Читати книгу - "Нямлик і Балакуча Квіточка, Леся Вороніна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Як ми туди зайдемо? Он який замок висить на дверях! — захвилювалася Олянка.
— Чи ти забула — після такої порції Чарівної Страви я можу пройти крізь будь-які стіни, — нямлик приклав долоню до скляної поверхні й ступив усередину темного павільйону.
Тримаючись за Буцикову руку, Олянка теж легко туди пройшла — їй було страшенно цікаво, куди ж поділися коти.
— Чуєш? — прошепотів Буцик.
Олянка прислухалася, але нічого не почула. Нямлик приклав палець до губ і показав, щоб вона йшла за ним. Вони обережно скрадалися довгим скляним коридором і нарешті побачили тьмяне світло.
Дівчинка зазирнула всередину величезної зали зі сценою посередині й завмерла, вражена побаченим.
На сцені, вишикувавшись у кілька рядів, стояли коти. Були серед них зовсім маленькі кошенята, були прості сіренькі кішечки й дорослі мордаті коти усіх кольорів і відтінків.
І видно було, що всі вони — безпритульні. Перед ними на задніх лапах стояв Пухнастик і урочисто промовляв:
— Дорогі хвостаті друзі! Я зібрав вас із підвалів, підворіть та горищ, бо ви нікому не потрібні.
Безпритульні коти захитали головами й жалібно занявчали на різні голоси.
— Колись я жив у затишній квартирі й тричі на день їв котячі консерви і запивав їх свіжим молочком. Я думав, що моя господиня тьотя Галя любить мене. Але потім зрозумів, що їй потрібні були тільки мої медалі. А коли я не переміг на останній котячій виставці, моя господиня схотіла мене продати. Тоді я й подався світ за очі. А коли побачив, скільки котів не мають ні даху над головою, ні їжі, то вирішив зібрати вас усіх і навчити… співати. Ми будемо влаштовувати котячі концерти, а люди нас за це годуватимуть. Згода?!
— Згода! Згода! — закричали безпритульні коти.
— Тоді почнемо, — скомандував Пухнастик і змахнув лапами.
І тут піднявся такий страшний лемент, якого Олянка не чула ніколи в житті. Вона затулила вуха й озирнулася на Буцика. Та, здавалося, котячі співи дуже розвеселили нямлика, бо він реготав так, що аж схопився руками за живіт.
Розділ третій,
у якому звучить неймовірно зворушлива пісня,і
читач разом з Олянкою та Буциком ледве стримує сльози
— Ти чого? — здивувалася Олянка, дивлячись на Буцика.
— Просто я уявив, як ці котяри співатимуть перед публікою. Наприклад, зберуться посеред міста рано вранці й почнуть отак верещати на сотню голосів. Боюся, що мешканці вашого міста не дуже зрадіють…
— Зажди, — перебила нямлика дівчинка, — я не зрозуміла, що там Пухнастик казав про тьотю Галю?
— Він сказав, що господиня хотіла його продати. Через те, що він не виграв медаль.
— Тут щось не так, — захвилювалася Олянка, — я ж бачу, наша сусідка весь час шукає свого Пухнастика, навіть порозвішувала оголошення по всіх стовпах: «Прошу того, хто знайде надзвичайно вродливого рудого кота із зеленими очима й дуже пухнастим хвостом, повернути його за пристойну винагороду». І фотографії Пухнастика скрізь розклеїла. До нас перший час зносили котів з усіх усюд. Я навіть дивувалася — ніколи не підозрювала, що в нашому місті є стільки рудих котиків.
— Шкода, що цей Пухнастик не вміє читати, а то б, може, він сам повернувся, — пожартував нямлик — А якщо серйозно, то, може, тьотя Галя шукає свого кота якраз для того, щоб якомога дорожче його продати…
Поки Олянка з Буциком розмовляли, котячий хор заспівав трохи тихіше і злагодженіше. А найдивнішим було те, що дівчинка й нямлик поступово почали розрізняти слова. Пісня була така сумна, що в Олянки навіть сльози набігли на очі, а хвостаті співаки виводили на різні голоси:
Сердешні малі кошенятка
Не мають ні мами, ні татка,
Самі вони містом блукають
І жалісну пісню співають,
Їм хочеться м'яса і риби
Чи крихти засохлого хліба.
Та марні усі сподівання,
Не жде їх смачне частування!
А ви сидите у квартирі
І булку їсте із кефіром.
У вас на ногах теплі капці, —
А в котика вавка на лапці.
У вас в холодильнику шинка, —
А в котика змокла вся спинка.
Іде під дощем він і плаче,
Та сліз цих ніхто не побачить…
Дівчинка поглянула на нямлика і помітила, що й Буцик крадькома змахнув з очей непрохану сльозу.
— Я ніколи не замислювалася над тим, як важко живеться безпритульним тваринам, — прошепотіла Олянка.
— І я теж якось на це не звертав уваги, — відповів нямлик, а тоді рішуче вхопив дівчинку за руку й потяг її до виходу з павільйону.
— Зачекай, ти куди мене тягнеш? — здивувалася Олянка.
— Нам треба пробратися до Пухнастикової господині. Щось мені дуже не подобається ота розповідь про медалі.
— А чому ти просто не можеш нас перенести до тьоті Галі?
— Як ти не розумієш? Проходити крізь скляні стіни — це все одно, що пірнати в прохолодне глибоке озеро. Для цього треба володіти особливою майстерністю. Ніколи не знаєш — пропустить тебе скло, чи ти застрягнеш у ньому, як необачна муха в павутинні. З усього нямликового роду цей фокус уміють робити лише двоє — мій рідний дядечко Юліан і я. А щоб перенестися з одного місця в інше, багато чарів не потрібно. Досить просто сплеснути в долоні й уявити місце призначення.
— Слухай, Буцику, а мені дуже страшно проходити крізь скло. Я весь час боюся з усієї сили буцнутися об нього лобом. От, якби я змогла так, як ти, плеснути в долоні й потрапити, куди захочу… Як ти гадаєш, у мене це може вийти? — запитала Олянка й благально подивилася на нямлика.
— Зі здорованями все набагато складніше. По-перше, на вас зовсім не діє Чарівна Страва. А по-друге, я не впевнений, що ти вже готова до чаклування…
— Буцику, я готова, готова, — ти лише скажи, що треба робити!
Розділ четвертий,
де ми стаємо свідками жахливого шахрайства,
і на наших очах Сніжок перетворюється на Пухнастика
Нямлик із сумнівом подивився на дівчинку, а тоді рішуче стріпнув головою й прошепотів їй на вухо лише два слова. Напевно, вам дуже хочеться знати, що то були за слова.
Але ж ви самі розумієте, що якби ці чарівні слова знали всі, то нічого доброго з цього б не вийшло. Ось, наприклад, не хочеться людині йти в дитячий садочок. Вона швиденько шепоче заклинання і — раз! — зникає невідомо куди.
Або сидиш ти над тарілкою супу й
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нямлик і Балакуча Квіточка, Леся Вороніна», після закриття браузера.
