Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

відбулося напередодні того, як у серпні 1891 р., по закінченні вступних екзаменів до університету Св. Володимира, у Києві з’явився 18-річний Микола Міхнов-ський. Літо 1891 р. як дата організації «Братства тарасівців» зустрічається в переважної більшості дослідників, що торкалися питання про діяльність цього об’єднання. Хоча, заради об’єктивності, слід зауважити: є автори, які вважають, що цю організацію було утворено 1890-го або навіть 1892 року[50].

«Братство тарасівців» відіграло важливу роль в історії українського національного руху, і бути причетним до його діяльності — велика честь. У цьому контексті виникає питання про характер участі у роботі «Братства» Миколи Міхновського. Перш за все, слід рішуче відмовитися від спроб пов’язати виникнення «Братства тарасівців» з ініціативою Міхновського. Серед засновників організації Миколи не було. В цей час він переймався вступом до Київського університету. Тому яскравий опис П. Мірчуком виступу Миколи Міхновського на Тарасовій горі з закликом утворити таємну організацію та висновок автора: «Так постала за почином Миколи Міхновського на могилі Шевченка в 1891 р. перша новітня українська націоналістична організація “Братство Тарасівців”»[51] — слід сприймати як один з міфів, на які так багаті студентські сторінки біографії Міхновського. Він грунтується на помилковому припущенні П. Мірчука, що Микола Міхновський вступив до Київського університету ще 1890 р.

Є ще одна версія цієї легенди: установчий з’їзд «Братства тарасівців» відбувся на могилі Тараса Шевченка під Каневом у 1892 р., а серед його ініціаторів був Микола Міхновський з братом Гаврилом. Одним з авторів цієї версії був Ю. Лавріненко[52].

Всі ці версії не мають ніяких підстав. Насправді членом «Братства тарасівців» Микола став 1892 р. у Києві, де він навчався на юридичному факультеті. Саме у 1892 р. член «Братства» харків’янин Віталій Боровик переїхав у пошуках роботи до Києва і привіз туди ідею створення місцевої філії підпільної організації[53]. Як свідчить у своїх споминах Л. Старицька-Черняхів-ська, В. Боровик, як і Микола Міхновський, у 1892 р. був членом студентської громади[54] і, напевне, став пропагувати в ній ідею створення київської філії «Братства тарасівців». Ця ідея знайшла відгук серед молодих киян і швидко втілилася в місцеву організацію товариства.

Київський гурток «Братства тарасівців» досить швидко став найбільшим і найвпливовішим у товаристві, а після розгрому у 1893 р. поліцією харківського центру перетворився у його керівне ядро. Переважна більшість авторів членом київської організації «Братства» називають Миколу Міхновсько-го. Але потребує конкретного підтвердження теза про керівництво (організаційне і ідейне) київськими тарасівцями з боку Міхновського.

Тезу про особливу роль М. Міхновського у київській філії тарасівців висуває не один автор. Сучасний дослідник Ю. Ткаченко, наприклад, пише що М. Міхновський брав «активну участь у формуванні київського осередку братства»[55]. Відомий діяч українського визвольного руху С. Шелухін ще у 1926 р. називав Міхновського «провідником гурту Тарасівців»[56]. Але ці, як і інші, автори не наводять конкретних фактів участі Миколи в організації київського осередку тарасівців. В дійсності у розпорядженні істориків поки що немає навіть свідчень того, коли саме у 1892 р. він став членом «Братства», як, до речі, невідома і точна дата створення київської філії товариства. За таких умов важко погодитися з думкою, наче 19-річний Микола Міхновський настільки виділявся серед трохи старших за віком київських тарасівців, що став їх безумовним лідером.

Не зовсім зрозуміло й те, як молодий студент став членом законспірованого товариства. Сам до товариства він прийти не міг. Тарасівці, за свідченням одного з фундаторів «Братства» Івана Липи, «приймали до своєї організації дуже й дуже обережно»[57]. Потрібна була надійна рекомендація, щоб першокурсник став членом таємної організації. Ми висловлюємо припущення, що до «Братства» його привів старший брат Гаврило.

Про Г аврила Міхновського як про члена київського гуртка тарасівців згадують ряд дослідників. При цьому вони, як правило, посилаються на публікацію С. Козуба за 1927 р. «Коцюбинський у “Братерстві Тарасівців”». У свою чергу, інформацію для своєї публікації С. Козуб отримав від відомого мовознавця Євгена Тимченка. Є. Тимченка слід вважати достатньо обізнаною людиною. Його (як, до речі, і Віталія Боровика) навіть називають керівником київських тарасівців у 1892-1896 рр.[58].

Гаврило Міхновський, перебуваючи у Києві після вступу у 1886 р. до університету, був добре поінформованим про становище у громадському житті столиці, і мимо його уваги не міг пройти факт створення організації з цілком новою, незвичною, але досить заманливою суспільно-політичною перспективою. До речі, Гаврило Міхновський був досить авторитетною в «Братстві» людиною, працював у ньому чи не найдовше, а з 1899 по 1902 р. (за свідченням Є. Тимченка) навіть очолював київську організацію тарасівців[59]. Напевне, саме Гаврило рекомендував Миколу до вступу в коло братчиків. Таке припущення, на наш погляд, заслуговує на увагу.

До «Братства тарасівців» у Києві входив також Володимир Шемет. Спочатку він вступив на природничий факультет Петербурзького університету (у якому тоді вчився його старший брат Сергій), а потім перевівся до Київського університету. Віктор Андрієвський у своєму нарисі про Миколу Міхновського пише, що Володимир Шемет і Микола Міхновський були знайомі ще з гімназичних років[60]. Якщо це справді так, то поява серед членів «Братства» В. Шемета видається зовсім не випадковою. Однак, мабуть, саме у студентські роки, що збіглися з їх співпрацею у «Братстві тарасівців», почалася глибока і щира дружба Миколи з Володимиром, яка ґрунтувалася на спільності поглядів і тривала все життя. Сергій Шемет так описує свій приїзд на канікули в батьківський дім на хуторі біля Лубен: «Знаходжу там ціле юнацьке товариство: брата-студента і його двох гостей, Гаврила та Миколу Міхновських. Найбільше молодечого запалу, вогню і радості було у цього чарівного хлопця — Миколи. Він нас всіх зачарував: і моїх старих, і всю молодь, що зліталась з околиць до нашого хутора на зов української пісні і українського слова, котрі бреніли, як відроджена надія нації. З того часу це зачарування залишилося на все життя у мене і цілої нашої родини»[61]. Характерно, що у Києві Микола Міхновський і студент Володимир Шемет (університет він закінчив пізніше, ніж Микола) деякий час знімали одне помешкання.

Членами «Братства» були також брати Олександр та Євген Черняхівські, Мусій Кононенко, Володимир Самійленко і вищезгаданий Євген Тимченко. Всі вони пізніше стали відомими громадськими діячами. Віктор Андрієв-ський у своєму нарисі про М. Міхновського серед київських тарасівців називає і відомого українського поета Миколу Вороного[62]. У «Братстві» був і принаймні один однокурсник Міхновського — Боніфатій Камінський[63]. Дослідники нараховують щонайменше