Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

три дні і три ночі і тоді приступіть до церкви. І якщо молитвою вашою самі відчиняться двері церковні, то хай буде церква вам навіки. Якщо ж ні, то помолимося ми одну ніч і підемо з литією, співаючи, до церкви. І якщо відчиниться нам, то хай маємо її навіки. Якщо ж і нам не відчиниться, то знову вашою церква хай буде". І прийняли це слово аріяни. Православні ж сумували, на святого говорячи, що не за істиною, але за страхом царевим суд вчинив. І було утвердження велике з обох сторін, стережена була з усякою пильністю свята церква, печаттю замкнена і закріплена. Коли молилися ж аріяни три дні і три ночі і до церкви прийшли, не було ніякого знамення. І молилися зранку до години шостої, стоячи і взиваючи: "Господи, помилуй". Проте не відчинилися церковні двері, і відійшли без нічого зі встидом. Василій же Великий, зібравши всіх правовірних з жінками і дітьми, вийшов з града в церкву святого мученика Діомида. Там чування всенічне сотворивши, пішов зранку зі всіма до запечатаної соборної церкви, співаючи: "Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас". Вставши ж перед дверима церковними, сказав до людей: "Піднесіть руки ваші на висоту небесну й воскликніть належно "Господи, помилуй". І коли це сталося, звелів святий бути мовчанню і, приступивши до дверей, ознаменував їх хресним знаменням трикратно і сказав: "Благословен Бог християнський, завжди, нині, і повсякчас, і навіки віків". Коли люди вимовили ''Амінь", зразу стався струс — і почало дробитися мотуззя, відпадали замки, розв'язувалися печаті, і відчинилися ворота, як від вітру і бурі великої, і вдарили двері до стін. Божественний же Василій почав співати: "Розчиніть ворота, князі, ваші, відчиніть ворота вічні, і увійде Цар слави"А. Увійшов же Василій у церкву зі всіма православними і відправив Божественну Службу, відпустив людей з веселістю, незчисленна ж кількість аріян, бачивши те чудо, відвернулися від злочестя свого й до православних приєдналися. Довідався ж і цар про такий праведний суд Василія і про чудо те преславне, здивувався вельми й осміював злочестя аріянського мерзоту. Проте, осліплений злобою, не навернувся до благочестя і загинув потім окаянний зле. Переможений-бо він і поранений був на війні у краях Тракійських, втікав і в соломі сховався. Ті, що гонили його, обійшовши, солому вогнем запалили, і там цар згорів, пішов у вогонь неугасимий. Була ж та царева смерть після переставлення святого отця нашого Василія, у той же рік, в який святий переставився.

Обмовлено було перед святим одного брата його, Петра, єпископа Севастійського, що з жінкою своєю, яку перед єпископством залишив, живе, — не годиться ж єпископу з жінкою ходити. Василій же, чувши, казав: "Добре, що мені про це сповістили, ось-бо іду з вами і викрию його". Коли підходив святий до Севастійського града, довідався Петро духом про прихід Блаженного: був-бо й Петро сповнений Духа Божого і жив із названою жінкою не як з жінкою, але як із сестрою, чисто. Вийшов-бо з града назустріч Василію за вісім поприщ і бачив блаженного, що з багатьма йшов, усміхнувся і сказав: "Як на розбійника, прийшов ти на мене, пане брате". Віддавши один одному в Христі цілування, увійшли в град, помолилися в церкві святих сорока мучеників і прийшли в єпископію. Бачив же Василій братову свою, сказав: "Радій, добра моя, швидше Господня невісто, що задля тебе прийти потрудився". Вона ж каже до нього: "Радуйся і ти, пречесніший отче, що віддавна хотіла цілувати твої чесні ноги". І сказав Василій Петрові: "Прошу тебе, брате, щоб у цю ніч спочив у церкві з панею своєю". Петро ж каже: "Все, що мені велиш, зроблю". Коли ж настала ніч і спочивав Петро в церкві з панею своєю, був там і святий Василій з п'ятьма праведними мужами і сказав їм: "Що бачите над братом моїм і над братовою моєю?" Вони ж промовили: "Бачимо ангелів Божих, що витають над ними і помазують ароматами непорочне їхнє ложе". Василій же каже: "Мовчіть нині й нікому ж не розповідайте, що бачили". Зранку ж Василій звелів зібратися в церкві людям і перед усіма звелів принести посуд залізний, повний вугілля вельми гарячого. І сказав: "Розпростри, чесна Невісто, мені поділ свій". Коли ж його розпростерла, сказав святий до тих, що тримали вугля: "Вкладіть їй вугілля гаряче в подолок". І вклали. І сказав до неї: "Тримай те вугілля в одязі своєму, поки скажу тобі". І звелів знову принести инше вугілля гаряче і сказав до брата свого: "Розпростри, пане брате, фелон свій". І розпростер. І сказав до слуг: "Висипте вугілля з посуду у фелон". І висипали. Коли тримали вони довгий час вугілля гаряче в одежі своїй і неушкодженими перебували, настрашилися люди, на те дивлячись, і казали: "Господь зберіг преподобних своїх і прославив їх на землі". Коли ж Петро з панею викинули вугілля на землю, не було на них запаху диму вогненного, не опалився-бо одяг їхній. Тоді звелів Василій тим п'ятьом праведним мужам, щоб сказали перед усіма про бачене. І розповіли людям, як бачили ангелів Божих у церкві, що літали в повітрі над ложем блаженного Петра і пані його. І помазували непорочне ложе їхнє пахощами. І всі прославили Бога, що очищував угодників своїх від неправедних наклепів людських.

У дні преподобного отця нашого Василія була в Кесарії вдова одна благородна і багата вельми, яка жила в насолодах і догоджанню тілу, стала рабинею гріха і валялася в нечистоті блудній довгі роки. Бог же, Який покаяння всіх шукає, торкнувся серця її благодаттю Своєю — й отямилася жінка, була ж на самоті, роздумувала над безмірною кількістю гріхів своїх і почала ридати, кажучи: "Горе мені, грішній і блудній, як буду відповідати праведному судді про такі вчинені мною гріхи? Храм тілесний зруйнувала, душу осквернила, горе мені більше від инших, грішній, до кого-бо подібна є гріхами: чи до блудниці, чи до митаря, — але ніхто ж так не згрішив, як я. А найгірше, що після хрещення стільки вчинила злого, звідки ж запевнення прийму, що прийме мене Бог із каяттям". Коли так ридала, прийшло їй на гадку все, що від юности аж до старости вчинила, і, сівши, написала все на хартії. Після всього написала ще один гріх, найтяжчий, і олов'яну на хартії поставила печать. Припильнувавши час, коли святий Василій ішов до церкви, підбігла до нього і кинулася до ніг із хартією, голосячи, і казала: "Помилуй мене, святий Божий,