Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88"

— Чому?

— Йому здалося, що той недостатньо підтримував його на захисті. Взагалі він некомунікабельний, нетовариський, а головне — ображений на весь світ.

— Як ви гадаєте, для його образи є хоч підстава?

— Мабуть. Адже у нас його багато хто вважає просте нездарою. А це не так. Як я вже згадував, у нього є певні здібності. Наприклад, він розуміється на техніці, непоганий експериментатор, якщо працює під керівництвом когось іншого. Але його біда в тому, що він дуже переоцінює свої можливості. Докотився до того, що себе вирішив вважати за норму, а більш здібних — ненормальними, хворими. Якось по секрету поділився зі мною своїм “відкриттям”, що талант — це начебто хвороба. Збирав дані про пухлини головного мозку, які мовби сприяють появі геніїв. Гірш за все, що він підганяє розрізнені факти для наукового обгрунтування і узагальнення цих висновків. Доводить, що у такого-то, пухлина у лівій півкулі давила на підкірку, примушуючи її працювати інтенсивніше, стимулюючи уяву; у іншого — активізувала пам’ять…

— Фальсифікація?

— Не так просто. Бачите, збіжність завжди знайдеться, а деякі безвідповідальні вчені, особливо, якщо вони нетерплячі і недосвідчені, підхоплюють сенсації…

Вони розмовляли ще довго. На прощання професор подарував Трофиновському свою книгу про мозок як керуючу систему…

XXIІ

До допиту Трофиновський готувався довго і старанно, уважно проштудіював книги, взяті у професора Богданова, вивчив підготовлений спеціалістами опис апарата Кидька. Вчені дійшли спільного висновку, що в НК-1 генератор електромагнітного поля з’єднаний складними прямими і зворотними зв’язками з датчиками і мікрокомп’ютером керуючої системи, апарат є цінним винаходом і може являти собою інтерес в галузі біології та медицини. У Трофиновського виникла одна невідчепна думка-запитання, яка не полишала його в спокої. Вона непокоїла слідчого всі дні, а прояснити її міг тільки затриманий на квартирі у балерини. З цим питанням Трофиновський звертався і до криміналістів, і до психіатрів, і до біофізиків, проте вони не могли однозначно на нього відповісти.

— Виходить, недооцінили ми Кидька? — спитав Трофиновський у Богданова, коли вони зустрілися знову.

— Виходить, — згодився професор. — Але коли б він, захищаючи дисертацію, показав комісії апарат або лише його схему, до нього поставилися б інакше. Проте треба сказати, апарат цей не його особистий винахід. Іван Степанович тільки з’єднав вузли, розроблені в різних відділах нашого інституту. Щоправда, зробив це вміло.

— А може, талановито? — спитав слідчий, зазираючи в очі професору.

— Можна сказати й так, — погодився Богданов.

Трофиновський повернувся від професора, охоплений суперечливими почуттями, і звелів привести затриманого.

— Мене ще довго триматимуть тут? — різко запитав Кидько.

— Тут ні, — відповів Трофиновський.

— На що це ви натякаєте?

— Вас будуть судити.

— За що?

— У вас не було відповідного дозволу на випробування апарата на людях…

Кидько урвав його:

— Мій апарат визнають колись одним з найбільших винаходів. Аби ви втямили, на що замахнулися, я, так тому й бути, постараюся популярно пояснити вам принцип його роботи. Вам слід зрозуміти, що будь-які патологічні процеси в організмі супроводжуються зміною біострумів та біополів. Повернення біотоків до норми на біофізичній мові означає одужання хворого. Адже є люди з ненормальними зрушеннями в галузі психіки чи нервових реакцій. Ці зрушення можуть бути викликані вродженими вадами нервової системи, пухлинами, порушеннями в діяльності ендокринних залоз. Розумієте? А мій прилад здатен відновлювати…

— …норму біострумів і таким чином нормалізувати роботу організму, — закінчив замість нього Трофиновський.

— Нарешті-таки зрозуміли. Молодчина! — похвалив Кидько. В його голосі пробивалася погано прихована іронія. — Отже, я можу бути вільним, зокрема і від двозначних запитань та натяків?

— Ні, — зітхнув Трофиновський. — Ви не відповіли на головне питання. А є ще й інші. Наприклад, що саме ви приймаєте за норму? Як її визначаєте?

— Норма визначається по більшості людей, — піднявши руку з витягнутим пальцем, проговорив Кидько.

— Яких людей?

— Звичайних, середнього рівня, так би мовити, посередніх, — з викликом відповів Кидько. — Це вони, зрештою, створюють все на світі, матеріальну культуру людства. До того ж, як мною установлено, всі так звані генії чи таланти — це просто люди з патологічними відхиленнями. Прилад може вилікувати їх…

— Від таланту?! Але що таке норма для людини? Це Ейнштейн чи якийсь нездара, здатний тільки душити талант? Моцарт чи Сальєрі? Ось у чому головне питання.

В очах Івана Степановича блиснуло здивування: хто ви насправді — слідчий чи філософ? Якщо філософ, то тим гірше для вас. Я примушу вас замислитись над такими питаннями, які не спадали вам на думку. Я заведу вас у лабіринт, звідки ви не виберетеся без моєї допомоги.

— Якщо вже ви заговорили про головне питання… Були, приміром, демократії, які допускали разючу нерівність своїх громадян. Вони дійсно надавали можливість особистості розкритися повною мірою і принести якомога більшу користь суспільству. Воно нагромаджувало величезні матеріальні блага і розподіляло їх. Але чи були такі системи тривкими? Ні, ні і ще раз ні! Адже суспільство складається з окремих осіб, співгромадян. А людині, громадянину, важливо не просто мати якийсь там, нехай навіть більш-менш задовільний прожитковий мінімум. Набагато важливіше — точка відліку. Вона для кожного у формулі: “Я не гірше за інших”. Отже, людина може погодитися жити гірше, бідніше, але щоб його сусід, його співгромадянин, не жив краще за нього. Так людині спокійніше, затишніше. Тому-то значно тривкішими за демократії виявлялися такі диктатури, де чітким еталонам норми визнавався диктатор — особистість, як правило, зовсім не геніальна, а посередня, близька і зрозуміла будь-якому членові суспільства. На таких принципах будувалися цілі імперії і існували століттями, чуєте, століттями! Саме такі системи потрібні зараз, коли наш світ роздирають протиріччя!

— Тоді чому ж руйнувалися і розпадалися ці “тривкі” імперії? І чому ви прикриваєтеся загальними міркуваннями, коли йдеться про ваші конкретні вчинки, або, як ви кажете, “діяння”?

Кидько одразу якось знітився, відсторонився і сказав похмуро:

— Як би там не було, але не судитимуть же мене за лікування бідолашних хворих?..

— Саме завдяки вашому лікуванню став нещасним на все життя цирковий артист Марчук, одержали травми балерина і спортсмен. А художник Степура, як вам відомо, покінчив життя самогубством.

Трофиновський бачив, як болісно зморщилося лице підслідного, але пожаліти Кидька він не мав права.

Проте ще більше, ніж думка про міру провини Івана Кидька, Трофиновського непокоїло інше питання: “Чому ця людина, маючи такий апарат, не захотіла з його допомогою посилити роботу свого мозку і піднятися до таланта або навіть генія, а вирішила понизити, підігнати під свій рівень інших людей?

Павло Юхимович зустрівся поглядом з підслідним. Чомусь захотілося сказати йому щось заспокійливе.