Читати книгу - "Матінка Макрина"

*

Сповідь прославилася всюди, нібито в Парижі Тов’янський захитався, як вражений громом у годину, коли його Міцкевич зрікся. Добрі ляшкú читали вдячні молитви, хоч і неохочі були. Красінський, як донесли панотчику, страшенно на цю сповідь гнівався — спочатку допомагав, радив, можливо, вважаючи, що нічого з неї не вийде, потім розповідав різним полякам по кав’ярнях, що це немовби статуя архангела Михаїла встала, пройшла через усе місто й сіла біля цирульника, щоб він їй кращої форми надав… Лев, що вмирає під борсучою лапою. Титан у неволі в карлика, як це буває в німецьких казках… Як мізерне серце Єловицького розбухає, як надимається тріумфом! Слово в слово добрі земляки з добрим слухом і ще кращим язиком повторили. Але я на те рукою махнула, та й отець Єловицький до цієї справи не повертався.

Однак поки прийшло рішення з-під купола[110], Міцкевич зайнявся зборами Польського легіону, який мав іти з італійцями на Австрію й там відвоювати зародок вільної Польщі.

З куполом поводились обережно: панотчик пішов з Губе до Папи й продовжував його намовляти: Отче, оголоси над Польщею слово воскресіння… Він нібито доброзичливий, нібито говорить: Я в серці ношу всі народи, але польський як, можливо, найбільш заслужений, але точно найменш щасливий — на першому місці. Я відчуваю, що недалеко той час, коли Божа рука підніме на ноги й Польщу, що спокутує за старі гріхи… Але ж знали вони обидва, що Папа як камінь твердий. По всій Європі рухи повстають, і видно, що Польща з цього буде, — кажуть вони. — Як краще: щоб вона повстала за допомогою революційної Франції, безбожників і внуків якобінців чи Христової іскри з Риму? Не приведи Господи, аби з Франції, від цього постраждав би не лише світовий лад, а й усе християнство в Польщі… вони би реквізували монастирі, секвестрували[111] дзвони, звільнили селян, розігнали ченців… а якби озвалася сама Апостольська Столиця, яка, — вони все-таки відважилися промовити це, — так довго мовчить про права поляків, то ніхто, жодна з партій чи то в роздертій вітчизні, чи то на чужині вже не зможе втекти від вогню цієї любові, і всі вони зіллються в одну, самою Церквою керовані оцими-таки змартвихвстанськими руками… Видно, щось вони посіяли. Кажуть далі, мовляв, колишні гріхи, можливо, і серйозні, але настав час заплатити за те, що ми століттями стояли як твердиня й боронили хрести на церковних вежах; борг, борг заплатити треба! Двісті мільйонів католиків готові до будь-якого помаху папської руки, настав час їх спонукати до відвоювання незалежності католицької Польщі. Це правда, всі народи — солдати святої Церкви, — кивнув він головою, — але лише під спільною корогвою хреста. Отже, бачать вони, що забагато їм захотілось, а тому просять принаймні про дозвіл на Польський легіон у Римі. Легіон? А що Макрина про нього каже? Вона згодна? Ну, як король миру, я не можу дозволити, щоби бойові корогви майоріли в моїй державі. Якщо ви маєте спраглих боротьби, то тут італійці бушують, допоможете добровольцям мого війська, то й мої добровольці, як вам добре поведеться, за Польщу колись повоюють. Журавля в небі він хотів їм замість синиці в руки всучити, але панотчик не в тім’я битий, тому з великою смиренністю питає, наче якийсь хитрий рабин, у Письмі Святому обізнаний: А якби поляки, що в Римі сущі, вийшли звідси на допомогу італійцям, але в окремому з’єднанні, та розгорнули корогву вже за кордоном Папської держави, то чи Папа благословив би корогву на такий похід? На такі талмудичні штучки вони його й упіймали, додали до цього ще просьбу освячення на Квіриналі, серед римського народу, після цього вони, задоволені, почимчикували до інших поляків, зокрема й до Міцкевича, якому ідея Легіону вельми до душі припала. Я це привітала, бо краще, якщо він буде молодь під прапорами збирати, ніж їм якісь нісенітниці розповідатиме на лекціях у поганських французьких університетах. Легіон мусить бути, це зрозуміло, — проказала я йому серйозно. — Я дам святий хрест, якого ще нікому досі не показувала!

Тепер я бачила Міцкевича рідше, бо він молодь скликав, щоб вона сходилася під штандарт, ще не пошитий, примарний, але вже польський. Однак наприкінці березня, це була п’ятниця, напередодні свята Благовіщення Пресвятої Богородиці я запросила до себе різних, щоб зібрати їх в одному місці — й нехай вирішать, кому йти з корогвою до Папи. В обід, після молитви, я пішла до мого будинку серед саду сакрекерок — Міцкевич уже давно там сидів як у себе вдома, бо взагалі вчащав до мене, як до знайомої хатки десь під Новогрудком. Біля нього обидва Єловицькі, далі — інші, радяться. Легіон легіоном, — мовила я з порогу, — а корогва корогвою. Треба її вручити Святому Отцеві для благословення. Я проста василіянка, ваш підкидьок і сирітка, тому залишаю вам полки, збройні роти, залишаю вам чини та патронташі, вибір командування, делегації до Папи… Але знак, знак, видимий на небі, — це найважливіша річ. І тут я не поступлюся. Рада пану не завадить, коли слуга добре радить. Має бути така корогва, — кажу я й уже за стіл сідаю, бо бачу, вони вуха нашорошили, замовкли й чекають, — а пані Кушлівна й інші пані вишиють…

Авжеж, я знала, що Тов’янський у Парижі своїм єретикам презентував корогву з Христовим обличчям, знала також, що й сам Міцкевич уже мав свою корогву; гірше, що він вирізав орлика з корпусу годинника, якого зробив йому один швейцарський годинникар і повстанець пан Патек. Корпусу він не пожалів, дозволив випиляти орлика й наказав прибити до древка; але ж і я свого орлика мала, срібного, його мені один шляхтич з-під Грубешова привіз, тож витягаю його та викладаю широким жестом на стіл: Ось вам орел, під цим орлом ви злетите, під ним вас куля мине й шабля не поранить!

Міцкевич скривився, а решта не знала, що сказати. Котрийсь підняв бляшку зі столу й почав її обертати, супити брови, очима в неї вдивлятися, немовби на ній записано всі таємниці та секрети світу. З орликом зрозуміло, але що має бути вишите, — запитує котрийсь. Польські герби, — кажу я, — на червоному тлі, під написом «За віру і свободу», під обличчям Господа Ісуса Христа на хустині святої Вероніки підпис «Христос переможе!» великими літерами, щоб здалеку було видно в полі,