Читати книгу - "Драматичні твори, Леся Українка"

Ба! Як жаль - вернись.

Лицар

Смієшся? Як ти смієш насміхатись над лицарем?!

Служебка

Цілую руці, пане,

і падаю до ніжок, красна дяка,

що ясний пан дозволили мені,

служебці подлій, витягнути пана

з гнилої ями за шляхетні вушка,

та ще й тепер волять з своєї ласки

приймати з рук від репаної хлопки

мужицьку страву. Кланяюсь низенько!

(Глумливо кланяється.)

Лицар

Куди тепер поділись

твої облесливі, маснії речі?

Поки мене сюди не заманила,

була ти добра, хоч клади до рани,

а як замкнула от у сей свининець,

то стала як перекупка лайлива.

Служебка

Не доки ж панькатись мені з тобою!

І се тобі не в лад, і те не в лад.

«Заманила в сей свининець», а куди ж,

по-твоєму, тебе подіти мала?

Лицар

Та хоч би в стайню.

Служебка

Бач, що гиря хоче!

Лицар

Чи то для мене завелика честь?

Служебка

Честь чи не честь - тобі до стайні зась,

у стайні видно, і щодня виводять

поїти коней, сам король приходить

не раз до коней.

Лицар

Ну, до овечок

чи до рогатого товару, все чистіше.

Служебка

Який чистюк! Та відчепись, причепо!

З темниці витягла, та ще якоїсь волі

від мене хочеш. Кольки чи хвороби,

стогноти хочеш чи якого лиха?

Джуми, холери?..

Лицар

Та стули ж ти губу!

Кажи мені по-людськи, що тобі

від мене треба? Нащо рятувала

мене з темниці, щоб держати тут?

Служебка

Цур дурня й масла грудка!

Лицар

Ні, кажи,

хіба тобі не все одно, де буду

я мучитись: в темниці чи в хліві?

Служебка

Та вже ж не все одно!

Лицар

Чому?

Служебка

Ото!

(Хизується.)

Немов не розуміє.

Лицар

Слово честі,

не розумію.

Служебка

(підходить і бере його за рукав)

Ти ж таки подумай,

то був би там, а се ж ти тут, зо мною,

хоч крадькома, та все ж поженихатись

нам можна хоч хвилинку.

Лицар

Нам - з тобою?

Служебка

Чого ж тобі так дивно? Я давно

накинула на тебе оком. Тямиш

той день, як на заручини король

усе лицарство скликав?

Лицар

Ох, той день!..

Служебка

Ну, я тоді в палатах помагала

послугачам та й вгледіла тебе.

Ти все щось говорив там за простолюд,

обстоював, щоб дати волю всім.

Ще я собі подумала в ту пору:

«Ото але! Король пастушку свата,

а лицар розпинається за хлопів,-

чому б мені, служебці-помивачці,

не стати панею?» Та вже скажи,

як прийде час, що будеш ти на волі

і над маєтками своїми запануєш,

невже ти не подякуєш мені?

Невже забудеш?

Лицар

Ох, забути трудно…

Скажу тобі по правді, не забуду

і все віддам, аби зійшла з очей.

Служебка

Зійшла з очей? Така від тебе дяка?!

Бодай би не зійшов ти з сього місця!

Лицар

Клени, клени, бери собі заплату

за ту твою послугу осоружну.

Мені темниця очі засліпила,

мені неволя розум потьмарила,

що я тобі піддався на підмову,

що я забув те мудре, віще слово,

як чарівник-віщун колись казав:

«Хто визволиться сам, той буде вільний,

хто визволить кого, в неволю візьме».

Речення се мені здавалось темним,

тепер я глузд його аж надто тямлю.

Аж надто!

Голос

(знадвору)

Хто там є?

Служебка

(до лицаря тихо)

Мовчи!

(Голосно.)

Се я

прийшла дать їсти свиням.

(Тихо до лицаря.)

Лізь туди,

в закуту, не ворушся, а як часом

хто стане приглядатись, то ти хрокни,

подумають - безрога.

Лицар

Ти здуріла?

Служебка пхає його в закуту, він падає туди через низьку загороду, в ту хвилину хвіртка з загородки відчиняється, увіходить пастух.

Пастух

Чого ти тут з безрогами воюєш?

Служебка

Коли ж урагові такі прокляті,-

як вирвуться, не заженеш ніяк.

Пастух

Та хочеться ж і їм на погулянку.

Оце сьогодні випущу все бидло,

нехай провіється. Пустити й вас, свинчата?

Служебка

Куди пустити? Хто ж їх випускає?

Пождав би [ти] вже краще до весни.

Пастух

А чим же не весна тепер? Поглянь,

як сонце світить над безлистим гаєм,

от-от неначе вискочать бруньки,

я навіть на прогалині фіалку

одну знайшов і «гусячі лапки».

Служебка

Яка весна? Чи світ навспак поверне?

Пастух

Побачимо. Та вже, сказати правду,

погода там погодою, а то

звеліли ще й для того вигнать бидло,

щоб скрізь почистити.

Служебка

Тут чисто й так.

Пастух

Не знаю, люд навколо нарікає,

що від хлівів розходиться зараза,

що дихати не можна, що вода

затхнулася в криницях і джерелах,

бо всі вони почерез хлів течуть.

До короля щодень приходять скарги

(ти знаєш, люди стали непокірні),

а вкупі з тим і чутки, що в хлівах

по темних закутках не трудно заховатись

тим лицарям, що не бояться бруду.

Ну, от король і наказав почистить

хоч так, про людське око, та помацать

по всіх кутках гарненько.

Служебка

Я