read-books.club » Сучасна проза » Рілла з Інглсайду 📚 - Українською

Читати книгу - "Рілла з Інглсайду"

165
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Рілла з Інглсайду" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 79 80 81 ... 91
Перейти на сторінку:
дедалі тяжче.

Гертруда озирнулася. Очі її дивно сяяли.

— Рілло, я бачила новий сон.

— О ні… ні! — скрикнула Рілла, зіщулюючись. Сни панни Олівер завжди віщували нещастя.

— Рілло, то був добрий сон. Послухай. Мені наснилося, достоту як чотири роки тому, що я стою на терасі й дивлюся вниз, на Глен. І він усе ще вкритий водою, що плюскає коло самих моїх стіп. А потім хвилі спадають — стрімко, як накочувались чотири роки тому, далі й далі, аж ген до затоки — і Глен, прекрасний і зелений, постає мені перед очима, і над Долиною Райдуг сходить веселка — така сліпучо-яскрава, що мені паморочиться… і я прокинулася. Рілло… Рілло… попереду зміни на краще!

— Хотіла б я вірити в це, — зітхнула Рілла.

— «Я віщував похмурі дні,

Отож і в щасті вір мені»[105], —

майже весело процитувала Гертруда. — Рілло, я не маю жодних сумнівів.

Утім, попри великий прорив італійців на П’яве, що стався через два дні, сумніви ще не раз охопили Гертруду впродовж наступного, дуже тяжкого місяця; а коли в середині липня німці знов перетнули Марну, її боляче вжалив колишній нестерпний відчай. Ніхто й не сподівався, що диво на Марні повториться. Проте воно повторилося: знову, як у 1914 році, Марнська битва стала поворотною миттю у воєнній історії. Французькі й американські підрозділи завдали раптового нищівного удару по незахищених флангах ворога — і все змінилося, стрімко й незбагненно, наче вві сні.

— Союзники здобули дві грандіозні перемоги, — сказав лікар Блайт двадцятого липня.

— Це початок кінця… я відчуваю… я відчуваю, — мовила пані Блайт.

— Слава Богу, — озвалася Сьюзен, молитовно складаючи старечі руки, щоб угамувати тремтіння, а тоді пошепки додала: — Та це не поверне нам наших хлопців.

А втім, вона вийшла надвір і здійняла прапор — уперше із дня падіння Єрусалима. Він розгорнувся на вітрі й гордо замайорів у неї над головою, а Сьюзен піднесла руку й відсалютувала йому, як часто робив це Ширлі.

— Кожен з нас пожертвував чимось, щоб ти маяв над нами, — сказала вона. — Чотириста тисяч наших хлопців подалися на фронт… п’ятдесят тисяч із них були вбиті. Але ти вартий цього!

Сиві коси її розкошлалися попід вітром і падали на обличчя, довгий картатий фартух був пошитий із міркувань ощадливості, а не краси — та все ж у ту мить вона викликала захват. Сьюзен була однією з відважних, терплячих, несхитних та героїчних жінок, які уможливили перемогу. Усі вони в її особі салютували символові, за який билися їхні рідні й близькі. Ця думка зринула в лікаря Блайта, коли він дивився на неї з порогу.

— Сьюзен, — сказав він, коли вона повернулася в дім, — із самого початку до самого кінця цих подій ви були молодчиною!

Розділ 31

Пані Матильда Пітмен

Поїзд зупинився на запасній колії в невеличкому селищі Мілворд. Рілла та Джимс стояли просто неба на відкритій платформі. Спекотного серпневого вечора пасажирам тяжко було дихати в переповнених вагонах. Ніхто не міг збагнути, чому поїзди взагалі зупиняються в Мілворді. Ніхто ніколи не сідав там і не виходив. Найближчий будинок був розташований за чотири милі від станції, оточений кількома акрами пустища, де росла тільки чорниця й невеличкий сосновий гайок.

Рілла їхала до Шарлоттауна, де мала переночувати в гостях у подруги й наступного ранку зробити покупки для молодіжного Червоного Хреста. Вона взяла Джимса із собою: почасти тому, що не хотіла обтяжувати матір і Сьюзен доглядом за дитиною, почасти ж — тому, що захланно прагнула не розлучатися з ним аж до миті прощання навіки. Днями їй надійшов лист від Джеймса Андерсона: той був поранений і лежав у госпіталі. Більше він не міг піти на фронт, отож мав намір по одужанні вернутися додому й забрати Джимса. Це смутило й непокоїло Ріллу. Вона дуже любила Джимса й у будь-якім разі журилася б через розлуку із хлопчиком, та якби Джеймс Андерсон був іншою людиною й мав гідний затишний дім, їй було б не так важко. Проте перспектива віддати Джимса безвідповідальному, непрактичному, кочовому батькові, хай який він сердечний і добрий — а Рілла знала, що Джеймс Андерсон справді сердечний і добрий — нітрохи не тішила дівчину. Вона боялася, що Джеймс Андерсон не залишиться в Глені — він не мав там рідні… тепер він міг навіть вернутися до Англії. Певно, вона ніколи вже не побачить свого милого веселого Джимса, якого так дбайливо виховувала. Що за доля чекає на нього при такім батькові? Рілла хотіла була попросити Джеймса Андерсона залишити хлопчика їй, та судячи з тону його листа, її сподівання були марними.

«Якби він бодай лишився в Глені, де я могла би стежити, як росте Джимс і брати його до себе, мені було б легше, — думала Рілла. — Та я чомусь певна, що вони тут не лишаться… і Джимс не матиме жодної змоги пробитися в люди. А він же, як не крути, тямуще хлоп’я — честолюбне й допитливе. Проте його батько ніколи не матиме ані цента, щоб допомогти йому здобути освіту чи розпочати справу. Джимсе, моє воєнне малятко, що ж буде з тобою?»

Тим часом Джимс нітрохи не переймався своєю долею. Він весело споглядав пустощі смугастого бурундука, що вистрибував на даху станції. Поїзд рушив; Джимс нахилився вперед, щоб востаннє глянути на бурундука, і відпустив Ріллину руку. Дівчина ж так замислилася про те, що буде із Джимсом у майбутньому, аж геть покинула стежити, що відбувається з ним у теперішньому. А відбулося те, що Джимс утратив рівновагу, сторчголов полетів уперед і впав у зарості орляку з іншого боку дощаної платформи.

Рілла скрикнула й розгубилася. Вона кинулася до сходів і собі вискочила з потяга. На щастя, він ішов не так швидко, та й Ріллі стало глузду стрибнути в напрямку руху; утім, вона незграбно впала на насип і скотилася в рівчак, увесь порослий золотушником та диким льоном.

Ніхто не бачив, що сталося; поїзд прискорився й невдовзі зник за поворотом. Оглушена, проте неушкоджена, Рілла підхопилася, вилізла з рівчака і, мов навіжена, рвонула на інший бік платформи, гадаючи, що знайде Джимса мертвим або покаліченим. Утім, Джимс, якщо не зважати на переляк і кілька синців, був цілісінький. Настрашений, він навіть не заплакав, та Рілла розридалася, виявивши, що хлопчик живий і здоровий.

— Поганий поїзд, — гидливо промовив Джимс. — І Бог поганий, — додав він, люто зиркнувши в небо.

Рілла засміялася ридаючи, і стан її почав нагадувати те, що

1 ... 79 80 81 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рілла з Інглсайду», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рілла з Інглсайду"