Читати книгу - "Серця трьох"

не зупиняться перед убивством. Острів Бика належить їм, оголосили вони Френку через перекладача-матроса, що привіз його туди, а Телець, який колись теж належав їм у сезон полювання на черепах, тепер захопив один шалений грінго, запеклий урвиголова, незговірливий і владний, який погрозами завоював їхню повагу – повагу перед двоногою істотою, лютішою, ніж вони самі.

За срібний долар Френк умовив одного з індіанців відвідати таємничого грінго й передати йому, що він хотів би з ним зустрітися. Тим часом інші оточили ялик і, розглядаючи Френка, клянчили в нього гроші та навіть спробували викрасти його люльку, яку він поклав біля себе. Френк негайно вдарив у вухо злодія, а потім стусонув іншого, який вихопив її в першого, і повернув собі люльку. За мить уся юрба наїжилася, загрозливо заблискали на сонці відточені леза мачете, але Френк швидко вгамував запал індіанців, націливши на них свій револьвер. Вони позадкували

і, з’юрбившись, зловісно зашепотіли. Тут Френк побачив, що його єдиний супутник і перекладач злякався. Підійшовши до ловців черепах, він улесливо заговорив із ними, що дуже не сподобалося Френку.

Тим часом повернувся посланець із запискою і передав Френку аркуш, впоперек якого олівцем було написано: «Vamos! Пішов ти до біса!»

– Доведеться мені, очевидно, самому до нього йти, – сказав Френк, покликавши до себе чорношкірого матроса.

– Будьте якомога обережнішим і обачнішим, сер, – застеріг його чорношкірий. – Ці тварюки здатні на все, сер.

– Сідай у човен і веслуй, – коротко наказав Френк.

– Ні, сер. Пробачте, але ні, сер, – відповів чорношкірий матрос. – Я наймався, сер, до капітана Трефезена в матроси, а не в самогубці, і я не піду з вами, сер, на видиму смерть. Найкраще для нас – це забратися з цього пекла; якщо ж ми залишимося, сер, то добре отримаємо на горіхи – це вже точно.

З огидою Френк зміряв матроса презирливим поглядом, сховав у кишеню револьвер і, повернувшись спиною до напівголих дикунів, подався поміж пальм. Там, де стирчав величезний шматок коралового рифу, викинутий колись на пісок землетрусом, він вийшов на берег. На острові Тельця, від якого його відділяла вузька протока, він побачив припнутий ялик. На березі, де він стояв, самотіло видовбане з дерева старе і, безсумнівно, діряве каное. Френк перевернув його, щоб вилити воду, і у цю мить побачив ловців черепах, які, зупинившись на галявині серед пальм, спостерігають за ним – боягузливого матроса серед них не було.

Переправитися через протоку для Френка – це справа кількох хвилин, але на березі Тельця на нього чекав не менш теплий прийом: з-за пальми вийшов високий молодик, босоніж, тримаючи в руках револьвер, він гаркнув:

– Vamos! Забирайтеся геть звідси! Хутко!

– О боги морських глибин з усіма їхніми рибами та рибенятками! – напівжартома-напівсерйозно вигукнув Френк і посміхнувся. – Тут у вас людині й кроку не можна ступити, аби їй не тицьнули пістолетом в обличчя. І всі кричать: «Забирайся геть, pronto!»

– Ніхто вас не запрошував сюди, – заперечив незнайомець. – Ви з’явилися без дозволу. Забирайтеся з мого острова. Даю півхвилини.

– Чи знаєте, голубе, я починаю злитися, – щиросердно зізнався Френк, скоса позираючи на найближчу пальму й міркуючи, яка відстань до неї. – Усі, кого я тут зустрічав, якісь шалені й до того ж нечеми: проганяють людину без будь-якого сорому. Зрештою, у мене теж настрій зіпсувався. А ось щодо того, ніби цей острів ваш, то ці слова ще не є доказом…

І, не докінчивши фрази, Френк швидко стрибнув під прикриття пальми. Щойно він сховався за дерево, як у його стовбур влучила куля.

– Ах так! – крикнув він і всадив кулю в стовбур пальми, за якою зник незнайомець.

Кілька хвилин тривала перестрілка: супротивники то стріляли один в одного, то вичікували, ретельно рахуючи постріли. Нарешті Френк випустив восьму, й останню, кулю і раптом без особливого задоволення згадав, що нарахував усього сім пострілів від незнайомця. Тоді він обережно висунув свій корковий шолом із-за пальми – у шолом негайно влучила куля.

– Якої системи у вас револьвер? – холодно-ввічливим тоном поцікавився він.

– Кольт, – почулася відповідь.

Френк сміливо вийшов зі свого укриття.

– У такому разі ви вичерпали весь свій запас. Я лічив постріли. Вісім. Тепер ми можемо поговорити.

Незнайомець теж вийшов з-за дерева. І Френк замилувався його стрункою постаттю, яку не міг спотворити навіть костюм, що складався з брудних парусинових штанів, тільника і сомбреро з обвислими крисами. Ба більше: Френку здалося, що він уже десь бачив цю людину, хоча йому й на думку не спало, що він дивиться на власну копію.

– Поговорити! – фиркнув незнайомець і, відкинувши револьвер, вихопив ножа. – Ось відріжу тобі вуха, а потім, може, і скальп здеру.

– Чи ба! Які милі й добрі звірі водяться в тутешніх лісах, – у тон йому заговорив Френк, відчуваючи, як у ньому наростають гнів і обурення. Він теж вихопив свій мисливський ніж, зовсім ще новенький і блискучий. – Краще поборімося без усілякої різанини, як у дешевому кримінальному романі.

– Мені потрібні твої вуха, – люб’язно заперечив незнайомець, повільно атакуючи Френка.

– Гаразд. Хто перший буде покладений на обидві лопатки, той і віддасть свої вуха переможцю.

– Згодний! – молодик у парусинових штанях заховав ножа.

– Шкода, що тут немає кіноапарата, щоб зняти цю сцену, – посміхнувся Френк, і собі ховаючи ножа. – Я лютий, як сто чортів! Як найлютіший індіанець! Бережися! Я тебе будь-що покладу на лопатки!

Сказано – зроблено, але блискавичний натиск Френка привів до найганебніших результатів: незнайомець, на перший погляд, здавалося б, здатний витримати будь-який натиск, як тільки вони зійшлися, впав на спину. Це була хитрість: піднявши ногу, він штовхнув Френка в живіт, та так, що той, перекинувшись у повітрі, перелетів через нього.

Від падіння у Френка аж дух забило, а тут ще супротивник навалився на нього всією вагою. Френк лежав на спині, не в змозі вимовити й слова, як раптом помітив, що незнайомець із великою цікавістю розглядає його.

– Навіщо тобі ці вусики? – запитав незнайомець.

– Гаразд, не розмовляй, відрізай вуха, – проговорив Френк, як тільки відновився його подих. – Вуха твої, а вуса – мої. Ми щодо них не домовлялися. А взагалі ти поклав мене на лопатки за всіма правилами джіу-джитсу.

– Ти ж сам сказав: «Будь-яким способом покладу на лопатки», – процитував зі сміхом незнайомець. – Отже: вуха можеш залишити собі, я і не збирався відрізати їх, а тепер, придивившись до них ближче, і зовсім не збираюся – вони мені не потрібні. Вставай і забирайся геть. Я тебе подолав. Vamos! І не з’являйся тут і не винюхуй! Іди геть! Хутко!