Читати книгу - "Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)"

(Слід урахувати, що у разі призначення такого виду покарання як штраф у межах санкції статті, що передбачає найбільш суворий його розмір, може скластися ситуація, за якою штраф буде призначений фактично у такому розмірі, що перевищує його максимум — 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян який встановлений ч. 2 ст. 53 КК у цілій низці санкцій статей Особливої частини КК (наприклад, статті 209-1, 218, 220 та ін.) закон передбачає штраф, максимальна межа якого перевищує 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян[37]).

У судовій практиці при складанні покарань, виникають наступні питання:

— чи необхідно враховувати обмеження ч. 4 ст. 12 КК, для максимального строку покарання, якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким;

— у ч. 2 ст. 70 КК мова йде про особливо тяжкий злочин, незалежно від форми вини чи особливо тяжкий злочин повинен бути тільки умисним?

1. На наш погляд, обмеження ч. 4 ст. 12 КК (тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років) не стосується межі максимального строку, оскільки конкуренції між ч. 2 ст. 12 КК та ч. 2 ст. 70 КК не має, а кримінальний закон встановлює тільки одне обмеження — максимальний строк, встановлений для даного виду покарання в Загальній частині цього кодексу. Враховуючи, що в абсолютної більшості санкцій умисних тяжких злочинів передбачений вид покарання — позбавлення волі на певний строк, а ст. 63 КК для цього виду покарання передбачила максимальний строк — 15 років, слід визнати, що суд в цих випадках може при складанні покарань остаточно призначати покарання в цих межах. Такої точки зору придержується і В.І. Тютюгін[38]. Між тим звертаємо увагу на «неадекватне» співвідношення між ст. 32 ч. 1, ст. 33 ч. 2 та ст. 70 ч. 2 КК про межі призначення покарання при повторності та сукупності злочинів. Наприклад, одна особа вчинила 36 крадіжок з проникненням у житло (ст. 185 ч. 3 КК), а друга особа тільки 2, при чому остання була незакінченою (ст. 185 ч. 3 та ст. 15 ч. 2 — ст. 185 ч. 3 КК), то особі яка вчинила 36 злочинів, може бути призначене максимальне покарання — аж шість років позбавлення волі, (тобто два місяця позбавлення волі за кожну квартирну крадіжку), а особі яка вчинила тільки два таких злочини, може бути призначене мінімальне покарання шляхом часткового складання покарань — три роки один місяць позбавлення волі, а максимальне покарання — аж дванадцять років позбавлення волі.

2. На думку С.Д. Шапченко та О.А. Чумакова, в ч. 2 ст. 70 КК мова йде про умисні як тяжкі так і особливо тяжкі злочини[39]. Такої ж позиції придержується і Верховний Суд України[40]. Іншу точку зору має В.І. Тютюгін. На його погляд, коли річ іде “про особливо тяжкий злочин, форма вини значення не має і останній може бути як умисним, так і необережним[41]. На нашу думку, є сумніви в такому тлумаченні ч. 2 ст. 70 КК останнім. По перше, таке тлумачення не витікає із змісту ч. 2 ст. 70 КК, в якій вказано, “якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Тобто, із змісту закону виходить, що умисним повинен бути як тяжкий, так і особливо тяжкий злочин. По друге, якщо форма вини для особливо тяжких злочинів значення не має, то виникає питання, чому законодавець поставив осіб, які вчинили необережні тяжкі злочини, в більш привілейоване становище в порівняні з особами, які вчинили необережні особливо тяжкі злочини, оскільки межа для них обмежується тільки санкцією статті Особливої частини цього Кодексу. В третє, особи які вчинили умисні особливо тяжкі злочини та особи, які вчинили необережні особливо тяжкі злочини, будуть знаходитися в рівних умовах, що є, по крайній мірі, не справедливо по відношенню до останніх.

У судовій практиці неодноразово виникало питання про те, як застосовувати правила, передбачені ст. 70 ч. 2 КК, якщо злочинні дії винного були перекваліфіковані в суді?

Верховний Суд України, вказав, що суд може перекваліфікувати кримінально каране діяння з однієї статті на декілька статей кримінального закону, які передбачають відповідальність за менш тяжкі злочини, якщо при цьому не погіршується становище засудженого і не порушується право останнього на захист. Призначене за сукупністю злочинів покарання не повинне бути більш суворим, ніж максимальне покарання, передбачене санкцією статті КК, за якою було кваліфіковане кримінально каране діяння у постанові про притягнення особи як обвинуваченого і в обвинувальному висновку (п. 24 постанови Пленуму)[42].

При призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів шляхом повного або часткового їх складання, менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид покарання, за правилами передбаченими ч. 1 ст. 72 КК. Зокрема, 1 дню позбавлення волі відповідають: 1 день арешту, 2 дні обмеження волі, 3 дні виправних робіт, 8 годин громадських робіт.

При цьому, коли за злочини, що утворюють сукупність, призначено основні покарання різних видів, які не підлягають заміні (штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю), суд може застосувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим (п. 22 постанови Пленуму)