Читати книгу - "Лускунчик і Мишачий король, Ернст Теодор Амадей Гофман"

почуватися хворою. Тільки рука ще трохи боліла.
Марі знала, що Лускунчик вийшов з битви цілий і неушкоджений, але часом їй ніби вчувалося, що він виразно, хоч і дуже сумним голосом, промовляє:
— Марі, моя найдорожча панно, ви багато зробили для мене, але можете зробити ще більше!
Даремно Марі розмірковувала, що б могли означати ці слова, — їй нічого не спадало на думку. Гратися Марі не можна було через поранену руку, а коли вона бралася читати або переглядати малюнки у книжках, в очах їй починало так дивно мерехтіти, що доводилося відкладати книжку. Тому час для неї спливав дуже повільно, і вона не могла дочекатися вечора, бо тоді мати сідала до її ліжка й читала або розповідала багато цікавого.
Одного разу, коли мати саме скінчила прецікаву розповідь про королевича Факардина, двері відчинилися і зайшов Дросельмаєр.
— Ану хай я погляну, як почувається наша бідолашна хвора, — сказав він. [32]
Тільки-но Марі побачила хрещеного в жовтому сюртуку, як у неї перед очима немов жива постала картина тієї ночі, коли бідолашний Лускунчик програв битву з мишами, і вона мимоволі крикнула назустріч старшому радникові суду:
— Ох, дядечку Дросельмаєре, як ви негарно повелися! Я ж бачила, як ви сиділи на годиннику й затуляли його крильми, щоб він не вибив годину й не злякав мишей, і добре чула, як ви кликали Мишачого короля! Чому ви не допомогли Лускунчикові, чому не допомогли мені, лихий, недобрий дядьку Дросельмаєре? Через вас я покалічилась і мушу лежати в ліжку!
— Що з тобою, доню? — перелякано вигукнула мати.
Але хрещений раптом химерно скривився й проказав деренчливим, монотонним голосом:
Маятник хитається,
Часу не питається.
Цок, і тук, і бум, і бам,
Я годину виб'ю сам!
Цок, і тук, і тук, і цок,
Хто сховався у куток?
Прилетить сова крилата,
Щоб мишей усіх прогнати,
Цок, і тук, і бум, і бам,
Буде, миші, лихо вам!
Цок-тук, дзень-дзелень,
Рік у рік, день у день
Лічить маятник хвилини,
І не стане, не спочине,
Не затихне ні на мить,
Цок-цок, хить-хить! [33]
Марі вражено втупила очі в хрещеного. Він був не такий, як завжди, а ще набагато бридкіший. Правою рукою він помахував то вгору, то вниз, мов лялька, що її смикають на сцені за мотузочку. Марі перелякалася б його до смерті, якби поряд не сиділа мати і якби Фріц, що тим часом тихенько зайшов до кімнати, не зареготав на все горло:
— Ой, дядечку Дросельмаєре, який ви сьогодні знов кумедний! Кривитесь і махаєте рукою, наче мій блазень, той, що я його давно викинув у запічок.
Мати посуворішала й мовила:
— Любий пане Дросельмаєре, ваші жарти дуже дивні. Що ви хочете ними сказати?
— Боже мій, — засміявся Дросельмаєр, — хіба ви не знаєте моєї улюбленої пісеньки годинникаря? Я завжди співаю її таким хворим, як Марі.
Він швиденько сів на стілець коло ліжечка Марі й сказав:
— Не гнівайся, що я зразу не виколов Мишачому королеві всі чотирнадцять очей, але я не міг їх виколоти, замість того я тебе зараз дуже потішу.
На цьому слові старший радник суду сягнув рукою до кишені і обережно витяг звідти — знаєте кого, діти? — Лускунчика, якому він майстерно повставляв ті зуби, що були випали в нього, і вправив звихнуту щелепу.
Марі аж скрикнула з радощів, а мати усміхнулася і сказала:
— Тепер ти бачиш, як хрещений дбає про твого Лускунчика?
— Але все-таки визнай, Марі, — перебив матір старший радник суду, — все-таки, визнай, [34] що зростом Лускунчик не вдався і вродливим його теж годі назвати. Чому їхній рід став такий бридкий і чому та бридота переходить їм у спадок, я тобі залюбки розповім, якщо ти хочеш слухати. Чи ти, може, знаєш уже казку про королівну Пірліпат, відьму Мишильду і вправного годинникаря?
— Послухайте, — втрутився зненацька Фріц, —послухайте, дядечку Дросельмаєре, ви добре повставляли зуби Лускунчикові, і щелепа теж уже не відвисає, але чому в нього немає шаблі? Чому ви не почепили йому шаблі?
— Ет, хлопче, тобі все недогода! — невдоволено відповів старший радник суду. — Який мені клопіт, є в нього шабля чи немає? Я його вилікував, а шаблю хай собі сам дістає де хоче.
— Справді, — погодився Фріц, — він хлопець хоробрий і зуміє добути собі зброю!
— То як, Марі, — повів далі хрещений, — знаєш ти казку про королівну Пірліпат?
— Ні, не знаю, — відповіла Марі. — Розкажіть, любий дядечку Дросельмаєре, розкажіть!
— Сподіваюся, дорогий пане Дросельмаєре, — мовила мати, — що цього разу ваша казка не буде така страшна, як завжди?
— Анітрохи, шановна пані Штальбаум, — відповів Дросельмаєр. — Навпаки, те, що я матиму честь розповісти вам, буде дуже веселе.
— Розкажіть нам її, ну розкажіть! — знов загукали діти.
І старший радник суду почав так:




Шати нашої Пірліпат була дружиною короля, а отже, королевою, а сама Пірліпат, тільки-но з'явилася на світ, тієї ж миті стала природженою королівною. Король не міг намилуватися гарненькою донечкою, що лежала в колисці, радість так і рвалася з його грудей, він танцював, стрибав на одній нозі і раз по раз вигукував:
"Ура! Чи хто коли бачив кращу дівчинку, ніж моя Пірліпатонька? "
А міністри, генерали, радники