Читати книгу - "Людина розумна"

Чим насправді був корабель Кука: науковою експедицією під захистом військових чи військовою експедицією за участю кількох учених? Це все одно, що питати, наполовину порожній ваш нафтовий танкер чи наполовину повний. Він був і тим, й іншим. Наукова революція та сучасний імперіалізм були невіддільні один від одного. Такі люди, як капітан Джеймс Кук та ботанік Джозеф Бенкс, навряд чи могли відрізнити науку від імперії. Не могла цього зробити й нещасна Труганіні.

Чому саме Європа?

Той факт, що люди з великого острова у північній частині Атлантичного океану завоювали великий острів на півдні від Австралії, є однією з найдивніших подій в історії. Порівняно незадовго до експедиції Кука Британські острови (та й уся Західна Європа загалом) були лише задвірками Середземноморського світу. Те, що там відбувалося, мало кого хвилювало. Навіть Римська імперія – єдина важлива досучасна європейська імперія – черпала більшість її багатств зі своїх північноафриканських, балканських та близькосхідних провінцій. Західноєвропейські провінції Риму були свого роду бідним Диким Заходом, з якого мало що можна було взяти, крім мінералів та рабів. Північна ж Європа була настільки безлюдним та варварським місцем, що навіть не вартувала завоювання.

35. Останні з живих тубільців Тасманії, Ойстер-Ковв, 1860-ті роки

Центром важливих військових, політичних, економічних та культурних подій Європа стала лише наприкінці ХV століття. Між 1500 та 1750 роками Західна Європа отримали потрібний поштовх та стала володарем «Зовнішнього світу», під яким розумілися обидва американські континенти, а також океани. Проте навіть тоді Європа ще не могла зрівнятися з великою потугою Азії. Європейцям вдалося завоювати Америку та здобути перевагу на морі, здебільшого тому, що азійські держави просто мало цікавилися цими напрямками. Рання сучасна ера була золотою добою Османської імперії в Середземномор’ї, Сефевідів у Персії, Моголів в Індії, а також китайських династій Мін та Цінь. Вони суттєво розширили свої території та насолоджувались безпрецедентним демографічним та економічним зростанням. У 1775 році Азія контролювала 80 % загальної світової економіки. Економіки самих лише Індії та Китаю становили дві третини всього світового виробництва. У порівнянні з ними Європа була економічним карликом.[87]

Глобальний центр сили перемістився до Європи лише між 1750 та 1850 роками, коли європейці завдали ганебної поразки азійцям у низці війн та завоювали великі частини Азії. До 1900 року європейці вже неподільно контролювали світову економіку та більшість територій. У 1950 році Західна Європа та Сполучені Штати Америки разом становили понад половину світового виробництва, тоді як частка Китаю зменшилася до нещасних 5 %.[88] Під європейською егідою з’явилися новий глобальний порядок та глобальна культура. Сьогодні всі люди, навіть якщо зазвичай вони не готові це визнати, є європейцями за одягом, думками та смаками. Вони можуть бути пристрасними антиєвропейцями за своєю риторикою, але майже всі на планеті дивляться на політику, медицину, війну та економіку з європейської точки зору та слухають музику в європейському стилі зі словами європейськими мовами. Навіть китайська економіка, яка сьогодні швидко розвивається та невдовзі може повернути собі світову першість, побудована на європейській моделі виробництва й фінансування.

Яким же чином люди з цієї невеличкої частини Євразії примудрилися вийти за межі віддаленого куточка земної кулі та завоювати весь світ? Дуже часто за це вихваляють переважно європейських учених. Безумовно, що з 1850 року домінування Європи, великою мірою, спиралося на військово-промислово-науковий комплекс та технологічні дива. Усі успішні пізньосучасні імперії культивували наукові дослідження в надії на рясний урожай технологічних інновацій, а багато вчених більшість свого часу присвячували роботі над зброєю, ліками та машинами для своїх імперських володарів. Серед європейських солдатів перед лицем африканських ворогів була популярна така приказка: «Хай там як, ми маємо кулемети, а вони – ні». Не менш важливими були й цивільні технології. Консерви дозволяли прогодувати солдатів, залізниці та пароплави – перевозити солдатів та їхнє спорядження, a новий арсенал медикаментів – лікувати солдатів, матросів та залізничників. Ці логістичні новинки відіграли в європейському завоюванні Африки, мабуть, ще суттєвішу роль, аніж кулемети.

Але до 1850 року, повторюся, ситуація була іншою. Військово-промислово-науковий комплекс лише тільки починав розвиватися, технологічні плоди Наукової революції ще поки не дозріли, а технологічний розрив між європейськими, азійськими та африканськими державами був доволі незначним. У 1770 році Джеймс Кук, звісно, мав значно кращі технології, ніж австралійські аборигени, але їх мали також і китайці з османцями. Чому ж тоді Австралію досліджував та колонізував капітан Джеймс Кук, а не капітан Ван Чжен Се або капітан Хусейн-паша? Ще цікавіше, якщо в 1770 році європейці не мали суттєвих технологічних переваг над мусульманами, індійцями та китайцями, як тоді вони примудрилися в наступному столітті досягти такого відриву від решти світу?

Чому військово-промислово-науковий комплекс стрімко розвивався саме в Європі, а не, скажімо, в Індії? Коли Британія зробила стрибок уперед, чому за нею швидко послідували Франція, Німеччина та Сполучені Штати, тоді як Китай лишився далеко позаду? Коли відрив індустріальних держав від не індустріальних став очевидним економічним та політичним чинником, чому Росія, Італія та Австрія змогли його надолужити, а Персія, Єгипет та Османська імперія провалилися? Зрештою, технології першої індустріальної хвилі були відносно простими. Невже китайцям або османцям було так важко розробити парові двигуни, налагодити виробництво кулеметів та прокласти залізниці?

Перша у світі комерційна залізниця відкрилася для бізнесу в 1830 році у Британії. До 1850 року західні країни були розкреслені вже майже 40 тисячами кілометрів залізниць – але в Азії, Африці та Латинській Америці разом було лише 4 тисячі кілометрів шляхів. У 1880 році Захід пишався понад 350 тисячами кілометрів залізних доріг, тоді як у решті світу нараховувалося лише 35 тисяч кілометрів колій (причому більшість із них були прокладені Британією в Індії).[89] Перша залізниця в Китаї відкрилася лише в 1876 році. Вона мала довжину 25 кілометрів та була збудована європейцями – наступного ж року китайський уряд її зруйнував. У 1880-му в Китайській імперії не працювало жодної залізниці. Перша залізниця в Персії була збудована лише в 1888 році, з’єднавши Тегеран з мусульманською святинею приблизно за десять кілометрів на південь від столиці. Вона була збудована та управлялася