Читати книгу - "Порушник праху, Вільям Фолкнер"

лою в голові — або будь-який зайда, будь-якого кольору шкіри — не вибере, аби стріляти у будь-кого, а щонайменше — на прізвище Ґаврі, спереду чи ззаду. Останній автомобіль, напханий молодими і не дуже молодими чоловіками, які працювали не лише по суботах, але весь тиждень — у більярдній та перукарні, — а дехто був якось смутно пов’язаний з бавовною, автівками або продажем землі чи акцій, робив ставки на боксерських змаганнях і змаганнях у дартс, і національній грі у бейсбол, уже давно покинули Майдан, щоб швидше доїхати у парк за п’ятнадцять миль, де шосе, і дістатися будинку констебля, де той схопив Лукаса, і подейкували, що прикував його кайданками до спинки ліжка, і тепер сидить над ним, тримаючи дробовика напоготові (і Едмондс, звісно, там сидить; навіть такий селюк, як наш констебль, зметикував послати за чотири милі по Едмондса ще до того, як покликали шерифа) — якщо раптом Ґаврі та їхні кревняки вирішать не чекати, доки Вінсона поховають — звісно, Едмондс там. Якби Едмондс був сьогодні у місті, то, аякже, його бачили б там уранці, і пішов би він спершу на поле для гри у бейсбол, а оскільки ніхто його не бачив — авжеж, Едмондс удома, за якихось чотири милі від готелю; посильний міг би до нього дістатися, та й сам Едмондс міг би спершу дістатися до будинку констебля, доки той посильний занотовував телефонний номер шерифа, аби подзвонити, а потім їхав до найближчого телефонного апарата, аби скористатися. Отже, Едмондс (і це на мить прикувало його увагу) і констебль там удвох, і лише Господу відомо, скільки зібралося цих Ґаврі, Інґремів та Воркіттів, і якщо Едмондс зайнятий — вечеряє або читає газету, або гроші лічить, або щось таке, — то виходить, що констебль там сам-один, навіть із рушницею. Але він був вільний, тож навіть не зупиняючись дійшов до рогу, звідки, у свою чергу, вела стежка до його дому, доки не побачив, яке сліпуче сонце, і скільки ще часу до кінця дня, а тоді розвернувся і рушив назад, перш ніж згадав, чому йде не навпростець, долаючи тепер майже порожній Майдан до східців на вулиці, що вели в офіс.

Хоча, звісно, у нього не було жодних підстав очікувати, що його дядько буде в офісі так пізно в суботу, але, підіймаючись сходами, він міг відкинути цю думку. Сьогодні він узувся в черевики на гумовій підошві, хоча навіть і від них дерев’яні сходинки рипіли й гуркотіли, якщо ступати посередині, а не ближче до стіни; думав, чому він раніше ніколи не цінував гумових підошов, адже ніщо не може з ними зрівнятися, коли треба трохи часу, щоб ви обміркували, що дійсно хотіли зробити; і тоді він побачив двері кабінету — тепер зачинені, хоча було ще дуже рано як на його дядька, щоб запалити світло, але двері виглядали саме так, як виглядають лише замкнені двері, тут і жорсткі підошви нічого не змінять. Відімкнувши двері своїм ключем, зачинив їх за собою на замок — засувку з брелком, — і сів у важке вертке крісло, де спочатку, ще до дядька, сидів його дід, — за столом, заваленим паперами, що ним його дядько замінив старий дідівський письмовий стіл-бюро, в якого прибиралася накривка. Через нього проходили всі важливі справи округу, більше, ніж утримувала його пам’ять, бо ж насправді його пам’ять — це для нього щось більше, принаймні це пошарпаний стіл і ці засмальцьовані від пальців побляклі, пожовклі документи, і потреби з пристрастями округу, які ці папери зафіксовували, вимірювали, зважували та обмежували, теж були однолітками і одним цілим; і сонце, що світило крізь тутове дерево, і вікно у нього за спиною, де був стіл, а на ньому — неохайно складені папери, чорнильниця, коробочка для скріпок, іржаві пера для ручок, йоржі для люльок і перекинута люлька, зроблена з маїсового качанчика, яка валялась у жмені попелу, і немита, у плямах, філіжанка з-під кави з блюдцем, і розмальований кухлик з гейдельберзької штубе[8], а ще стільниця, захаращена шматками скручених газет для розпалювання люльки, — саме так, як того дня у вазі на каміні вдома у Лукаса, — і перш ніж він навіть усвідомив, що це спало йому на думку, як підвівся та, узявши зі столу чашку з блюдцем, перетнув кімнату до вбиральні, несучи кавника і чайника, і несвідомо, мимохіть випорожнивши з них оденки, помив горнятко, блюдце, наповнив чайник і поставив його, чашку й блюдце назад на полицю, і повернувся до стільця, і знову сів, начебто й зовсім не був відсутнім, — і ще довго дивився на захаращений стіл, і весь цей знайомий безлад блякнув, доки вечоріло, занурюючись у безіменність ночі, у згасання сонця. Він роздумував, згадуючи, як його дядько сказав: усе, що є у людини, — це час між народженням і смертю, якої він боїться і яку ненавидить, доки має першу половину, і вигадує способи, як прожити другу половину, залишену. Несподівано він пригадав — це виринуло нізвідки, увесь час подразнюючи його увагу, втручаючись у думки: Едмондса нема вдома, навіть в Міссісіпі нема; він у лікарні в Новому Орлеані, на операції, йому видаляють камені у жовчному міхурі. Важкий стілець голосно торохнув по дерев’яній підлозі — майже так само голосно, як фургон, трусячись, їдучи по дерев’яному мосту, — коли він рвучко підвівся, а потім стояв біля столу, доки не змовкло відлуння і залишився тільки звук його подиху: він-бо вільний. А потім він зарухався: адже його мати знатиме, що вже скінчилася гра в бейсбол, навіть якщо не чула горлання на всю міську околицю, і вона знатиме навіть, за який час він здатний дістатися додому, нехай і у сутінках — і він вийшов, замкнувши по собі двері і знову спустився східцями. Зараз Майдан огорнули сутінки, запалилися перші вогні в аптеці (їх ніколи й не гасили у перукарні та більярдній, коли там були чистильник чобіт і швейцар, які відчиняли двері, вимітали волосся і сигаретні недопалки о шостій ранку), та й у крамниці дрібного продажу теж, отже, усім іншим з округу, окрім Четвертої дільниці, доведеться десь почекати, поки не озвуться з Фрейзерового магазину, що все знов «о’кей, доку», і тоді можна виїжджати на вантажівках і легкових автомобілях, і возах, і мулах з далеких вулиць та провулку, і повертатися додому, і лягати у постіль. Завернувши цього разу за ріг, він побачив: ось вона — буцегарня, маячить, тьмяна, без світла, окрім одного ґратованого прямокутника нагорі фасаду, де