Читати книгу - "Український народний гумор"

— Скільки сало коштує?

— Сто гривень!

— Ого! А хліб?

— П’ятдесят!

— Куме, ви з глузду з’їхали?! Такі ціни загнули?!

— А ви, куме, не кричіть, походіть по базару, прицініться, поторгуйтеся.

* * *

— Куме, позичте тисячу гривень.

— Не маю при собі таких грошей.

— А вдома?

— Вдома, слава Богу, все в порядку, всі здорові.

* * *

— Оце, кумо, чекала чоловіка, який прийде і вирішить усі мої проблеми.

— Дочекалася?

— Ага! До його появи у моєму житті взагалі не було проблем!

* * *

Вирішили куми забити бичка. Встали раненько, ще потемки. Один тримає за роги, другий б’є кувалдою. Удар! Ще удар! Бичок стоїть. Кум, що тримає за роги, озивається:

— Куме, якщо ще раз влупите мене, а не бичка, я його відпущу.

* * *

— Куме, а що було б, якби не було води?

— Ну, тоді б ніхто не вмів плавати, і скільки б людей через те потонуло!

* * *

— Куме, чому такий сумний?

— Та мої таргани оголосили війну сусідським.

— Ну то й що, переб’ються всі.

— Ага, переб’ються. Мої вчора перемогли і силу-силенну полонених привели!

* * *

Кум Петро дзвонить своєму племінникові Дмитрові в РУВС:

— Пришли наряд, бо гості не хочуть іти додому!

* * *

Вирішив Іван відремонтувати двері, послав сина до кума Івана за рубанком. Хлопець приходить з порожніми руками.

— Сказали дядько Іван, що у них немає рубанка.

— От скупердяй клятий! Піди, синку, в сарай, принеси наш.

* * *

Їхали куми продавати на базар яблука. У кожного до авто причеп. Зачепилися причепами, ті перевернулися, яблука розсипались.

— Ось тепер і розбери, де чиї яблука? — чешуть потилиці куми.

* * *

Кум зайшов до куми. Посидів, випив чарку, питає:

— Кумо, можна закурити?

— Ой, куме, почувайтеся, як вдома.

Кум важко зітхнув і заховав цигарки в кишеню.

* * *

— Кумо, ваш пес з’їв мого півня!

— Добре, що попередили, сьогодні не буду його годувати.

* * *

— Куди йдете, Марічко?

— До куми Наталки пити варення з чаєм.

— Може, чай з варенням?

— Це вдома чай з варенням, а в куми варення з чаєм!

* * *

— Ви ж, кумо, нікому ні слова! Це — секрет! Ось вам двадцять гривень, щоб я була впевнена.

Через три дні приходить кума.

— Ось вам ваші двадцять гривень! Не втримаю я той секрет!

* * *

— Кумо, чому це ваші кури у моєму городі гребуться?

— Ви самі, кумо, казали, що любите, коли до вас гості приходять.

* * *

— Куме, не сідайте на диван, він кишить клопами!

— Та ж винесіть його, викиньте!

— Пробував, а вони його назад приносять!

Прийшов кум Петро до кума Івана по борг, а той:

— Ну й погода сьогодні — носа не висунеш!

— І правда, куме, а пам’ятаєте, який чудовий день був, коли я вам гроші позичив?

* * *

Кума підійшла до кумового паркану і лається:

— І кури ваші у моєму городі гребуться, і дим від вас завжди в мій бік, і сливи мої на межі ви обриваєте, і.

В ту хвилину пес кума загавкав. Кум йому:

— Рябко, будь розумнішим — не зв’язуйся.

* * *

Вийшов уранці кум Степан з хати, а в кума Миколи у дворі новеньке авто стоїть. Плюнув кум Степан:

— Ну й часи настали! На роботі — догана, жінка — ногу підвернула, син — п’ять двійок за тиждень!.. Своїх неприємностей — не порахуєш, а тут ще й кум машину купив!

* * *

Прийшов кум Іван до кума Петра з днем народження привітати. Випив, закусив, збирається йти. Але кум Петро ображається: — Раз, куме, прийшов у гості — пий! А то вийдеш тверезим з хати, а там люди дивляться — скажуть погано пригощав. А я своїм авторитетом, куме, дорожу!

Колядки 

Коляд, коляд, колядниця...

Коляд, коляд, колядниця,

Добра з медом паляниця,

А без меду не така,

Дайте, тітко, пирога.

Як не дасте пирога,

Возьму бика за рога,

Поведу на торжок,

Куплю собі пиріжок.

Бігла теличка з березничка...

Бігла теличка з березничка

Та до дядька в двір.

Я вам, дядьку, заколядую,

А ви дайте пирога.

Як не дасте пирога,

Візьму вола за рога,

Та виведу на поріг,

Та викручу правий ріг.

Буду рожком трубити,

А воликом робити,

Пужкою поганять

Хліб-сіль зароблять.

Будьте здорові з празничком.

Чи дома, дома цей пан-господар?

Чи дома, дома цей пан-господар,

Цей пан-господар, на ім’я Михайло?

Челядь каже: «Нема вдома»,

А пан-господар собі, бай, дома,

Ще й сидить покінець столу,

А на тім столі три кубки стоять:

В одному кубку — медок солодкий,

В другім кубку — багрове пивце,

В третім кубку — зелене винце,

Медок-солодок — на челядочку,

Багрове пивце — на колядочку,

Зелене винце — та й до церківці,

Та й до церківці, бай, на престольні,

Коло престола — святий Микола,

В дзвоники дзвонить, на Бога молить,

На райських дверях сам Господь стоїть,

Сам Господь стоїть, три служби служить:

Першу службочку — за господаря,

За господаря, за пана Михайла,

Другу службочку — за господиню,

За господиню, на ім’я Марію,

Третю службочку — за челядочку,

За челядочку та сина й дочку...

Дай, Боже!

А, чи вдома, вдома бідная вдова?

А, чи вдома, вдома бідная вдова?

Немає вдома — пішла до Бога,

Бога благати, щастя прохати:

— Ой, дай, Боже, два лани жита,

Два лани жита та й лан пшениці,

Лан пшениці — на паляниці...

— Ой, дай, Боже, ще й трохи гречки,

Трохи гречки — на варенички