Читати книгу - "Привид Чорного острова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Олесь намагався зрозуміти, що ж зараз відбувається. Усміхнена дівчина тепло дивиться на нього і про щось запитує. Поволі зміст її слів дійшов до його свідомості. Дівчина говорила англійською мовою.
Олесь запитав:
— Де я? — Він у школі, та й на флоті, добре вчив англійську.
— У друзів.
— Я хочу знати — де?
Дівчина поправила ковдру і сказала:
— Ти на Чорному острові. Щось знаєш про нього?
— Ні. Як я сюди потрапив?
— Я тебе знайшла на березі. Три дні ти лежав непритомний. Тебе дуже лихоманило.
Олесь насупив брови: ніяк не може пригадати, що саме так болісно засіло в пам'яті.
— Як ти почуваєшся? — запитала Мері.
— Добре. Мені тепло. А хто ти?
— Мене звуть Мері. А тебе?
— Олесь.
— Гарне ім'я. Я такого ніколи не чула. Звідки ти?
— Радянський Союз.
— Ти — росіянин?
— Ні. Українець. А ти хто?
— Американка. Ми довго жили в Бразілії. Звідки ти знаєш нашу мову?
— Вивчав у школі. Та й на танкері мав доброго репетитора…
— Годі розмовляти. Втомишся. Я зараз дам тобі міцного бульйону: мене таким покійна мама поїла, коли я хворіла.
— Послухай, Мері. Треба повідомити танкер «Полтавець», що я тут. На Чорному острові. Вони мене шукають. Як це зробити?
— Не знаю.
— Я прошу тебе!
— Повернеться тато, з ним поговориш.
До кімнати вбіг Білл. Став на порозі, весело оглянувся:
— Як довго ти спав! — мовив Олесеві.
Олесь з цікавістю розглядав міцного, присадкуватого хлопчика.
— Я знаю, хто ти, — сказав Олесь.
— Мене звуть Білл.
— Крім того, ти ще брат Мері. Правда? Послухай, Білл, чи є у вас рація?
Білл глянув запитливо на Мері, ніби чекаючи від неї поради. Але Мері сказала зовсім не те, що хотів почути хлопчик.
— Ти, Білл, побудь з ним, а я піду.
Та Мері не встигла вийти з кімнати. На порозі з'явився Бубо. Він заскиглив, лизнув Мері руку, потім лизнув вухо Білла і стрибнув до ліжка.
— Йому дякуй, — сказала Мері Олесеві, — це він знайшов тебе на березі.
Бубо сперся передніми лапами на ліжко, пришкулив вуха і стиха радісно заскиглив.
Олесь напружив сили, щоб погладити собаку по шиї. І знову повіки склепилися, сон і цього разу, — справжній, міцний і спокійний, — заволодів ним.
— Знову спить? — спитав Білл.
— Бери книжку і сиди тут. Може, прокинеться — тоді покличеш мене.
Мері вийшла. Білл помітив щось незвичайне в поведінці сестри. Навіщо йому тут сидіти, адже цей велетень спить собі. Гаразд, він не буде сперечатися із сестрою. З нею взагалі не можна сперечатися. Вона завжди зробить так, як хоче.
Білл потихеньку відхилив двері й вийшов з кімнати. Він попрямував до своєї спальні, щоби взяти книжку. Почув якийсь шум у комірчині, яку вони жартома прозвали радіорубкою. Білл зазирнув крізь щілину й помітив там Мері. Сестра відкрила кришку передавача, й Білл навіть відсахнувся — Мері вирвала якусь котушку і затиснула її в руках.
Білл швидко пішов до кімнати. Ще не вистачало, щоб Мері помітила його біля рубки. Адже це не гарно — підглядати. Лише Фред за всіма стежить.
Навіщо Мері зіпсувала передавач?
Олесь прокинувся серед ночі. У вікно зазирав повновидий місяць. Знову намагався пригадати, чи справді тоді в океані зустрівся з акулою.
З сусідньої кімнати почулися чоловічі голоси. Олесь хотів підвестися і піти туди, але зміг лише відірвати голову від подушки. Прислухався. Говорили голосно.
— Як він там? — запитав густий бас.
— Вже добре, тату. Ми розмовляли, — відказала Мері.
— Хлопець знає нашу мову?
— І досить добре. Лише вимова в нього чудна.
— Що розповідав?
— Він українець, — сказала Мері, а звуть його Олесь. Правда, чудесне ім'я? Я ніколи такого не чула.
— Ой! Лихо моє! Їй уже подобається його ім'я, — це вимовив хрипкуватий голос Фреда. — Комуніст, напевне.
— Не спитала, — відповіла Мері, — А тобі що до того, комуніст він чи ні?
Настала коротенька пауза. Олесь усміхнувся, мабуть, тут не люблять комуністів.
— Що мені до того? Ти чуєш, Джоне, вона ще мене запитує, що мені до того!
— А я вже казала, що коли хоч волосинка впаде з його голови, ти одразу потрапиш на шибеницю. У мене вистачить сили, щоб повідомити, де ти переховуєшся. Тепер ти мене зрозумів?
Знову тиша. Олесь подумав: треба негайно повідомити танкер, і він поїде звідси. Тоді й суперечки зникнуть.
— Тепер я тебе зрозумів навіть більше, ніж ти хотіла того, — вимовив Фред.
— Мені не ясно: чому ти так захищаєш цього хлопця? — запитав Джон.
Відповів Фред:
— А що тут неясного? Закохалася наша Мері по самісінькі вуха. Ось що.
— Ой Фреде, коли б ти не дядьком був мені, коли б я хотіла взяти гріх на душу, я відповіла б тобі. Але зараз — ні. На добраніч. Спати пора.
Коли Мері вийшла, Джон сказав Фредові:
— Піди до рубки і повідом кораблі, що російський моряк у нас на острові. Негайно хай його заберуть звідси.
«Як це добре, — подумав Олесь, — безперечно, вже сьогодні танкер візьме курс на острів, і завтра він буде серед своїх друзів».
Минуло кілька хвилин. Олесь почув роздратований голос Фреда:
— Радіопередавач не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Привид Чорного острова», після закриття браузера.