Читати книгу - "Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець"

— І тому ти пропонуєш тусуватися до напівпритомного стану?

— Панно Тарновецька! — Златан перекривив польського суддю. — Відколи ви забули межу між «гарно посидіти» і «тусуватися до напівпритомного стану»?

— Ти сам колись казав, що темні не знають напівмір, — смикнула плечима Варта, розуміючи, що трохи розслабитися — не така вже й погана ідея.

— Що правда, то правда. Пошуки розпочнемо завтра, тож я не диктуватиму тобі планів на цю ніч.

Дівчина обдарувала друга красномовним убивчим поглядом.

— Я думала, що ті старовинні цяцьки шукатимуть пани з фракції, — зауважила вона. — Це ж вони їх загубили.

— Є багато охочих знайти артефакти, і закладаюся, що не у всіх гарні наміри, — спохмурнів Златан. — Тому нам найкраще зробити це першими. Ще й цей новий світляк-суддя до повного щастя...

— Думаєш, він заважатиме?

— Офіційно — ні. Офіційно він навіть допомагатиме, — Златан посміхнувся так, що чаклунка відразу зрозуміла, скільки проблем може принести світляцька поміч.

Дівчина зітхнула і, спершись на плече друга, зняла туфлі, які встигли намуляти їй у трьох місцях. Босі ноги з полегшенням відчули прохолоду нічної бруківки. Червоно-білий трамвай продзеленчав поруч, поблискуючи вікнами. Він летів швидко, зовсім несхоже на своїх «родичів» у Львові. Варта провела його поглядом, думаючи, що, попри все, магія сталася.

Вона у Празі. Златан поруч. Усе інше — вдасться вирішити.

***

Вранці дівчина проклинала свою нестриманість подумки, бо в горлі пересохло, голова йшла обертом і холодна вода видавалася вершиною мрій могутньої Вартової, яка переживала наслідки першої ночі в Празі. Чех не збрехав: він не стримував її ні в чому, хоч інколи безмовно зводив брови, ніби питав: «А тобі не досить?»

Варта прокинулася під порепаною світло-блакитною стелею. Секундний порив «хто я, де я?» змінився усвідомленням того, що за вікном — приємно незнайомі будинки, стиснені докупи над тихою брукованою вулицею, а сонце стоїть уже доволі високо і стелиться променями по паркетній підлозі.

— Златане? — Варта виповзла з-під смугастої ковдри й відчула, як ниє рука, невдало придавлена уві сні.

Чеський чаклун не озивався. Дівчина підвелася з ліжка, відразу ж перечепилася через власні туфлі й вилаялась.

Тоді знайшла ванну, оздоблену потрісканими кахлями, не вписалася в низький одвірок і втупилася поглядом в очі свого розкуйовдженого відображення. Воно «потішило» слідами розтертої туші. На щастя, стійка помада залишалася там, де й мала бути, але губи від неї пересохли й потріскалися.

— Щоб це було востаннє, шановна Вартова, — пробурмотіла вона сама до себе, вмикаючи гарячу воду. — Інакше наш проклятий чех вирішить, що не варто мати зі мною справу.

—...А може, він уже так вирішив! — усміхнулася дівчина, коли знайшла на столі біля холодильника записку: «Буду ввечері. Відпочивай. Усе гаразд».

— «Усе гаразд», — уголос перекривила Варта. — Так, авжеж. Як завжди.

Проте коли головний біль почав покидати її, то й настрій став більш сонячним. Дівчина швидко нап'яла футболку і шорти замість зім'ятої важким життям вишневої сукні, відписала на повідомлення від батьків і Дикорослої, змусила себе з'їсти кілька канапок із сиром, який розм'як від спеки, але все ще не здавався підозрілим, і врешті вийшла зі Златанової квартири. До власного сорому, чаклунка не могла й пригадати, як учора вночі потрапила туди. Проте вірила, що пам'ять дбайливо позбавляє її моментів, яких треба соромитися.

***

Варта не встигла поцікавитись у Златана, де зустрічаються місцеві темні. Удома вона завжди знала, де шукати новин чи — у критичному разі — допомогу. Найчастіше відьми з молодшого шабашу із задоволенням приймали гостей у себе вдома, у квартирі з високими стелями, захаращеній травами й зіллями, запах яких надовго просочував волосся та одяг. Утім, Златан згадував, що нагода познайомитися з празькою темною тусівкою ще випаде — він мав там кількох знайомих, попри життя в роз'їздах.

За відсутності чіткого плану дій чаклунка розкошувала образом звичайної туристки й блукала навмання, часом зиркаючи на мапу в мобільному. Вулиці тяглися, помережані трамвайними коліями, і перепліталися в несподіваних місцях. Вони то рвалися вгору, то запрошували звернути кудись вузенькими сходами, під якими ховалися крамниці сувенірів, антикваріату чи крихітні продуктові. Рипіли дверима натицяні поруч магазини з барвистими вивісками, де часом пробігали знайомі слова, а літери вінчалися зверху дрібними галочками й паличками — Варта лише уявляла, як би це мало звучати.

Златанова квартира ховалась у тій красивій частині міста, що неподалік центру, серед історичних кам'яниць із червонястими черепицевими дахами, маленьких кав'ярень і несподіваних поворотів. Але водночас вузька й тиха вулиця віртуозно оминала популярний маршрут до замку чи старого міста, куди, здавалося, тяглися всі шляхи й невпинні потоки туристів.

Чаклунка перетнула кілька вулиць, пройшлася під арками повз численні сувенірні й «Макдак», перш ніж вийти до незнайомої залюдненої площі. Там вона скосила погляд у бік зеленої вивіски кав'ярні. Дикоросла вже тричі встигла написати, що в усіх повинне бути фото з тамтешньою чашечкою, яку прикрашала хтива на вигляд русалка з роздвоєним хвостом. Щодо русалки, то відьма була певна: її намалював особливо креативний людський дизайнер, якому пощастило перестріти річкового дракона.

— То бути чи не бути... — пробубніла Варта, згадуючи, який курс гривні до чеської крони, щоб орієнтуватися, чи кава в рамках її бюджету. Курс був майже один до одного. Златан, звісно, казав, що про фінанси поки можна не турбуватись — але залежати від онука судді не хотілося. Тим паче, що наразі вони обоє безробітні.

Із кав'ярні у Львові чаклунка звільнилась одразу після Гри і повертатися туди не планувала — врешті, перспектива працювати на чаклунське правління суттєво переважала перспективу робити колд брю. Варта шкодувала лише, що так і не встигла нормально познайомитися з колишнім співробітником на ім'я Еверест, з яким її пов'язала вельми химерна історія під час Гри. Але світлий алхімік залишився у Львові, а Варта, хоч і мала його контакти, не думала, що є сенс отак писати й запитувати про справи чи розповідати про свої празькі вакації.

— Агов, Тарновецька! — голос, що пролунав позаду, примусив дівчину інстинктивно насторожитись. — А я все думав, що мені сьогодні вищі готують!

— Пане Бертоку, — вона