Читати книгу - "Легенди нескореної зими"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Автомайдан виїхав, тільки нині мусора лютують — перепиняють кожну нашу машину… У них на всіх наших є наводки. За сьогодні вже кількох з Автомайдану повезли у суди. А там судді з прокурорами — такі тварюки…
Гість коротко кивнув, мовляв, знаю і на запрошення хазяїна пройшов до вітальні, сів за стіл, уже накритий дружиною депутата.
— Як я зголоднів… — сказав, дивлячись на борщ, що парував у супниці, пампушки, посипані часником і тонесенько нарізане проросле сало. — Як я зголоднів! — і насипав собі в тарілку борщу, зверху щедро полив сметаною, перемішав.
Жалій зайшов за ним і сів навпроти. Він налив у чарки горілки, підсунув ближче до гостя тарілку із закусками і перевів на нього запитальний погляд. Гість, не цокаючись, перехилив чарку, закусив кількома ложками гарячого борщу і задоволено відкинувся на спинку крісла.
— Не мовчи, Сергію, розповідай, які новини? — попросив Жалій. — По очах бачу, маєш, що розповісти.
Гість підсунув до нього чарку, мовляв, наливай. Депутат налив, гість випив і повідомив:
— Овощ[6] готує новий наступ. Водохреща має бути веселою. Нагнали тисяч двадцять тітушні, зігнали беркутню, звідки тільки можна було. Тисяч вісім… Плюс десять тисяч «вевешників». Всіх їх поселили по санаторіях довкола Києва, курортники, блядь. Пригнали два водомети. На випадок, якщо не всі наші приймуть ранкову купіль. На склади завезли гранати з новим газом, від якого якщо не закашляємось, то обсеремось — точно. Привезли на склади гумові кулі з посиленими зарядами і латунні кулі «Блонді» зі сталевим сердечником… Починається сезон полювання…
Трішки помовчав, задумано дивлячись в одну точку і додав:
— Кров потече. Багато крові. Яник зі своїми подільниками розуміє: або вони нас, або ми їх.
Жалій пригубив горілку, теж відкинувся на спинку крісла й задумано промовив:
— Вони перейшли межу… Схоже, Майдан розженуть. Народ не витримає такого натиску. Вісім тисяч космонавтів[7] плюс вевешники[8] і тітушки — це серйозна сила. Мало того, їм зараз непогано платять. Беркутні — штуку баксів на день. Є за що повоювати.
— Не знаю я, що тобі й сказати… Дивна історія з цим Майданом. Що його там розігнати? Дмухнув — і немає на ньому нікого. Навіть Зіна налаштований на перемогу. Вже почав святкувати. Йому пообіцяли тепле місце в Кабміні, жирний бюджет… — він поморщився, пригадавши нинішні розмови у наметі Зіни і знову підсунув порожню чарку ближче до Жалія.
Той налив і зацікавлено подивився на Сергія. Гість продовжив:
— Стратегія в них проста: вирішили Майдан не брати в кільце, а тиснути з боку Європейської площі, щоб люди могли вільно розбігтися. Захарченко з Пшонкою вважають, що варто покласти десяток наших на Майдані, і на цьому все закінчиться. Народ злякається і розбіжиться.
— Може, так і буде… — замислився Жалій. — Може, так і буде…
— А-а, — пригадав гість. — Ще таке: приходив нині Блідий-молодший до Зіни. Істерить мальчик, ніжками тупає. Зіна з нього стільки бабла витягнув, що спокійно може собі купити острівець у Карибському морі з кількома тисячами підданих…
— Розумний крок, — посміхнувся Палій. — Батя підтримує нас, а синок «вас». Казино завжди у виграші…
— А чому ви приймаєте його допомогу? — не зрозумів Сергій.
— Тому що нам потрібна ця допомога! Знаєш, у скільки обходиться утримання одного дня Майдану?.. Півмільйона! Ми ж за все платимо — від оренди біотуалетів — двісті гривень одна штука в день, — зітхнув, — до комунальних послуг за світло.
— Я цього ніколи не зрозумію, — зізнався гість. — Ми начебто боремось за те, щоб позбутися всіх цих виродків… Тому для мене однозначно: коли починаєш зв’язуватись з лайном, від тебе самого починає смердіти…
— Як тільки ми переможемо, позбудемось цього лайна! — впевнено і навіть якось патетично заявив Жалій.
— Мало віриться. Як подивишся на майданівських, пардон, «лідерів», хочеться розвернутись і поїхати в нетрі Амазонії, щоб не бачити, яким пшиком вся ця наша історія закінчиться.
Жалій здивовано помовчав, якось непевно покивав і поцікавився:
— А чому саме до Амазонії?
— А там так добре, як вдома — так само одне одного жеруть різні тварюки… Тільки там тепліше.
— Але ж ти залишишся?
— Ром… Дай мені кілька днів нормально від’їстись, відіспатись… подумати, тоді скажу. Реально, після цього антимайдану мені треба взяти відпустку на кілька років, щоб прийти до тями. Стільки бруду, що довго від нього не відмитись. Зараз почуваюся так, ніби відмотав на червоній зоні[9] десятку. В бурі[10].
— Невже вас там нормально не годували? — здивувався Жалій.
— Баланда і горілка. Якби на стороні не підхарчовувався, здох би. І що цікаво, ти кажеш, Майдан на тисяч сто народу обходиться в півмільйона, так?.. На двадцять тисяч тітушні щодня виділяють по двісті тисяч тільки на харчі! А вони хрін сирий без солі там доїдають…
— Да-а… У регіоналів просто в крові — тирити все, що бачать…
— Це їх і згубить…
— Це при тому, що зараз у них одна єдина козирна карта — антимайдан…
— Я б сказав, карта мічена і зовсім не козирна…
Поки Жалій ходив на кухню ставити чай, а заразом і доповідати у штаб Самооборони Майдану про запланований наступ, гість, втомлений пригодами останній чотирьох тижнів, заснув, сидячи у кріслі. Коли господар повернувся з чайником у руці, той вже спав, схиливши голову на бік. Жалій подивився на те, як він стиха похропує, і сказав собі під носа:
— Спи, друже, у тебе зовсім мало часу на відпочинок… Скоро почнеться…
На ці слова Сергій ледь розплющив очі і промовив:
— Ми будемо наступати?
Жалій дещо розгублено кивнув.
— Треба завжди наступати, коли немає як оборонятись, — і знову заснув.
Роман узяв мобільний і набрав номер телефону, дочекався, поки абонент візьме трубку, і повідомив:
— Дід у мене, відпочиває. Просив не турбувати його кілька днів, дати відпочити…
— Немає коли відпочивати, — почув у відповідь. — Нехай завтра приходить у штаб і займається формуванням групи особливих операцій. На Майдані повно спеців, афганців, їхній досвід потрібно використати.
— Навряд чи він захоче цим займатись…
— Попроси його… дуже попроси…
— Спробую.
Частина друга
Не з тієї пляшки наливаєте. П’єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п’єте. Це, хлопці, не ваші напої. Це напої бабські. А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенди нескореної зими», після закриття браузера.