Читати книгу - "Мауглі"

щоб схопити людське дитинча. Якщо це так, то ви втратили сміливість, і тому я говорю з вами, як із ницими боягузами. Якщо вирішено, що я повинен померти, то я ціною свого життя куплю для Мауглі місце у вашій Зграї. Присягаюся честю всієї Зграї — це саме та дрібничка, про яку ви встигли забути, залишившись без ватажка, — я обіцяю, що коли прийде моя остання хвилина, я не оголю й різця проти вас, якщо ви, зі свого боку, пообіцяєте відпустити це людське дитинча. Я готовий померти без бою. А це збереже життя принаймні трьом із вас.

Більше нічого обіцяти я не можу. Якщо ви погодитеся, то уникнете сорому стати вбивцями брата, який ні в чому не винен перед вами, брата, чиє життя було куплене для Зграї згідно із Законом Джунглів.

— Але він людина! Він людина, людина! — вищала Зграя; і велика юрба вовків почала збиратися навколо Шер-Хана, чий хвіст нетерпляче метлявся з боку в бік.

— Тепер все залежить лише від тебе, — прошепотіла Багіра Мауглі. — Ми більше нічого не можемо зробити, лише стати до бою.

Мауглі звівся на ноги й виструнчився на весь свій зріст, тримаючи горщик в руках. Він деякий час мовчав, не в змозі говорити від люті й горя. Він досі не підозрював, як глибоко ненавиділи його вовки, які жодного разу відверто не виказали своїх почуттів. Опанувавши себе, Мауглі почав:

— Тепер слухайте мене! Я звертаюся не до вас, ниці підлабузники. Ви так часто повторювали сьогодні, що я людина, — а я досі думав, що я ваш брат, Вовк, і залишуся ним до смерті, — що я відчув справедливість ваших слів. Тож я більше не називатиму вас моїми братами; ви для мене віднині лише підлі собаки, як називають вас люди. Я знаю, що робитиму. І для того, щоб у вас не лишилося ніяких сумнівів, що я людина, я приніс вам трохи Червоної Квітки, що її ви, підлі собаки, боїтеся.

Після цього Мауглі схопив гілку, яку заздалегідь підготував, устромив її в полум’я і, коли вона розгорілася, потріскуючи й розкидаючи іскри, почав махати нею над головами заціпенілих від жаху вовків.

— Тепер ти можеш робити, що хочеш, — тихо промовила Багіра. — Скористайся цим і врятуй Акелу від смерті. Він завжди був твоїм другом.

Акела, гроза вовків, який жодного разу ні в кого нічого не просив, безпорадно дивився на Мауглі. А той, голий, з довгим волоссям, що розсипалося по плечах, із пломеніючими, як вуглинки, очима, зупинився коло нього і продовжував махати своєю палаючою гілкою.

— Добре! — промовив Мауглі, повільно озираючи вовків, які підібгали хвости. — Тепер я бачу, що ви лише собаки. І я піду від вас, піду до свого племені. Якщо Джунглі закриті для мене, я спробую забути ваші слова й ваше товариство. Але я не хочу бути таким невдячним, як ви. І я обіцяю, що хоча я й людина і повинен жити серед людей, але я не зраджу вас, як ви зрадили мене. — Він пхнув ногою палаючу головешку, й іскри розлетілися на всі боки. — Сьогодні на Раді не буде ніякої битви між будь-ким з моїх друзів і вами. Але є в мене один старий борг, який я повинен сплатити саме зараз.

І Мауглі пішов просто до того місця, де розташувався Шер-Хан, який непорушно дивився на полум’я. Підійшовши до тигра, Мауглі схопив його за жмут шерсті, що метлялася під підборіддям, і потягнув угору. Багіра назирцем ішла за Мауглі, готова щомиті стати на захист свого улюбленця.

— Ну, підіймайся, полохливий собако! — грізно закричав Мауглі. — Встань, коли до тебе звертається людина! Інакше я підпалю твою пишну шкіру!

Шер-Хан притиснув до голови широкі вуха й примружив від страху очі, відчуваючи жар просто біля своєї морди.

— Цей убивця худоби похвалявся, що покарає мене на Раді, бо він не зміг схопити мене, коли я був дитиною. Лише ворухни тепер вусом, кульгавий боягузе, і я встромлю цей недогарок тобі у горлянку! Якщо я людина, то покажу, як треба поводитися з псами! — І Мауглі почав шмагати палаючою гілкою Шер-Хана по голові, а той жалібно завив і занявкав від болю чи більше від страху.

— Досить з тебе, смугаста кішко Джунглів! Досить! А тепер забирайся, але добре запам’ятай, що коли я наступного разу прийду до Скелі Ради, то прийду вже як людина й обов’язково з твоєю шкурою в руках. Запам’ятайте всі, що Акела залишиться вільним і буде жити, як захоче. І ви не наважитеся чіпати його, бо цього хочу я. Довго ви ще будете тут сидіти, клацаючи зубами, наче ви щось інше, а не собаки, яких я прожену геть звідси?! Ось так! Геть!

Кажучи це, Мауглі почав махати навсібіч своєю гілкою, яка від того яскраво спалахнула й розсипала сотні сяючих іскор. Вони обпалювали вовків, і ті, виючи від страху й болю, бігли врозтіч зі Скелі Ради. Залишилися тільки Акела, Багіра і з десяток вовків, які були на боці Мауглі. Тоді хлопець відчув, як щось почало стискати горло, як перехопило подих, чого раніше ніколи не було. Сльози покотилися по його обличчю, і він заридав.

— Що це зі мною? Що зі мною? — запитував Мауглі. — Мені дуже важко розлучатися з Джунглями, і тому, мабуть, це й сталося зі мною. Скажи, Багіро, я не вмираю?

— Ні, Маленький Брате! Це лише сльози, які бувають в усіх людей. Тепер я добре бачу, що ти не дитинча, а вже справжня людина. Тепер Джунглі назавжди закриються для тебе. Хай вони ллються, твої сльози; це мине.

Мауглі плакав довго й голосно, і після цього йому полегшало на серці.

— Тепер, — сказав він, — я піду до людей. Але раніше я маю попрощатися з моєю Матір’ю.

Мауглі повернувся до печери, де були Мати Вовчиця й Батько Вовк. Тут він ще раз відчув, як перехопило подих, і він притиснувся до жорсткої шкіри Матері Вовчиці й плакав на весь голос, а