read-books.club » Пригодницькі книги » Оранжеве сонце 📚 - Українською

Читати книгу - "Оранжеве сонце"

168
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Оранжеве сонце" автора Василь Степанович Фіялко. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 50
Перейти на сторінку:
class="book">Одним стрибком до Хіпа підскочив Е, заступивши собою матінку Уф. Іч ухопилася за руку матері і злякано захлипала.

— Хіп не битиме матінку Уф! — рішуче промовив Е.

Хіпа вже ніхто не спиняв — він підвівся, схопив довбню і з диким риком здійняв її угору.

— Хіп уб'є безбородого Е!

Це було так несподівано, що юнак оторопів. Та в цю мить, підскочила в'юнка Ни і затулила юнака собою.

— Хай Хіп уб'є Ни! — виклично гукнула вона.

Хіп з піднятою довбнею стояв без подальшого руху, без ричання і загроз. Він поволі приходив до тями.

— Ни піде до Хіпа! — витиснув він із сухорлявих грудей.

— Ни належатиме Е! — відсторонив юнак Ни і став віч-на-віч із грізним нещодавно, але зараз знову знеможеним супротивцем.

Хіп глухо захрипів. Змора хилила його до землі, і він сперся на долоню.

— Ни піде до Уна! — почулося поруч.

Ун відіпхнув Е і підступив до Хіпа. Тримав перед собою довбню. Напевне, він не вважав Е за гідного супротивця, а лише Хіпа.

— Хай у Уна та Хіпа заживуть рани! — владно прозвучав голос Ту, що підійшов до трьох суперників. — Тоді Ун битиметься з Хіпом.

— Ни належатиме Е! — осміліла нарешті Ни.

З її очей уже не лилися сльози, у них більше не променіло благання, дівчина не хотіла припадати до ніг вождя Ту, а стояла перед ним випростана, горда і прекрасна. Її голос пролунав як відчайдушний виклик до бою. Ту і справді мало не звів свою страшну довбню, однак опам'ятався… На кволу дівчину та замахуватися важкою зброєю!.. Замість цього з його скривлених злістю уст вихопився напівкрик-напівричання, від якого кожен здригнувся. Так сколихнуло, так збурило вождя не те, що Ни вибирала собі Е, а що насмілилася кинути у вічі своє бажання. Спантеличений, він підскочив до Ни і вільною рукою рвонув її за коси. Дівчина з пронизливим зойком упала додолу, та враз вона підвела голову і благальними, наповненими слізьми очима блиснула на Е. Вони кликали на допомогу. І юнак, забувши всяку обачність, кинувся на Ту з довбнею напереваги. Ни більше не дивилася ні на кого — вона припала головою до землі і завмерла у душній запамороці. Вона, певне, вже жалкувала, що глянула на Е. Далі все сталося з дивовижною блискавичністю — тільки одну мить вождь Ту стояв непорушно, зневажливо пропікаючи очима молодого напасника, потому він спритно змахнув довбнею. З хряскотом вона гупнула по юнаковій довбні, яка, ніби легенький оцупок, вилетіла з рук напасника і впала десь за невеличким валуном. Та й сам Е від цього страшного удару не втримався на ногах — упав додолу, неначе підчахнутий щербатим кам'яним лезом. Серед чаків немов просвистів сполоханий вітер плем'я ніби стрімко набирало у легені повітря — чи то для схвального, чи для осуджувального гуку, та в жодного мисливця не вихопилося ні зойку, ні вигуку. Кожен затамував подих. І в цій тиші висвистувала лише зброя вождя — вона то рвучко зводилася вгору, то стрімко опускалась додолу, глухо вдаряючись об камінь, бо в'юнкий Е, неначе ящірка, весь час ухилявся від оглушливого удару. Е, розпластаний на землі, метався то в один бік, то в інший, не маючи ніякої змоги схопитися на ноги і відбігти від вождевої люті. Волога земля допомагала юнакові вчасно вислизнути з-під удару. Та ось стягнену цупким вузлом тишу розірвав пронизливий крик:

— Спинись, Ту, спинись!.. — До розшарілого вождя летіла матінка Уф, поруч бігли два її сини Ре і Ра, а позаду доньки — Іч та Ін; нарешті Уф, задихана і тривожна, спинилася коло самого вождя Ту, впала навколішки. — Хай Ту мене уб'є!.. Мене, мене! — вона тикала всією п'ятірнею пальців собі в груди, а другою рукою скубла волосся, не відвертаючи палаючого погляду від вождя. — Не вбивай Е, не вбивай!

Ту лише раз глипнув на неї зневажливо і сердито, та і цього було досить, щоб юнак схопився і відбіг на незначну відстань. Спинився за каменем на узвишші. «Чи не перекинеться Ту своїм гнівом на матінку Уф?» — подумав Е. Але все видавалося неначебто мирним. Матінка Уф, обліплена дітьми, усе ще стояла навколішках перед грізним вождем, який не міг угамувати розбурханого подиху. Його прихилена до коліна довбня спочивала на землі. Ни відірвала від землі голову — намагалася збагнути, що відбувається.

— Е — геть!.. — рішуче промовив Ту. — Е не повернеться, бо тут смерть йому!

— Ні, ні!.. — жваво заперечила Уф; її нігті вп'ялися в щоки. — О ні, ні!.. Вождь Ту не зробить так, не зробить!.. Е загине серед звірів, загине!..

— Хто здійняв зброю на вождя — мусить загинути! — сказав Ту.

Вождь повернувся і пішов собі. Матінка Уф прудко метнулася і встигла схопити обіруч ногу вождя, але той з силою висмикнув її і попростував далі…

Широко розкритими очима дивився Е на похмурий майдан поміж валунами. Він дослуховувався до благань матінки Уф, чекав, що мовить у відповідь вождь Ту, але нічого не почув.

Як він віднині житиме один поміж звірами, лютими і нещадними, як сам добуватиме поживу, боронитиметься від небезпек, як блукатиме один-єдиний — без помочі, поради, дружнього погляду?.. Проте якби й покликали зараз Е назад, то, певне, і не повернувся б. Е змагав сором. Отак упасти, нехай і перед самим вождем Ту, перекочуватись по землі, рятуючись від удару!.. Пекли долоні — то держак вибитої з рук довбні залишив на ній криваві сліди. Та лише на мить Е відчув той біль — розпука знову стисла серце, вона неначе осіла у ньому назавжди…

На майдані вщухав гамір. Хоч як вглядався Е, але вже нічого не бачив, що діється там. Нічне небо щільно затягли хмари, крізь які не могла пробитися жодна зірка. Раптом Е насторожився: легенький вітерець доніс знизу запах людини — хтось наближався. Е стрімко нахилився — рука шукала на землі каменюку, але не знайшла. Е, завмерши, дослухався. Пізно було думати про каменюку. Треба було припасти її раніше. Невдовзі почувся неподалік за кущем і шурхіт. Хтось, скрадаючись, підходив усе ближче. Може, брати? Ідуть по

1 ... 7 8 9 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оранжеве сонце», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оранжеве сонце"