Читати книгу - "Чарівні казки"

Одного дня, коли вона сумувала більше, аніж звично, сидячи в задумі на терасі на самому верхів’ї башти, метелик вогненного кольору сів на одну з ваз із квітами, що прикрашали балюстраду, й несподівано звернувся до королівни:

«Чому ви не посилаєте мене попередити Листяного королевича? Він неодмінно примчить на допомогу».

Чарівлива спочатку була так вражена, почувши, як метелик заговорив, хоча коханий і підготував її до такої несподіванки, що деякий час сиділа мовчки. Однак ім’я Листяного королевича допомогло розвіяти подив.

«Я так здивувалася, — звернулась вона до метелика, — почувши ваш голос, що не змогла одразу вам відповісти. Бачу, що ви в змозі попередити Листяного королевича про моє нещастя, але він безсилий щось зробити для мого порятунку, і це лише завдасть йому прикрощів. Він не зможе знайти мене в цьому місці, яке жорстокість моїх ворогів так передбачливо зробила невидимим».

«Воно не таке вже невидиме, як ви вважаєте, — озвався жовтий метелик, підлетівши до королівни, щоб приєднатися до розмови, — я оглянув вашу в’язницю, облетів її і навіть плавав поблизу: вона зникає з очей, коли дивишся на неї з моря, але перестає бути невидимою, якщо піднятися в повітря. Фея, звісно, не вважає цей шлях доступним, якщо не подбала захистити його подібно підступам з моря. Ось та порада, яку я хотів дати вам, коли мій брат порушив мовчання, яке ми зберігали до цього часу».

Така приємна новина вдихнула в серце королівни надію.

«Чи можливо, — мовила вона, — щоб Арістон чогось не передбачив, аби вдовольнити жорстокість свого кохання? Мабуть, його влада і могутність феї поширюються на море і на землю, але не на ефір. Саме це не дозволило королевичу і феї зробити башту й скелю невидимими з неба. Але, — додала Чарівлива, трохи подумавши, — чи зможе Листяний королевич допомогти мені з повітря?»

«Ні, пані, — відповів метелик вогненного кольору, — там він безсилий, і ваша в’язниця залишиться для нього невидимою, хоча він і напівбог, як для звичайної людини, проте…»

«Отже, королевич буде таким же нещасним, як і я, — перебила його засмучена Чарівлива, проливаючи сльози, які лише прикрашали її і невимовно зворушили обох метеликів. — Я відчуваю, що поневіряння Листяного королевича принесуть мені більше горя, ніж мої власні. Що ж мені робити?» — запитала вона у відчаї.

«Не зволікаючи, послати мене до Листяного королевича! — вигукнув метелик вогненного кольору. — Я повідомлю його про ваші поневіряння, і він примчить вам на допомогу, хоча його могутність і не поширюється на небо. Один його друг, теж королевич, має необмежену владу і перебуває в повному розпорядженні Листяного королевича. Про це вам зможе розповісти за моєї відсутності мій брат, який залишиться з вами. Прощавайте, прекрасна королівно! — сказав метелик, злітаючи над балюстрадою. — Ні про що більше не турбуйтеся і покладіться на мою моторність».

З тими словами він зник у небі, а королівну охопило те сильне і приємне почуття радості, яке дарує лише надія на швидке побачення з коханим.

Вона повернулася до своєї кімнати; жовтий метелик полетів за нею. Королівна палала нетерпінням дізнатися, яку саме допомогу, необхідну для їхнього щастя, може надати її коханому його друг, і, аби скоріше вдовольнити свою цікавість, попросила жовтого метелика розповісти про все, що могло б підтримати і зміцнити її надію. Вона посадила метелика до маленького кошика з квітами, який поставила на стіл поряд із собою, і метелик, вважаючи для себе справою честі догодити королівні, почав свою розповідь.

«Недалеко від острова Ясного дня, де царює Листяний королевич, є острів трохи менший, проте такий само чарівний! Його земля завжди вкрита квітами: подейкують, що це люб’язний подарунок Флори нашому краю для увічнення пам’яті про ті щасливі дні, коли вона приходила сюди на побачення із Зефіром. Адже вважають, що саме на нашому острові вони зустрічалися в ті прадавні часи, коли їхнє кохання лише зароджувалося і ще зберігалося в таємниці. Він називається островом Метеликів. Вигляд його мешканців відрізняється від мого — це чарівні крилаті чоловічки, надзвичайно люб’язні, завжди закохані і такі легковажні, що люблять одне й те саме не більше одного дня. У ті часи, коли на землі панував золотий вік, Амур, вважаючи, що всі серця завжди зберігатимуть ніжність і вірність, побоювався того, що властива нам легкість пересування в повітрі дозволить передати іншим смертним приємну науку непостійності в коханні. А бог Кохання вважає її гріхом, здатним назавжди зруйнувати благоденство своєї імперії. Щоб заборонити нам будь-які зносини з навколишнім світом, він прибув на наш острів і доторкнувся до його землі своєю стрілою. Потім, піднявшись на блискучу хмаринку, яка принесла його сюди, він звернувся до острів’ян з такими словами:

„Якщо вам заманеться, як і раніше, літати в повітрі подібно до богів, я покараю вас за це, бо не бажаю, щоб ви зруйнували своїм небезпечним спілкуванням із зовнішнім світом щастя моєї імперії“.

Проказавши це, він зник. Погрози Амура не позбавили метеликів бажання перемін і прагнення літати, хоча б заради насолоди інколи залишати землю. Деякі з них піднялись у повітря і впевнилися, що роблять це так само легко, як і до заборони Амура. Але варто було їм перетнути кордони нашого острова, як вони перетворилися на маленьких комах, таких, яким ви бачите мене зараз. Усі вони були різнобарвними, бо мстивий Амур хотів показати цим розмаїттям їхню легковажність і непостійність. Вражені, цією метаморфозою, метелики повернулися на острів, де, ледве торкнувшись землі, знову повернули собі свій звичайний вигляд. З того фатального дня над нами тяжіє помста Амура: коли ми залишаємо свою землю, то зберігаємо лише людський розум і здатність розмовляти. Але ми ніколи не користувалися цим за межами нашого острова, щоб не поширювати чутки про помсту Амура по всій землі і аби не лякати тих, хто, як і ми, відзначається схильністю до непостійності. Проте, мандруючи по світу, ми з великим задоволенням бачимо, що доля помстилася Амуру і без нашої участі: непостійність панує так само владно, як і він, на усіх просторах його імперії.

Кілька століть по