Читати книгу - "Конкістадор"

Коли був молодий місяць, коли всі навколо спали, Кетца та Ішоя часто тікали з дому. Потай сівши у каное, вони допливали до Головного храму й, намагаючись не здіймати галасу, сходили на самісіньку верхівку піраміди. Чорне небо, яке у безмісячну ніч було всипане зірками, над містом, що здіймалося з вод, піраміди, які кидали виклик горам, — таке видовище вражало й пригнічувало водночас. Кетца вважав небо відображенням землі. З раннього дитинства хлопчик споглядав небо із зачаруванням і занепокоєнням. Поглядом він шукав на небосхилі пояснення всьому на світі. Ще дитиною він міг з голови намалювати всі сузір’я і позначити найяскравіші зірки. Кетца здогадувався, що, збагнувши небесний рух, він знайде сенс усіх земних подій. Юнак та дівчина лягали на верхівці піраміди Головного храму, розвівши руки, й Кетца ділився з Ішоєю плодами своїх міркувань. Цілком очевидно, що всі небесні тіла, — казав він, — не округлі й пласкі, а мають кулеподібну форму. Щоб довести це, варто лишень поспостерігати за зростанням і надщербленням Місяця. Диск просто нездатний відкидати сам на себе напівкруглу й неповну тінь, так трапляється лише з кулеподібними тілами! З іншого боку, так само очевидним є те, що Сонце — це сфера, адже помітно, що Сонце змінює свою орбіту залежно від пори року. У літні місяці воно дістається зеніту, — пояснював Ішої син мудреця, пальцем накреслюючи на небосхилі півколо. А от узимку воно рухається ближче до обрію, перебуваючи на небі значно менше часу. Якби Сонце було пласким, ми б у цей час бачили його у вигляді овала — саме таку форму має будь-яка монетка, якщо дивитися на неї збоку. Утім Сонце, хай де перебуває, завжди має обриси викінченого кола. Отже, якщо Місяць та Сонце — кулі, тоді кулею має бути й Кемтлальтипак — Земля. Про це свідчать затемнення — нечасті випадки, коли люди можуть бачити тінь Землі на поверхні Місяця.

За переконанням мешиків, світ мав дві межі — небо та море. Так само, як небо було невизначеною межею між Землею та світилами, що світять на небосхилі, так і море було абсолютним рубежем, за яким нічого не видно. А Кетца, лежачи на спині поряд з Ішоєю, розповідав їй про те, що Земля нічим не різниться від світів, які вони споглядають на нічному небі. Треба лише глянути вгору, щоб переконатися, що небо просто-таки пересипане іншими світами. Так само незаперечно й те, що за морем приховано інші береги, а те, що їх, на відміну від зірок, не видно, так це тому, що Земля є сферою. Кетца був переконаний, що коли хтось наважиться вийти у відкрите море, то вже за кілька днів натрапить на інший світ. Він достеменно не знав, чи мешкає хтось на тому боці моря, але він чув розповіді про те, що землі ці залюднені. Кетца гадки не мав, чи правдиві оповідки про бороданів з червоними обличчями, яких буцімто бачили на берегах моря, на човнах з безміром весел, але ці оповідки збігалися у всіх подробицях. Він міркував так, що море — це зв’язок між теперішнім, минулим і майбутнім. Коли Кетца починав розповідати, Ішоя часом заплющувала очі, намагаючись уявити — які вони, землі на тому боці моря, і який вигляд може бути у тих бородатих людей. І тоді, не припиняючи говорити, Кетца звертав погляд на обличчя своєї подруги, на її високе чоло, на чорні важкі довгі коси, які увінчувало синє пір’я алотля; поки дівчина лежала, заплющивши свої великі сірі очі, Кетца милувався її ніжною красою, її довгою шиєю і виточеними плечима. Й допоки Кетца лишався тим, хто дарує мрію, поки нарікав іменами невідомі землі, він міг дивитися на червоні вуста Ішої, переборюючи у собі бажання поцілувати дівчину. Він багато разів уже ладен був поцілувати її, але щоразу себе зупиняв — щоб усе, що він створив, не зруйнувалося водномить. Кетца знав, що єдиний спосіб продовжувати їхні зустрічі — це підтримувати вогнище, яке живиться палкими дровами його оповідок. Утім, хай там як, Ішоя та Кетца не намагалися приховати правду від самих себе, чудово розуміючи, що на них чекає тривала розлука.

Дитинство Кетци поряд з мудрецем Тепеком та ліпшими друзями, Ішоєю та Уатекі, було лише проблиском щастя між трагедією, яка позначила перші дні його існування, і миттю, коли йому довелося покинути домівку. Вступ до школи Кальмекак став для Кетци незаслуженою карою.

8

Білий, червоний, чорний

Тепек прагнув уникнути помилок, яких припустився, виховуючи своїх синів. Обох він відправив учитися у школу Тельпочкаллі — для дітей, які не належали до вищої знаті. Там хлопчики отримували сувору освіту, військову та релігійну, але школа не випускала майбутніх генералів та священнослужителів, а лише простих солдат, якими поповнювали лави війська. Тепек не бажав, щоб його сини стали військовими чи жерцями, але натомість здобувся лише того, що вони потрапили у лави тих, у кого поцілило найбільше ворожих стріл. Старий з гіркотою звинувачував себе за таку нерозважливість. Тому, щоб уникнути такої долі для Кетци, він відправив хлопця навчатися в Кальмекак, школу для шляхетних дітей, для піпільтин. Ця школа виховувала для імперії майбутніх правителів, воєначальників та жерців.

Тож коли Кетці виповнилося п’ятнадцять, йому довелося залишити рідну домівку й відбути вчитися у школу Кальмекак. По-перше, юнакові важко було розлучитися з Тепеком, а по-друге, він не міг збагнути, чому йому не можна піти у Тельпочкаллі разом зі своїми друзями. Уатекі, який став йому майже за брата, й решта хлоп’ят, які зростали разом з ним, усі належали до масеуате — дітей рабів, а тому мусили навчатися у Тельпочкаллі. Хоч як благав Кетца батька, той залишався непохитним. Рішення було прийняте: Тепек волів, щоб його син отримав гідну військову освіту і його не спіткала доля двох старших братів. А от дівчатам не годилося мати іншої освіти, окрім домашньої, хіба що в них виявляли хист до співу, й тоді їх записували до куїкаллі — Будинку музик. Одна лишень думка про те, що вони з Ішоєю не бачитимуться, була для Кетци нестерпною.

Тепек, як годиться за давнім звичаєм, провів Кетцу першого дня до школи Кальмекак. Зодягшись в обрядовий одяг, батько та син пливли на каное до Головного храму. Це було величне видовище: плавучі палаци були вкриті білими квітами, такими ж білими, як сніг на вершинах гір навколо озера, як