Читати книгу - "Магічний ніж"

Усі вони достеменно знали, що мусять зробити: величезна зграя потекла до цепеліна. Найшвидші досягли його першими, але ніхто не випередив Саяну Кетору. Крихітні кропив'янки та зяблики, сови з безшумними крилами, швидкі стрижі — за хвилину весь корпус дирижабля був усипаний ними, а їхні пазурі шкрябали та протикали промаслений шовк.

Птахи намагалися триматися подалі від мотора, хоча деяких із них затягло туди повітрям, і їхні тільця почикрижили великі пропелери. Більшість із крилатих створінь просто всілися на цепелін, а ті, хто прибули пізніше, зачепилися за перших, тож невдовзі птахи покрили не лише весь корпус повітряного корабля, а й вікна кабіни, і розпірки та кабелі — на кожному квадратному дюймі сидів птах, а то й два-три. За мить водень почав виходити з корпусу цепеліна крізь тисячі дрібненьких дірок, створених пташиними пазурами.

Пілот нічого не міг вдіяти. Під вагою птахів дирижабль почав знижуватися, а крилаті нападники дедалі прибували й прибували з темряви, невидимі для людей у цепеліні, котрим залишалося тільки розгублено смикати рушниця ми та стріляти в білий світ, як у копійку.

Цієї миті Саяна Кетора крикнула, і грім ударів крил по повітрю заглушив навіть шум двигуна — усі птахи разом злетіли в повітря. Солдатам у кабіні залишилося тільки чотири-п'ять жахливих секунд, щоб зрозуміти: зараз цепелін вріжеться в гору та спалахне.

Вогонь, жар, язики полум'я… Лі знову прокинувся, і цього разу його тіло було таким сухим, ніби він декілька годин пролежав під сонцем пустелі.

По брезенту намету, як і раніше, нескінченно бара банили краплі, що зривалися з мокрого листя, але буря скінчилася. Небо було вже блідо-сірим, Лі підскочив та побачив, що Гестер блимає очима поруч із ним, а шаман, загорнутий у ковдру, спить так міцно, що Лі подумав би, ніби він мертвий — якби на гілці, що лежала на землі поруч із наметом, не сиділа спляча Саяна Кетора.

Окрім капання води, було чути лише звичайний для лісу пташиний спів. Ані моторів, ані ворожих голосів не було чути, і Лі вирішив, що можна запалити вогонь. Після кількох невдалих спроб багаття нарешті зайнялося, і він зварив каву.

— Що тепер, Тестере? — спитав він у деймона.

— Хто знає? Цепелінів було чотири, а він знищив лише три.

— Я маю на увазі, чи вільні ми тепер від узятих на себе зобов'язань?

Заєць повів вухами і відповів:

— За контрактом — так.

— Тут ідеться не про контракт — це питання моральне.

— До того, як ти почнеш хвилюватися з приводу моралі, Лі, спочатку подумай про четвертий цепелін. Нас шукають тридцять-сорок чоловіків із рушницями — солдати імперської армії, чорт забирай! Спочатку треба вижити, а вже потім розглядати етичні питання.

Звичайно, деймон мав рацію, і Лі сьорбнув гарячущого напою та запалив сигару. Небо поступово світлішало, і він подумав, що б він зробив, якби був командиром останнього цепеліна. Без сумніву, він відступив би та дочекався, поки розвидніється, а тоді піднявся вгору достатньо високо, щоб бачити весь ліс та помітити, коли Лі та Груман вийдуть із нього.

Деймон-яструб Саяна Кетора прокинулася та простягла в обидва боки свої величезні крила. Гестер підвів голову та подивився на могутнього деймона кожним золотавим оком по черзі. За мить із намету вийшов і шаман.

— Важка ніч видалася, — зауважив Лі.

— День буде не легшим. Маємо негайно залишити ліс, пане Скоресбі. Вони збираються його спалити.

Лі недовірливо оглянув мокру рослинність та спитав:

— Але як?

— У них є пристрій, що викидає пальну суміш — гас із поташем, здається, — котра спалахує, коли торкається води. Імперський флот використовував цей винахід у війні з Японією. Якщо ліс насичений вологою, він запалає ще швидше.

— А як ви про це дізналися?

— Приблизно так само, як ви побачили, що відбулося з цепелінами вночі. Збирайте все, що ви хотіли б узяти з собою, та ходімо.

Лі потер потилицю. Найцінніші речі з тих, що він мав, були також найтранспортабельнішими — йшлося про прилади повітряної кулі. Він зняв їх з гондоли, обережно поклав у ранець та перевірив, чи не відволожилися набої в його гвинтівці. Гондолу, балон та оснащення він залишив там, де вони лежали, — під деревами. Відтепер він уже не аеронавт — коли якесь диво не дозволить йому вціліти в цій колотнечі та відшукати достатньо грошей, аби придбати нову кулю. Віднині він мав пересуватися, як комаха, — поверхнею землі.

Вони відчули запах диму ще до того, як побачили полум'я — вітер дув з боку моря. Коли вони нарешті вийшли на узлісся, позаду них уже жадібно ревіла лісова пожежа.

— А чому вони не зробили цього вночі? — поцікавився Лі. — Вони могли б засмажити нас уві сні.

— Гадаю, вони бажають схопити нас живцем, — відповів Груман, обдираючи листя з гілки, — щоб іти, йому потрібна була палиця. — Вони чекають, доки ми вийдемо з лісу.

І справді — невдовзі дзижчання мотора цепеліна заглушило навіть ревіння полум'я та їхнє важке дихання. Вони рухалися так швидко, як тільки міг Груман — пере лазили через корені, пробиралися буреломом, стрибали з каменя на камінь і лише іноді на мить зупинялися, щоб перевести подих. Над ними летіла Саяна Кетора, час від часу знижуючись, аби повідомити, скільки їм залишилося до краю лісу і як далеко від них фронт пожежі. Вогонь усе наближався, а дим утруднював дихання.

Мешканці лісу — білки, птахи, дикі свині — мчали пліч-о-пліч з ними, з усіх боків лунав хор стривожених голосів тварин: верещання, писки, крики… Обидва мандрівники уже бачили перед собою відкриту місцевість. Коли вони нарешті досягли її, ззаду на них почали накочуватися спекотні хвилі від рокітливої стіни вогню, що сягала п'ятдесяти футів. Дерева спалахували, мов смолоскипи, сік у їхніх венах разом скипав та розколював їх уздовж. Смола хвойних дерев палала, як бензин, а гілки, здавалося, вмить розцвітали яскравими оранжевими квітами.

Лі та Груман, задихаючись, просувалися вгору крутим каменистим схилом. Половина неба була затягнута гарячим димом, але вгорі все одно залишався схожий на величезну сигару цепелін — як сподівався Лі, надто далеко, щоб роздивитися їх навіть у бінокль.

Перед ними з'явилася стрімка, майже непрохідна кам'яна стіна. З пастки, у якій вони опинилися, залишався тільки один вихід — у вузьку ущелину попереду, внизу якої з-за повороту виднілося дно висохлої