Читати книгу - "Скорочено Тореадори з Васюківки"

репетиції. У нас з Явою не було сумніву, що ми дуже талановиті. Навіть дід Салимон говорив про нас: "От артисти!". Але на репетиціях ми зрозуміли, що одне – говорити слова, які ти сам придумав, і зовсім інше – говорити слова не свої, грати роль. Добре, що Гоголь не дав Бобчинському і Добчинському багато слів. Карафолька, Кагарлицький і Гребенючка зубрили свої ролі, а ми з Явою бігали у свої справах. Ролей ми не вчили: Ява надіявся на суфлера Кузьму Барила, який вмів гарно підказувати у школі.

Прем'єри чекало все село. Якби у вечір вистави якийсь злодій забрів у наше село, він міг би спокійнісінько виносити все з хат, в яких не лишилося живої душі. Навіть стосемилітня баба Триндичка, яка вже тридцять років не виходила з двору, і то причалапала на виставу.

Вистава почалася. На сцені вже Стьопа Карафолька. Згодом і я разом з Явою вискочив на сцену. Ми з Явою сказали вже перші фрази і раптом у мене з голови вилетіло все. Я тільки сказав: "Е…". Ми з другом тричі екнули. У залі вибухнув регіт. Всі думали, що так і треба. Кузьма із суфлерської будки підказував, що мені говорити. Вже й городничий Карафолька підказує, і поштмейстер Сашко Гузь. Навіть хтось з публіки почав підказувати. Та я не міг зібрати тих слів докупи, рвонувся з місця і кинувся геть зі сцени. Опинився за селом над річкою. Я впав на траву і качався, стогнав, землю гриз від ганьби, сорому, горя. Поряд з собою неочікувано побачив Яву. Тільки тепер ми зрозуміли, що наробили.

А все почалося з Києва...

Розділ 2

Випадок у метро. "Космонавт". Конфлікт з київською міліцією

Ми приїхали до Києва на цілий місяць у гості до мого дядька і тітки. Відразу ж побігли на Хрещатик. Там Ява вирішив, що стане міліціонером, бо побачив, як міліціонер одним рухом примусив якогось дядька не переходити вулицю в недозволеному місці.

Потім ми пішли у метро. Ява побачив старшину Паляничка. Я теж хотів подивитися. Поперед нас стояв на ескалаторі дядько з кошиками, з клумаками, ще й з ночовками в руках. За кілька метрів нижче дядька стояла струнка дівчина з височенною зачіскою. А нижче дівчини їхав міліціонер, дуже з спини схожий на старшину Паляничка, з яким ми познайомилися торік. Опасистий дядько загородив собою майже весь прохід. Яві вдалося прослизнути повз нього. А я ненароком зачепив цинкові ночовки, які гримонули на ескалатор і ковзнули вниз. Вони вдарили по ногах дівчину, вона гепнулась у ночовки, які, тепер уже з пасажиром, загримотіли по ескалатору. Дівчина їхала без крику і збила міліціонера. Ночви проїхали через увесь зал і спинились.

Міліціонер був ніякий не Паляничко. Добре, що він не побачив нас, винуватців цієї пригоди. Ми швидко втекли.

Ява захотів розшукати наших київських знайомих Ігоря, Сашка. Але я здогадувався, що він хоче побачити Вальку. Минулого разу, коли була у нас пригодницька історія з Книшем і Бурмилом, познайомилися ми випадково з київськими юннатами. І була серед них Валька, худа, цибата і, на мій погляд, зовсім неінтересна. (Ганя Гребенючка з нашого класу в тисячу разів краща). Валька залишила Яві свою адресу, щоб ми написали, чим закінчиться наша історія з Книшем і Бурмилом. Ява не писав, бо боявся наробити помилок.

Розділ 3

Ява поспішає на побачення. Вухо

Ми вже знайшли потрібний будинок і квартиру, яка виявилась у флігелі. Ява пригладив рукою чуба і подзвонив у дзвінок. І тут виринула з темряви чиясь величезна постать і здоровеннецькою рукою схопила Яву за вухо. Дядько кричав на весь під'їзд, що це ми хуліганимо і дзвонимо у двері, а потім тікаємо. Ми почули, що двері Вальки відчиняються. Ява відчайдушно рвонувся і ми побігли. Ява боявся, щоб Валька не бачила, як його тягнуть за вухо. На вулиці Ява плакав, вухо напухло, збільшилося вдвоє.

Ми пішли в кінотеатр, а потім Явине вухо захотіло чогось холодного. У нас були свої гроші, які ми збирали пів року. І майже всі ми витратили на морозиво і газовану воду з сиропом. Я мало не плакав, коли розраховувався. Потім ми пішли на чортове колесо. З нього побачили Труханів острів, пляж, парашутну вишку, з якої я надумався стрибнути, бо мріяв стати льотчиком.

Розділ 4

Пляж. Каруселя. Утопленик. Незнайомець з тринадцятої квартири

Парашутна вишка була дуже високою. Добре, що вона не працювала. Поряд з вишкою була каруселя з крісельцями на ланцюгах. Вишкребли ми останні копійки і покаталися.

Ява запропонував скупатися. Та на пляжі було стільки людей, що і до води не втрапиш. То було схоже на якийсь велетенський базар. Ми мріяли когось врятувати і стати героями. І у "Вечірньому Києві" на другий день заголовок: "Юні герої з Васюківки".

Поряд з нами розмовляли двоє дядечків. Один, невисокий, кругловидий, стояв по коліна у воді. Другий стояв на піску біля самісінької води. Він був уже одягнений і говорив, що спішить на радіо, а днями заскочить до кругловидого (будинок пям'ятає, квартира 13). Зі слів дядьків ми дізналися, що кругловидий – актор, який грав царя. Кругловидий артист збирався пірнути, але раптом спинився і дав нам свого годинника, якого забув зняти. Ми мали покласти годинник на його сірі штани. Я взяв годинник, а артист поплив. Раптом почувся крик: "Утонув! Утонув!.. Утопленика витягли!". Ми з Явою аж підскочили. І кинулися туди, куди вже бігли люди. Ми ледве пробралися і побачили, як утопленику робили штучне дихання. Виявилося, що він був п'яний, тому і мало не втопився.

Тільки тепер я згадав про годинник. Кинулися ми з