відсіч, так що, коли помічник капітана з своїми людьми висадили двері каюти, новий капітан та його прихильники відважно вистрелили в них. Помічникові куля розтрощила руку, двоє матросів були поранені, але нікого не було вбито. Помічник капітана, покликавши на допомогу, вдерся, незважаючи на свою рану, в каюту і прострелив новому капітанові голову. Куля влучила в рот вийшла за вухом, убивши бунтівника відразу. Тоді весь екіпаж, здався, і корабель було взято без зайвих жертв.

Отак заволодівши судном, капітан наказав зробити сім гарматних пострілів, як ми умовились про це попереду, щоб сповістити мене про успішне закінчення справи. Чекаючи цього сигналу, я провартував на березі до другої години ночі. Можете собі уявити, як я зрадів тоді! Після того, дуже стомлений тривогами цього дня, я міцно заснув і спав, поки мене не збудив грім нового пострілу. Я миттю схопився, почувши, що хтось кличе мене: «Губернаторе, губернаторе!» — і відразу ж пізнав голос капітана. Злізши на гору над моєю фортецею, я побачив його там. Показуючи на корабель, він стиснув мене в обіймах і промовив:

— Мій дорогий друже й рятівнику, ось ваш корабель! Він ваш з усім, що є на ньому, і з усіма нами.

Глянувши на море, я справді побачив корабель, що, стояв всього за півмилі від берега. Відновивши себе в правах командира, капітан зараз же наказав знятися з якоря і при погожому вітрі підійшов до бухточки, де я колись причалював з своїми плотами. Вода стояла високо, тому він на шлюпці ввійшов у бухточку, причалив і прибіг до мене. Побачивши корабель, так би мовити, біля порога свого житла, я від несподіваної радості трохи не знепритомнів. Настала нарешті година мого визволення. Усі перешкоди були усунені; до моїх послуг було велике судно, готове довезти мене, куди я схочу. Від хвилювання я деякий час не міг вимовити ні слова, і коли б капітан не підтримав мене своїми міцними руками, я б упав.

Помітивши мій стан, капітан добув із кишені пляшечку з якимось напоєм, взятим навмисне для мене, дав мені раз ковтнути, а потім обережно посадив мене на землю. Я опам'ятався, але довго ще не мав сили говорити. Капітан і сам не міг опам'ятатись від радості, хоч для нього вона не була такою несподіваною, як для мене. Щоб заспокоїти й привести мене до пам'яті, він наговорив мені багато ласкавих слів. Але я